Тальнівщина в авангарді науки: професор Анатолій Фурман про українство, рідний університет та діалог із Віктором Ющенком

Етнічний кривоколінець, доктор психологічних наук та професор Анатолій Фурман в ексклюзивному інтерв’ю поділився підсумками знакової події. У межах святкування 60-річчя ЗУНУ він мав нагоду поспілкуватися з Третім Президентом України (2005–2010 рр.), випускником та головою Наглядової ради вишу Віктором Ющенком про розвиток і збагачення українського світу.

Окрім того, професор висловив вдячність альма-матер за високе визнання його праці – Подяку від ректора Оксани Десятник та голови Вченої ради Андрія Крисоватого, а також Почесну грамоту МОН України за підписом міністра Оксена Лісового. Про феномен інноваційного університету та ідею модерного українства – читайте в нашому матеріалі.

Психокультурна чистота нації: чому самоповага є основою безпеки

Сучасний світ українськости величезний за своїми масштабами, адже наші співвітчизники розсіяні по всій планеті. На жаль, цей самобутній та етнічно унікальний світ сьогодні смертельно хворий на іншовартісність, іншокультурність, а передусім – на психологічно рабське й повсюдне мавпування чужих мов, традицій та світобачення. Причому це відбувається не лише за межами країни, а й усередині самого українського соціуму. Натомість мало б бути навпаки: кожен і кожна мають усвідомлювати свій обов’язок безальтернативно підтримувати власне, рідне, українське й, щонайменше, одне одного. У цьому, власне, і полягає глибинна трагедійність повсякдення нашої титульної нації, яка вкотре на історичних перевалах веде відчайдушну боротьбу – і військову, і психологічну – за власне виживання.

У цій драматичній ситуації ми світоглядно зійшлися з Третім Президентом України Віктором Ющенком на тому, що українській нації життєво необхідно повернути самоповагу, яку нищили впродовж майже трьох століть бездержавности й продовжують руйнуватися сьогодні, хоч уже й з інших причин. Зауважу: нації, які поважають себе як ментально та політично самодостатні суб’єкти глобального світу, ніколи не будуть сліпо довіряти сусідам-агресорам. Самоповажна нація, що має почуття власної гідности й обстоює власну самоцінність, невпинно зміцнює свої людські та матеріальні ресурси, реально дбає про національну безпеку й армію, усіляко плекає рідномовні науку, освіту та культуру як першооснову власного духовного здоров’я і благополуччя.

Ефективний університет сьогодні – це база колективної інтелігентности й мудрости, широкий міжособистісний простір істинности, правдивости, працелюбності та, головне, відповідальности за психокультурну чистоту, а отже – за майбутнє нашої нації. І в цьому канонічному розумінні роль університетської інтелігенції в розширенні й збагаченні українськости є не просто унікальною, а ніким і нічим незамінною. 

Секрет успіху ЗУНУ: організаційна культура та людина в центрі уваги

І справді, Західноукраїнський національний університет, відзначаючи в ці дні 60-річний ювілей, має суспільно вагомі здобутки. До прикладу, з його стін у великий світ вийшло понад 246 тисяч випускників, більшість із яких стали лідерами економічного, політичного, наукового й культурного розвитку нашої держави. Серед них і Третій Президент України Віктор Ющенко. Ще в 1999 році, як столичний професор, я на кілька років приїхав до Тернополя, а вже майже 27 працюю в цьому класичному багатопрофільному університеті. Тому слушно виникає запитання: «У чому ж секрет успіху?» На мою думку, визначальними тут є два фактори.

По-перше, висока організаційна культура. У її лоні культивуються шанобливе ставлення до кожного викладача й студента та взаємовимоглива співдіяльність мудрого керівництва – в особі ректора Оксани Десятнюк і голови Вченої ради Андрія Крисоватого – та самовідповідального науково-педагогічного персоналу. Їхня повсякденна звитяжна праця спрямована на спільний результат, тому всі доленосні рішення теперішнього й майбутнього ухвалюються на рівних, діалогічно та виважено.

По-друге, сприятливий інноваційний клімат спільної командної роботи всього колективу ЗУНУ. Це атмосфера, коли хочеться йти на роботу, спілкуватися й професійно зростати, не втрачаючи індивідуального обличчя та психотипу. Осердям цього клімату є людина як особистість, і тут не важливо, хто ти: професор, студент чи сантехнік. Упродовж останніх десятиліть університет вбирає в себе найцінніше зі світового досвіду організації науково-освітньої діяльности. А передусім – залучає найбільш талановитих учених, фундаторів наукових шкіл та успішних майстрів-практиків.            

Поза межами нагород: про земне, креативне буття та енергетику духу

Звісно, що вершин досконалости, як і обмежень, для творчої людини не існує. Сьогодні, коли ти майже півстоліття у сфері наукового пізнання, будь-яка нагорода сприймається стримано й навіть із гумором. Найперше тому, що вона не визначає повноту твого креативного буття і джерельної правдивості енергетики власного духу. Відтак не лише розумієш, а й достеменно знаєш, що все земне, на превеликий жаль, скороминуще.

Якщо ж говорити про свій творчий шлях, то мрію, щоб передплатників українського, національно зорієнтованого, соціогуманітарного журналу «Психологія і суспільство» було не 380 осіб, а 38 тисяч. Це стане одним з індикаторів етнічного одужання та самоповаги українства.

Також чітко уявляю завершення важливої для майбутнього науки авторської програми під загальною назвою «Професійне методологування: філософський, науковий та особистісний виміри». Аби було зрозуміло, про що йдеться, вдамся до порівняння. Мова існує у вигляді книжок, статей та живого спілкування. А є мовлення – як живе, емоційно сповнене й розумово зорганізоване висловлювання на будь-який предмет і з хоч якого приводу. Так і тут: існує методологія – складна наука про методи й засоби пізнання та перетворення дійсності. А є методологування – тобто суто особистісний шлях розмірковування, свідомого чину та інтелектуальні інструменти, якими окрема особа послуговується на цьому шляху.

Крім того, мрію підготувати макет і видрукувати поетичну збірку, яка б підсумувала тридцятилітній творчий поступ різноголосого віршування: християнської, філософської, любовної та персоніфікованої лірики. Наразі рукопис у першому варіанті готовий.

Наостанок

Дивлячись на масштаб особистости Анатолія Фурмана, розумієш: півстоліття у сфері наукового пізнання – то лише початок для нових звершень, коли серце палає джерельною правдою власного чину. Тальнівщина щиро пишається своїм сином, який сьогодні тримає інтелектуальний фронт нашої держави. Віримо, що попереду ще багато знакових праць, відкриттів і поетичних строф, які збагатять скарбницю національної науки та культури.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

 Україна повертає воду на поля: навіщо держава відроджує меліорацію