На Хмельниччині, в місті Ізяслав є палац, який за словами істориків, колись порівнювали із французьким Версалем. Володів цим видатним маєтком давній рід князів Сангушків. В добу Речі Посполитої вони були дуже впливовими, обіймали велику кількість державних посад при королівському дворі. Тому не дивно, що у 1781 році щойно добудований маєток в Ізяславі відвідав польський король і був вражений його красою.
Він побачив, що внутрішній простір будівлі був набагато кращим за його королівські резиденції. Стіни від гори до низу були вкриті дорогими гобеленами, а частина стелі була зроблена у формі великого скляного купола. Усюди стояли вази з японської та китайської порцеляни, на яку у ті часи потрібно було дуже довго чекати.
Проте найбільше короля здивували статуї Мікеланджело в спеціальних нішах у стінах. Сьогодні світ знає близько 57 робіт цього всесвітньовідомого італійського скульптора, 10 з них втрачені. Цілком можливо, що серед загублених витворів мистецтва були і скульптури, якими володіли Сангушки. Сьогодні у світі існує лише кілька музеїв, які можуть похвалитися тим, що серед інших експонатів у них є роботи Мікеланджело. Їх вартість оцінюється у сотні мільйонів доларів США. Тому зараз важко уявити, що шедеври митця такого рівня колись зберігалися у маленькому містечку на Хмельниччині.
Окрім робіт Мікеланджело, король також побачив скульптури венеціанського майстра Антоніо Канова, чиї роботи прикрашають французький Лувр. А найдорожчими експонатами в палаці були картини Рубенса.
Коли король ходив і милувався красою палацу, він помітив ще одну цікаву річ. У деяких кімнатах стіни були декоровані кольоровим папером. Він ніколи раніше такого не бачив. Коли ж він запитав, що це за новий вид внутрішнього оздоблення, йому відповіли, що це – новий декор, який лише нещодавно з’явився. Насправді це були шпалери і палац в Ізяславі був першим в Європі, де їх використали для оформлення інтер’єру.
Палац Сангушків: від Речі Посполитої до радянської армії
Бароковий палац спершу проектував придворний зодчий родини Сангушків. Та пані Барбарі Сангушко не сподобався його проект, і вона звернулася по допомогу до королівського архітектора.
Будівництво й облаштування споруди тривало понад 15 років. Звели її в другій половині XVIII століття.
У Сангушків працював італієць Паоло Фонтана, який проектував кляштори (католицькі монастирі), костели, палаци, керував будівництвами та ремонтом старих. Виконувати волю магната було однією з умов його безстрокового контракту. За це зодчий отримував високу зарплату.
Але після смерті магната справами маєтків та новими архітектурними проектами зайнялася 28-річна Барбара Сангушко. Це змінило кар’єру Паоло.
Пані Сангушко була однією з найцікавіших та найвідоміших жінок старої Польщі. Вона прославилася як філантроп та організатор театральних вистав і літературних салонів. Перекладала французьких письменників, писала короткі твори для дітей.
Барбара фінансувала, але не втручалася в будівництва сакральних споруд. Натомість прискіпливо вивчала проекти палаців, вимагала детальні креслення найменших елементів, робила зауваження на полях звітів.
Паоло Фонтану вона вважала старомодним. І саме вона звернулася до Якуба Фонтани з проханням відкоригувати проект ізяславського палацу.
Після цього королівський зодчий вніс правки у загальний вигляд споруди.
А ще за декілька років пані Сангушко надіслала нові креслення сходів та ескізи камінів.
У цих елементах – вестибюлі, колонному виступі – “чітко прослідковується особистість варшавського творця”, стверджує польський дослідник, доктор наук Юзеф Скрабський.
Будівництво й облаштування палацу тривало понад 15 років. Затримки виникали через те, що над ним працювали приїжджі майстри, адже серед місцевих компетентних не було.
Багато матеріалів привозили здалеку.
Наприклад, бляху транспортували з Гданська. Петлі, дверні ручки та фурнітуру замовляли в Терешкові (на Полтавщині), Ганнополі, Шепетівці та Мізочі, що неподалік Ізяслава.
Інтер’єр палацу прикрашали фамільні портрети, живописи фламандської школи, а також колекція польських та англійських гравюр, занотував краєзнавець Тадеуш Стецький.
А за даними опису палацу, кімнати декорували кольоровим папером: більярдна була, наприклад, жовтою. Стелю обрамляла ліпнина.
Палац Сангушків з’єднали коридорами з іншим, Новозаславським, добудували приміщення, заклали під’їзний міст. Таким чином барокова споруда стала частиною архітектурного комплексу.
Навколо запланували парк, але місцевий садівник не впорався із завданням. На прохання Барбари Сангушко проект розробив варшавський спеціаліст Карл Кнакфус, а його брат реалізував задум.
Новозбудований палац став популярним місцем зустрічі політиків, магнатів та військових. Зокрема, польський король Станіслав Август гостював тут двічі.
Після переділу Речі Посполитої в палаці частково господарювали російські військові, зокрема підопічні генерала Михайла Кутузова. Згодом під тиском імперської влади Роман Сангушко продав резиденцію.
Палац адаптували під казарму з їдальнею, бібліотекою та помешканням для офіцерів. Подекуди перебудували, але сама присутність військових врятувала пам’ятку від руйнації.
Після Першої Світової війни тут розташувався штаб корпусу Січових стрільців Армії Української Народної Республіки під командуванням Євгена Коновальця. Українців захопили червоні козаки, яких невдовзі замінили більшовики.
Споруда найбільше постраждала наприкінці Другої Світової війни. Радянська влада передала приміщення для потреб армії.
У 2006 році український уряд виділив гроші на реставрацію пам’ятки.
Приміщення палацу Сангушків та замку Заславських планували використати як адміністративну споруду та музей. Але справа обмежилася розчисткою території та встановленням паркану.
