Сонячне затемнення 2026: де його було видно та які легенди з ним пов’язані (Відео)
Увечері 12 серпня 2026 року жителі України могли побачити часткове сонячне затемнення. Найвиразніше воно проявилося у західних областях, тоді як у центральній частині країни Місяць лише ненадовго торкнувся сонячного диска. Для сучасної людини це передбачуване астрономічне явище, але наші предки вбачали у ньому боротьбу небесних світил, появу міфічних істот і навіть попередження про майбутні події.
Де найкраще було видно сонячне затемнення
Повне сонячне затемнення виникає, коли Місяць опиняється між Землею та Сонцем і затуляє його диск. На кілька хвилин день нагадує сутінки, а навколо темного Місяця стає помітною сонячна корона.
12 серпня смуга повної фази пройшла через Гренландію, захід Ісландії, північ Іспанії та невелику частину Португалії. Найдовше повна фаза тривала над Північною Атлантикою — близько 2 хвилин 18 секунд.
«Особливо видовищним затемнення стало в Іспанії, де Сонце перебувало низько над горизонтом і зникало за Місяцем незадовго до заходу», — повідомляють на сайті NASA
Україна до смуги повного затемнення не потрапила. Тут Місяць закрив лише частину Сонця, причому що далі на захід і північний захід — то більшою була фаза явища.
Найкращим місцем для спостереження в Україні вважали район Шацьких озер на Волині. Значну фазу також бачили на Закарпатті. В Ужгороді максимальний момент настав о 20:47, а Місяць перекрив близько 53,5 % видимого діаметра Сонця. У Львові максимальна фаза сягнула приблизно 51 %, у Рівному — майже 42 %.
У Хмельницькому затемнення тривало близько 17 хвилин — із 20:17 до 20:34. Максимальна фаза настала приблизно о 20:31, коли Місяць закрив близько 27 % діаметра сонячного диска. У Києві явище було майже непомітним: його пік припав на 20:18, а фаза становила менш як 8 %. Time and Date
Як українці спостерігали за небесним явищем
Через те, що затемнення відбувалося перед заходом Сонця, для спостереження потрібно було знайти відкрите місце з вільним оглядом західної частини горизонту. Українці виходили на пагорби, відкриті майданчики, поля та береги водойм.
У Львові люди зібралися на Лисій горі. У Рівному за явищем спостерігали разом із доцентом кафедри фізики Рівненського державного гуманітарного університету Юрієм Максимцевим. Світлини затемненого Сонця також публікували жителі Івано-Франківська, Ужгорода, Києва та інших міст. На заході країни сонячний диск у максимальній фазі нагадував яскравий серп, який повільно опускався до горизонту.
Навіть під час часткового затемнення не можна дивитися на Сонце без спеціального захисту. Звичайні темні окуляри, закопчене скло, фотоплівка або рентгенівські знімки не захищають очі. Безпечними є сертифіковані окуляри стандарту ISO 12312–2 або оптичні прилади зі спеціальними сонячними фільтрами.
Крилаті вовкулаки та боротьба Сонця з Місяцем
У традиційній культурі українців раптове потемніння Сонця переважно вважалося недобрим знаком. Затемнення пов’язували з війнами, хворобами, неврожаєм, пожежею або іншими великими потрясіннями. Згадки про такі явища неодноразово з’являлися у давньоруських і козацьких літописах.
Одне з найвідоміших затемнень описане у «Слові о полку Ігоревім». Князь Ігор побачив, як Сонце стало темним, але не відмовився від походу. Згодом це явище почали трактувати як передвістя його поразки.
У різних регіонах України існували власні пояснення небесної темряви:
- на Закарпатті вірили, що Сонце намагаються з’їсти крилаті вовкулаки або літаючий змій, якого називали шарканем;
- на Волині та Холмщині затемнення пояснювали боротьбою або «бійкою» Сонця з Місяцем;
- на Поділлі розповідали, що світила можуть помінятися місцями, зіткнутися та впасти на землю;
- існувало також повір’я, ніби Сонце і Місяць закривають обличчя, щоб не бачити людських гріхів;
- у деяких селах під час затемнення накривали криниці, побоюючись, що вода може стати непридатною для пиття.
Люди молилися, запалювали свічки, спостерігали за поведінкою тварин і чекали, коли Сонце знову з’явиться. Ці уявлення зафіксовані в матеріалах «Енциклопедії історії України».
Як затемнення пояснювали інші народи
Образ істоти, яка пожирає Сонце, зустрічається у багатьох культурах. У Стародавньому Китаї це був небесний дракон, якого намагалися налякати ударами в барабани. Скандинави розповідали про вовка Сколля, що переслідує Сонце й іноді наздоганяє його.
У В’єтнамі світило нібито ковтала велетенська жаба, в Андах — пума, а в легендах народу чокто — чорна білка. Давні греки сприймали затемнення як знак гніву богів. Натомість у традиції народу батаммаліба із Західної Африки це явище пояснювали сваркою Сонця та Місяця. Під час затемнення люди намагалися припинити власні конфлікти, щоб небесні світила також примирилися.
Сьогодні причина затемнення добре відома науці, однак воно й далі справляє сильне враження. На кілька хвилин звичний порядок світу ніби змінюється, нагадуючи, чому протягом тисячоліть люди складали про небесну темряву легенди, шукали в ній знаки та чекали на повернення Сонця.
