Світло у шкільному вікні: як на Тальнівщині збирають пакунки для фронту

У коридорах Кривоколінського ліцею нині пахне не лише осіннім спокоєм, а й сухою м’ятою, міцною кавою та свіжим картоном. Тут оголосили велике шкільне збирання. Називається воно просто й пронизливо: «Листівка або малюнок + подарунок для воїна». Учителі, школярі, їхні батьки й сусіди з усього села зносять сюди те, що невдовзі стане для когось на передовій нагадуванням про рідний дім. Приносити гостинці до ліцею можна аж до 14 жовтня.

Що лежить у волонтерському боксі

Задумка цієї акції щемить серце. Замість сухого звітування про передані за списком речі, люди прагнуть передати на передову звістку від рідних душ. У кожній коробці – своя маленька історія тепла.

Учнівські рюкзаки цими днями важчі, ніж зазвичай. Хлопчики й дівчатка викладають на столи плитки шоколаду, пакунки з волоськими горіхами й запашний чай. Поряд лягають речі, що рятуватимуть від перших осінніх заморозків: хімічні грілки для рук, що поміщаються у долоню, вовняні шкарпетки, теплі устілки для берців. Не забули й про гігієну – пакують сухі душі, вологі серветки, захисні бальзами від вітру. А поверх усього цього багатства діти кладуть синьо-жовті стрічки й плетені браслети-обереги.

«»,– тихо каже директорка закладу Тетяна Поправка.

Коли робота стає спільною молитвою

Принести пакунок – лише половина справи. Після уроків у ліцеї починається справжнє таїнство. Шкільні столи перетворюються на великий логістичний центр. Сортування вимагає часу й неабиякої уваги, адже кожну річ треба покласти на своє місце, аби бійцям там, у бліндажах, було зручно все знайти.

Учителі разом із батьками та старшокласниками засиджуються після уроків. Працюють злагоджено, без зайвого галасу, передаючи з рук у руки коробки й скотч. Готові пакунки складають в окремому приміщенні. Від цієї спільної праці стіни ліцею, здається, самі починають випромінювати затишок.

Хто стукає у двері школи

Директорка Тетяна Іванівна з особливою гордістю розповідає про своїх вихованців. Вони приносять малюнки, над якими сиділи не один вечір, виводячи кольоровими олівцями мирне небо.

Цікаво, що акція вже давно переросла межі суто шкільного заходу. Тепер у двері ліцею заходять односельці з торбинками гостинців, і випускники минулих років, і випадкові перехожі, тому що біль нині – один на всіх.

Дороги, перевірені часом

У ліцеї запевняють: жодна коробка не залежиться. Шлях до передової короткий, бо везуть вантаж люди, чия чесність не викликає сумнівів. Олександр Гординський та Олег Цимбал доправляють дитячі гостинці безпосередньо в окопи.

Цей зв’язок – двосторонній, фронт завжди відповідає тилу. На знак вдячності військові передають дітям підписані синьо-жовті стяги, бойові трофеї та короткі відеозвернення, записані під звуки канонади. Там, на позиціях, суворі чоловіки плачуть, розгортаючи дитячі малюнки. Ці папірці вони носять біля серця, під бронежилетами, як найсильніший захист.«», – підсумовує Тетяна Іванівна.

Сьогодні ліцеїсти просять усіх, хто читає ці рядки, розповісти про збір сусідам, поділитися дописом у соцмережах. Нехай цей потік людської турботи не міліє, а гріє захисників і захисниць, тому що їм найхолодніше.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

 Україна повертає воду на поля: навіщо держава відроджує меліорацію