З цих світлин дивляться ті, чиї чоловіки, батьки, сини та рідні зникли безвісти на війні. Однак вони не полишають надії й досі чекають на них удома.
Я чекаю сина вже 3 роки і 4 місяці, вже 5 місяць. Немає ніяких вістей на сьогоднішній день, але я надіюся, навіть позавчора, тамтої ночі він мені приснився, що він прийшов з полону додому і я чекаю, - каже ЗІНАЇДА КРИЧИЛЬСЬКА, мама зниклого безвісти воїна.
Синові Зінаїди Валерію - 46 років. Коли почалося повномасштабне вторгнення, він одразу прагнув доєднатися до війська, однак його не брали. Згодом чоловіка таки мобілізували.
Останній раз ми зустрічалися на полігоні, коли він проходив навчання, він 40 днів був на полігоні в нас на Рівненщині і я їздила до нього, він додому приїжджав. Це були останні зустрічі наші. А далі він трохи був на Волині, на кордоні з Білорусією, потім їх перевезли був в Броварах, а 7 квітня їх відправили вже на Бахмут, а 15 квітня він вже зник безвісти, - згадує ЗІНАЇДА КРИЧИЛЬСЬКА.
Окрім матері, на Валерія з фронту чекає ще й син. З перших днів став на захист Батьківщини й Дмитро, чоловік Оксани та батько 4-річної Аміни.
Коли почалось повномасштабне вторгнення мій чоловік, тато Аміни пішов першим на 2 день зразу добровольцем захищати нашу країну. Він пішов, я його просила, Амінка ще була малесенька, що не йди, в нас маленька дитина, ти його так довго чекав це маленьке дитятко. Він каже ні, я вас каже хочу захищати там де я зможу, - каже ОКСАНА КУЗЬМОВИЧ, дружина зниклого безвісти воїна.
Упродовж 2 років Дмитро боронив країну від ворога і час від часу приїздив до рідних у відпустку. Однак 21 квітня 2024 року зв`язок із ним обірвався.
Останній його вихід 21 квітня 24 року населений пункт Очеретино де він зник безвісти. Нам прийшов той страшний лист, який ми не очікували. Ну зараз ми чекаємо вже 2 роки і 4 місяці. Чекаємо, віримо, надіємся. Да Аміна, да. Ми знаєм, що тато наш повернеться обов`язково, - каже ОКСАНА КУЗЬМОВИЧ.
Останній раз коли він приїжджав у відпустку, це було 8 березня, ми з сімєю їздили в Карпати, він ще казав, каже побачиш ми ще обовязково сюда вернемся бо каже я дещо тута залишив. Каже ми сюда вернемся і я в це вірю, я це знаю бо так як він говорить завжди збувалося, - додає пані ОКСАНА.
Участь у фотовиставці, організованій у межах проєкту «Бути поруч», взяли 15 родин. Вони продовжують жити, працювати, навчатися, виховувати дітей та зустрічатися з друзями. Але водночас щодня живуть із невизначеністю й очікуванням. Оскільки найрідніших для цих родин поруч не було, їх домалювали на фото.
Моя робота як художника полягала в тому, щоб глядач, який йде торговим центром звернув увагу на історії, щоб він побачив у кожній фотографії історію, і драму, і жертву, і надію. Тому, що ви бачите, що на фото відсутні ті кого чекають і кого сподіваються дочекатися. Вони намальовані такими світлими обрисами, наче завжди поруч: в пам`яті, в уяві, в бажанні, в надії, - розповідає художниця НАТАЛЯ СЕРВЕТНИК.
Фотовиставку відкрили до Міжнародного дня зниклих безвісти, який відзначають 30 серпня. Вона має нагадати цим сім'ям, що вони не самі, й показати їх суспільству не лише крізь призму статусу «родина зниклого безвісти», а як людей зі своїми історіями, мріями, силою та потребою у підтримці.
Читайте також: У Рівному вшанують пам’ять загиблих захисників України: коли відбудеться панахида
У Костополі відкриють "Дерево надії" з фотографіями зниклих безвісти та полонених