Спадкоємець священників із Рязанщини присвятив своє життя боротьбі за незалежну Україну. Як вдалося віднайти могилу підполковника Армії УНР
На світлині – могила етнічного росіянина, якого від народження звали: Андрєй Івановіч Чістосєрдов. Це могила російського офіцера, що народився в Україні. І обрав землю, де прийшов у світ, за свою Батьківщину. Землю, якій залишився вірним до кінця свого життя. Навіть у тяжких умовах еміграції. Одружився з українкою та багато років вів український хор в одному із найбільших наших осередків Франції. Патріоти України пропонують розвідку історика, Юрія Юзича.
Чи ви бачите що написано на могилі? Навіть із збільшенням світлини буде дуже тяжко прочитати, хто ж там похований. Під час експедиції "У пошуках Героїв", яка відбувалась влітку цього року за підтримки керівника Офісу Президента генерала Кирила Буданова та Українського інституту національної пам'яті, оглянуто більше сотні цвинтарів, де могли бути українські поховання. З-поміж понад 100 000 могил, які оглянула експедиція, ось таких – як на фото – були тисячі.
Зазвичай, коли траплялась подібна плита із сірого граніту (навіть із наведеним золотом написом) – оглядач рухався далі, не вчитуючись. Бо могил тисячі, майже всі – французькою мовою. Оглянути усіх не встигнемо і за все своє життя. А час експедиції обмежений. Не видно, а такі могили фактично "невидимі" в контексті відчитання написів, ну, то й не видно… Ми рухались далі.
Ось цій російсько-українській родині за походженням і українській за духом – пощастило. Уся експедиція особливо уважно оглядала цвинтар у Везін Шалеті, що на південь від Парижу. Бо знали, що там може бути більше сотні поховань українських ветеранів. Найдовше усі могили оглядав керівник Благодійного фонду "Героїка" Олег Слабоспицький. Але ми швидко збагнули, що в таких масштабах – краще розділитися та страхуватись. Щоб не пропустити когось важливого.
Ми досі працюємо над звітом про експедицію. У списку, який склав Олег із Везін Шалету, цього Andri Tchistosserdiw (а саме такий є напис на могилі, після напису про дружину) – немає. Навіть напис на сфотографованій могилі дуже тяжко відчитати, особливо якщо не знаєш кого шукаєш. Прізвище складне. А, оскільки на цвинтарі багато росіян, то взагалі можна б було подумати – "не наш"…
Однак, готуючись до експедиції, я працював із цим прізвищем. І, попри складність відчитання на сірому граніті, зміг зосередитись. Та з'ясувати долю одного із підполковників Армії УНР, яких ще в 1927 році еміграційний уряд України розглядав – в числі кількох десятків доступних у Польщі – як такого, що на нього можна розраховувати при відновленні війни за незалежність. Андрій Чистосердів – один із тих, у кого в 1-му томі книги Ярослава Тинченка "Офіцерський корпус Армії УНР", біографія завершується на міжвоєнному періоді. Тобто до початку Другої світової війни.
"Походив зі священицької родини Рязанської губернії. Закінчив духовну семінарію, Харківський ветеринарний інститут, Чугуївське військове училище (01.04.1915). Служив у 86-му піхотному запасному полку, згодом — 44-му піхотному Камчатському полку, з яким брав участь у Першій світовій війні. 12.03.1916 р. був поранений. З 07.01.1917 р. — ад'ютант 659-го піхотного Буковинського полку. З 19.02.1917 р. — штабс-капітан. 23.02.1918 р. був демобілізований з армії" (так Ярослав Тинченко характеризує Чистосердіва).
З весни 1918 року – спадкоємець священників із Рязанщини – на українській службі. "З 18.04.1918 р. — полковий ад'ютант 44-го піхотного Камчатського полку, що оголосив себе українським. З 18.01.1919 р. — ад'ютант оперативної частини штабу Володимир-Волинської оперативної групи Дієвої армії УНР. З 15.04.1919 р. — ад'ютант штабу 18-ї пішої Дієвої дивізії Дієвої армії УНР. З 22.08.1919 р. — помічник начальника оперативного відділу штабу Волинської групи, а з 02.11.1919 р. — т. в. о. начальника оперативного відділу штабу Волинської групи Дієвої армії УНР. У грудні 1919 р. був інтернований польською владою у Рівному.
Навесні-влітку 1920 р. — старшина 1-го генерал-квартирмейстерства Генерального штабу Армії УНР. У подальшому служив у Старшинській сотні та штабі 2-ї Волинської дивізії Армії УНР" (Я. Тинченко).
Із дослідження Олександра Колянчука також знаємо, що Чистосердів у таборах інтернованих дбав про освітній рівень українських старшин. Вишколював їх і готував до майбутніх чинів. "У вересні 1921 р. з наказу командира 2-ої Волинської дивізії зорганізовано й технічні курси, їх програму опрацював військовий інженер, полковник (відтак генерал), учитель таборової гімназії ім. Т. Шевченка Олександр Козьма. Начальником курсів був сотник Андрій Чистосердів. Матеріальну допомогу надала таборова організація YMCA.
П'ятимісячним навчанням охоплено 80 офіцерів. На початку 1922 р. для 20 випускників технічних курсів зорганізовано Військову електротехнічну школу Армії УНР, завданням якої була підготовка висококваліфікованих фахівців для роботи у штабах та установах армії. Школа випустила 10 офіцерів з 2-ої Волинської, 3-ої Залізної дивізій та Охорони Головного Отамана" (О. Колянчук).
Віднайдена, майже видпаково, могила допомогла з'ясувати долю ще одного підполковника Армії УНР. Виявилось, що Чистосердів був одружений із Наталією Мишківською (1898-1957). Рідною сестрою начальника генерального штабу Армії УНР Євгена Мишківського. Сім'я пережила Другу світову війну і мешкала у Франції. Станом на 1965 рік Чистосердіви мешкали у Везін-Шалеті. Андрій жертвував кошти на бібліотеку Симона Петлюри у Парижі, очолював місцевий український хор. Помер у 1986 році у Везін Шалеті, де й похований – під православним хрестом – в одній могилі разом із своєю дружиною.
Велике прохання. Не встановлюйте нашим захисникам пам'ятників із сірого граніту. Бо його видно, а хто там похований – не завжди. Історія з Чистосердівим не одна. Під час експедииції віднайдено поховання ще одного полковника Армії УНР (із "невідомою долею"), де навіть золотого шрифту не було на сірому граніті. І офіцер, який багато приклався у боротьбі за незалежність України міг бути забутим, а ми – пройти поруч. Думайте, коли обираєте матеріал для пам'ятників.