Стаття 124 КУпАП: коли ДТП уже цифрова, а процес залишається аналоговим

Володимир Бондар

суддя Сумського апеляційного суду

Є категорії судових справ, у яких проблема полягає не стільки у складності закону, скільки у тому, що життя вже змінилося, а процесуальний закон – ще ні. На мою думку, саме такою категорією сьогодні є значна частина справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 124 КУпАП. Дорожньо-транспортна пригода сьогодні може бути зафіксована одночасно відеореєстратором, камерою магазину, камерою дорожнього спостереження, телефоном очевидця, системою відеоспостереження автомобіля. За секунди до зіткнення ми іноді маємо десятки кадрів, з яких потенційно можна визначити траєкторію автомобіля, момент виникнення небезпеки, швидкість і навіть взаємне положення транспортних засобів. Але коли цей цифровий матеріал потрапляє до суду, виникає парадокс.

Технології вже дозволяють відтворити ДТП із точністю до часток секунди, а процесуальний механізм не завжди дозволяє належним чином використати ці можливості. Саме це, на мою думку, є однією з ключових проблем сучасного провадження за статтею 124 КУпАП.

• Стаття 124 – це не просто «хто порушив Правила дорожнього руху»

На практиці іноді виникає спокуса побудувати дуже просту логіку: водій порушив Правила дорожнього руху – сталася ДТП – отже, його вина доведена за статтею 124 КУпАП. Але між першим і третім твердженням є ще одне, принципово важливе питання: чи перебуває це порушення у причинному зв’язку з ДТП?

Саме тут починається справжня судова робота. Наприклад, водій міг формально порушити певну вимогу ПДР. Але якщо небезпечна ситуація виникла раптово внаслідок дій іншого учасника руху і водій уже не мав технічної можливості уникнути зіткнення, самого факту порушення недостатньо для висновку про наявність складу правопорушення. Автотехнічна експертиза якраз і покликана досліджувати механізм ДТП, дії учасників, дорожню обстановку та їх технічні можливості. Тому я б сформулював головне питання суду у таких справах не як:

«Хто порушив ПДР?» а значно точніше:

«Чи було це порушення причиною ДТП і чи мав водій технічну можливість її уникнути?» Це дві різні речі. І саме їх змішування породжує значну частину помилок.

• Експертиза потрібна не завжди. Але коли вона потрібна – суд не може замінити експерта

У практиці довгий час існував інший стереотип: якщо сталася ДТП, судово-автотехнічна експертиза є обов’язковою. Це також неправильний підхід. Експертний висновок не має наперед установленої сили, а обставини ДТП можуть бути встановлені сукупністю інших належних, допустимих і достовірних доказів. Отже, питання не в тому, чи є в матеріалах експертиза.

Питання в тому, чи достатньо доказів для встановлення всіх елементів складу правопорушення. І тут виникає інша проблема. Якщо для відповіді на питання про причинний зв’язок необхідні спеціальні знання, суд не може самостійно перетворитися на автотехніка. Суд має оцінити докази.

Експерт – застосувати спеціальні знання. Це різні функції.

• Найцінніший доказ ДТП сьогодні часто лежить у файлі MP4

Ще десять-п’ятнадцять років тому основними матеріалами ДТП були схема, протокол, фотографії, сліди гальмування та пояснення водіїв. Сьогодні до цього додався цифровий світ. Іноді відеозапис містить більше інформації, ніж усі письмові пояснення разом. Але тут виникає цікава професійна проблема.

Відеозапис сам по собі ще не є готовою автотехнічною формулою. На відео ми бачимо автомобіль. А експерту необхідно знати, наприклад:

- яку відстань автомобіль подолав;

- за який час;

- де саме перебував транспортний засіб у певний момент;

- якою була швидкість;

- коли виникла небезпека;

- чи застосовувалося гальмування.

І лише за наявності достатніх вихідних даних експерт може відповісти на запитання, чи існувала технічна можливість уникнути зіткнення. Сучасна експертна практика вже дозволяє використовувати відеозапис ДТП для вирішення таких технічних питань. КНДІСЕ прямо описує комплексну автотехнічну, фототехнічну та відеотехнічну експертизу за матеріалами відеозаписів ДТП; серед завдань такого дослідження названо, зокрема, визначення швидкості, траєкторії руху, взаємного розташування транспортних засобів, місця зіткнення та часу від виникнення небезпеки до зіткнення. Тобто технологічно ми вже можемо зробити значно більше, ніж кілька десятиліть тому. Але тут є важлива процесуальна межа.

Експерт не може самостійно обирати з матеріалів справи ті вихідні дані, які вважає найбільш переконливими, і на цій підставі фактично вирішувати, яка версія події є встановленою. Отже, проблема полягає вже не лише в тому, що можна побачити на відео, а й у тому, як процесуально перетворити побачене на належні вихідні дані для експертного дослідження. Тому нам варто поступово відмовлятися від старої логіки: «Є відео – подивимося його в судовому засіданні».

І переходити до іншої: «Є цифровий доказ – треба визначити, яку саме доказову інформацію з нього можна процесуально коректно отримати». Це принципово різні підходи.

• Але виникає питання: хто мав зібрати всі ці дані?

І тут ми підходимо до, мабуть, найскладнішої проблеми. КПК України передбачає слідчий експеримент – стаття 240. Його метою є перевірка та уточнення відомостей шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, а також проведення необхідних дослідів чи випробувань. У КУпАП окремої, детально врегульованої процесуальної процедури слідчого експерименту як способу перевірки та уточнення відомостей про обставини ДТП немає. Саме це і є проблемою.

Не в тому сенсі, що за КУпАП взагалі неможливо досліджувати чи перевіряти обставини події. Проблема в іншому: закон не дає такої чіткої процесуальної форми, яку ми маємо у кримінальному процесі. Це особливо відчутно там, де експерту бракує вихідних даних. Наприклад, на схемі зазначено одне розташування автомобілів, водій говорить про інше, відео дає третю картину, а точне місце зіткнення взагалі не зафіксоване.

Експерт у такій ситуації не може просто «вибрати» ту версію, яка здається йому правдоподібною. І це правильно. Тоді виникає просте запитання: хто і яким процесуальним способом має ці дані встановити?

Якщо необхідних даних не зібрано на початковій стадії, суд не може автоматично стати «слідчим».

• І тут ми підходимо до межі судової активності

Це питання особливо важливе для апеляційного суду. Суд має бути активним у дослідженні доказів. Але активність суду не означає виконання функцій сторони обвинувачення. Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на проблему безсторонності суду в адміністративно-деліктних провадженнях, коли за відсутності сторони обвинувачення суд фактично опиняється в ситуації, де йому доводиться виконувати обвинувальну функцію.

Ця проблема була предметом розгляду, зокрема, у справах «Карелін проти Росії», «Михайлова проти України», «Бантиш та інші проти України». Але тут важливо не спростити практику ЄСПЛ до формули: «Немає прокурора – автоматично порушено статтю 6». Це було б неправильно.

Надзвичайно показовою є справа «Фігурка проти України» (Figurka v. Ukraine), заява № 28232/22. Вона особливо цікава для нас тому, що стосувалася саме апеляційного перегляду справи про адміністративне правопорушення. ЄСПЛ не встановив порушення статті 6 Конвенції через відсутність сторони обвинувачення. Суд врахував, зокрема, що апеляційний суд не перебрав на себе роль сторони обвинувачення, а заявник мав повну можливість підготувати та представити свій захист. Тобто вирішальним є не лише питання:

«Чи був прокурор?» Потрібно дивитися і на інше:

«Що робив сам суд за його відсутності?» І ось тут відеозапис може стати своєрідним тестом. Якщо суд сам починає визначати, які саме дані необхідні для доведення вини, сам формує доказову конструкцію, сам заповнює прогалини в доказуванні, сам обирає найбільш сприятливу для обвинувачення версію – виникає питання, де проходить межа між активним судом і судом, який фактично перебирає на себе функцію обвинувачення. Суд повинен максимально використовувати можливості сучасного доказу. Але він не повинен створювати доказ замість того, хто мав його надати.

• Найскладніша ситуація: суд бачить, що доказів недостатньо, але строк спливає

Є ще одна проблема, яка особливо гостро проявляється саме у справах про ДТП. Строки. Для справ, підвідомчих суду, стаття 38 КУпАП встановлює загальний тримісячний строк накладення адміністративного стягнення. Якщо на момент розгляду справи цей строк закінчився, провадження відповідно до пункту 7 частини першої статті 247 КУпАП підлягає закриттю. Проведення експертизи саме по собі не означає автоматичного зупинення чи продовження цього строку.

І тут виникає дуже важлива правова дилема. Що має зробити суд, якщо для встановлення механізму ДТП потрібна складна експертиза, а часу на її проведення залишається дедалі менше? Чи може він у постанові про закриття провадження написати, що особа фактично порушила ПДР? Чи повинен просто констатувати сплив строку?

Проблема полягає не лише в тому, що строк обмежує суд. Стаття 38 КУпАП визначає межу в часі для самого застосування адміністративної відповідальності. Після її спливу ні суд, ні інший уповноважений орган уже не можуть продовжувати провадження з метою встановлення наявності в діях особи ознак адміністративного правопорушення та її вини. Саме такий підхід сформульовано Верховним Судом у постанові від 11 липня 2018 року у справі № 308/8763/15-а. Але я б не перетворював це на універсальне твердження про всі можливі наслідки закриття справи. Тому що далі починається інша процесуальна реальність.

• Найцікавіше відбувається після закриття справи

Закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв’язку зі спливом строку не вирішує питання цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду. Цивільний суд може самостійно досліджувати докази та вирішувати питання відповідальності за завдану шкоду. Тому я б не називав постанову у справі за статтею 124 КУпАП «преюдиційним доказом» вини. Точніше говорити про її доказове значення. Якщо адміністративне провадження закрито у зв’язку зі спливом строку, це саме по собі не позбавляє цивільний суд можливості досліджувати обставини ДТП та вирішувати питання про цивільно-правову відповідальність.

Отже, маємо дві різні процесуальні площини. Адміністративна справа: сплив строку – провадження закривається – питання вини в межах цього адміністративного провадження не вирішується. Цивільна справа:

закриття адміністративної справи у зв’язку зі спливом строку саме по собі не означає відсутності вини у заподіянні шкоди – цивільний суд може самостійно досліджувати докази та вирішувати питання цивільно-правової відповідальності. І тут виникає цікава процесуальна ситуація. Один і той самий механізм ДТП після спливу тримісячного строку вже не може бути предметом встановлення вини в адміністративному провадженні, але може залишатися предметом доказування у цивільному спорі.

• Три місяці – це не просто строк

Тут, на мою думку, і знаходиться одна з найбільш серйозних системних проблем. Щоб встановити механізм ДТП, суд може потребувати спеціальних знань і складної експертизи. Експерт, своєю чергою, потребує достатніх вихідних даних. Отримання таких даних, проведення дослідження та підготовка висновку потребують часу.

Але час обмежений. Якщо три місяці спливають, адміністративне провадження підлягає закриттю незалежно від того, наскільки складним виявилося доказування. При цьому питання цивільного відшкодування шкоди нікуди не зникає. Отже:

Три місяці – це не просто строк. Це межа, всередині якої суд повинен встигнути побудувати доказову конструкцію справи. А сучасна ДТП дедалі частіше вимагає для цього цифрових доказів, спеціальних знань та складних експертних досліджень. Чи відповідає тримісячний строк цій реальності? На мою думку, це питання вже не можна залишати поза увагою законодавця.** **

• Що, на мою думку, потрібно змінити

Сьогодні вже недостатньо просто збільшити строк розгляду таких справ. Проблема значно ширша.

Перше. Потрібен сучасний адміністративно-деліктний процес

Україна вже рухається в цьому напрямі. У Верховній Раді перебуває проєкт Кодексу про адміністративні проступки № 11386 від 28 червня 2024 року. 1 вересня 2026 року його включено до порядку денного шістнадцятої сесії Верховної Ради України. Водночас за офіційною карткою законопроєкту він наразі має статус «опрацьовується в комітеті». Це важливий сигнал. Питання вже не можна розглядати лише як проблему окремих статей КУпАП.

Але новий Кодекс має відповісти не лише на питання про назви правопорушень чи розміри санкцій. Він має відповісти на питання, як у сучасному процесі повинні працювати сучасні докази.

Друге. Має бути врегульований процесуальний механізм отримання об’єктивних даних про ДТП

Якщо для експертизи необхідно встановити певні параметри, закон повинен дати органу, який оформлює ДТП, зрозумілий і допустимий процесуальний інструмент для їх отримання. У відповідних випадках це може бути процесуальний експеримент або інший стандартизований механізм перевірки та відтворення обставин. Без цього ми іноді отримуємо дивну ситуацію: експерт має спеціальні знання, але не має необхідних вихідних даних;

суд має повноваження оцінювати докази, але не може створювати докази замість сторони; орган, який оформлює ДТП і збирає первинні матеріали, зафіксував сам факт пригоди, але не завжди – ті обставини, які згодом можуть виявитися необхідними для проведення експертизи та встановлення причинного зв’язку.

Третє. Потрібно адаптувати експертизу до цифрових доказів

Відео має стати не просто «додатком до протоколу», а повноцінним цифровим доказом із зрозумілою процедурою його дослідження. Сучасна експертна практика вже має для цього відповідні можливості. Питання тепер у тому, щоб процесуальне законодавство та практика судів навчилися цими можливостями правильно користуватися.

Четверте. Потрібно чітко визначити межі судової активності

Суд не повинен бути пасивним. Але суд не повинен і ставати слідчим. Особливо небезпечно, коли через недостатню якість первинних матеріалів суд починає самостійно «доповнювати» вихідні дані для експерта. Це може здаватися шляхом до встановлення істини.

Але насправді може створювати проблему безсторонності. Суд не повинен рятувати погано зібрану доказову базу. Його завдання – оцінити ту доказову базу, яка отримана належним процесуальним шляхом, забезпечити права учасників провадження та ухвалити рішення в межах своїх повноважень.

• Можливо, нам потрібно змінити саму культуру розгляду таких справ

Для мене як судді апеляційної інстанції це, мабуть, найважливіший висновок. У справах про ДТП ми маємо навчитися мислити не лише категоріями: «порушив / не порушив», а категоріями:

«які факти встановлені, якими доказами, яким способом вони отримані і що саме з них випливає». Це особливо важливо в епоху цифрових доказів. Відео не означає автоматично істину. Експертиза не означає автоматично істину.

Протокол поліції не означає автоматично істину. Показання водія також не означають автоматично істину. Кожне джерело інформації має пройти свій процесуальний і доказовий тест. І саме тут, на мою думку, проходить межа між судом, який просто формально розглядає адміністративний протокол, і судом, який здійснює правосуддя.

Замість висновку

Стаття 124 КУпАП формально залишається статтею про дорожню пригоду. Але сучасна справа за цією статтею дедалі більше стає справою про докази, технології та межі судової влади. Ми вже живемо у світі, де одна секунда ДТП може бути розкладена на десятки або сотні цифрових кадрів. Ми можемо встановлювати траєкторію автомобіля, швидкість, момент виникнення небезпеки, відстань до перешкоди. Експертні установи вже мають для цього відповідні можливості.

Але виникає просте процесуальне питання: як ці дані мають бути отримані, належно зафіксовані та надані експерту – і хто має забезпечити їх отримання? Поки на це питання немає чіткої процесуальної відповіді, ми ризикуємо отримати дивну ситуацію: технологія вже дозволяє відтворити механізм ДТП, а процесуальний механізм не завжди дозволяє отримати для цього необхідні дані. Автомобілі стають розумнішими. Камери – точнішими. Експертиза – технологічнішою. А процесуальні механізми доказування не завжди встигають за технологіями. Саме тому проблему статті 124 КУпАП я б розглядав не як проблему окремої статті.

Це маленьке вікно, через яке дуже добре видно велику проблему українського адміністративно-деліктного процесу: сучасні докази вже прийшли до суду. Тепер за ними має встигнути процес.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.