«Тарелі Віталія Колісника неначе налаштовують на медитацію», — колекціонерка Людмила Карпінська-Романюк
Справжнє мистецтво завжди торкається душі. Воно змушує людину замислитися над тим, на чому базується Всесвіт.
Саме таким є мистецтво українського фарфориста Віталія Колісника.
В інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка, дослідниця історії української порцеляни, авторка книг Людмила Карпінська-Романюк розповіла про творчість митця, роботи якого вражають красою.
«Такі речі не просто прикрашають дім, а формують простір, де минуле і сучасність зустрічаються, як давні друзі»
- Віталій Колісник — одна з ключових постатей у розвитку художньої кераміки Тернопільщини другої половини ХХ століття. Народився він 29 червня 1939 року в селі Покровське Нікопольського району Дніпропетровської області, а свою мистецьку долю пов’язав із Тернополем — містом, що стало для нього простором творчого становлення й духовної реалізації. Фахову освіту здобув у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва. Уже в студентські роки проявив себе як художник широкого діапазону: працював у скульптурі, живописі, графіці…
ВІДЕО ДНЯОсобливе місце у його творчості посідає художня кераміка та фарфор. Працюючи на Тернопільському фарфоровому заводі, Віталій Колісник сформував власну декоративну мову, в якій органічно поєдналися народні мотиви, модерністична пластика та живописність кольору. Його вази, тарелі, декоративні композиції вирізняються експериментальними формами, глибокою фактурністю та витонченим колористичним звучанням.
Сьогодні твори Віталія Колісника зберігаються у фондах Тернопільського обласного краєзнавчого музею, в Етнопарку сімейних вражень «Агроленд» (с. Великий Ходачків, Тернопільщина), а також у численних приватних колекціях.
РЕКЛАМА— Які роботи митця ваші улюблені?
- Ось ваза. Її форма нагадує античну амфору — урочисту, піднесену, сповнену внутрішньої гідності.
Центральний медальйон із розкішним букетом звучить, як мелодія українського літа: насичені пурпурові та рожеві квіти, тендітні польові трави…
РЕКЛАМАКвіти у декорі — не лише орнамент. Вони дихають, живуть, розкриваються, як символ краси, що не минає.
Для мене ця робота має ще один вимір — особистий. Вона з’явилася у оселі як подарунок у ювілейний рік 1995-го від колег, які знали і цінували мою тогочасну працю. Ця ваза для мене є не лише мистецьким твором, а й знаком вдячності, тепла і пам’яті.
Сьогодні ця ваза — мов тихий свідок часу. Вона нагадує про покоління митців, про українські фарфорові заводи, про людей, які створювали красу і передавали її іншим. Такі речі не просто прикрашають дім. Вони формують духовний простір, у якому минуле і сучасність зустрічаються, як давні друзі.
РЕКЛАМА— Краса!
— А ця таріль мов тиха музика сутінків. Темна глибина тла нагадує землю, напоєну дощем, поле після грози, коли повітря ще вологе, а квіти тільки-но відкривають очі до нового дня. Квіти піднімаються із цього мороку повільно, мов із глибини пам’яті. Їхні стебла тонкі, витягнуті. У цих формах є щось людське: прагнення, зусилля, віра. Кожна квітка — окрема історія. Одні розкрилися повністю, інші лише готуються до народження. Це ритм життя, який художник зумів передати не кольором, а пластикою.
Найдивовижніше — відчуття часу. Якщо дивитися довго, квіти ніби ростуть, бутони наповнюються. У цьому є філософія: усе живе перебуває у стані переходу. Цей твір наче запрошує зупинитися, вдихнути повітря, пригадати щось дуже особисте.
«Ці твори — про світ, у якому людина прагне рівноваги»
— А ця таріль Віталія Колісника — мов тиша, — продовжує Людмила Карпінська-Романюк. — Тиша, в якій є лише подих води, рух світла і внутрішній спокій. Форма лебедя здається народженою із самої води. Він не відділений від простору, а зростає з нього, як думка, що виникає з тиші. Фон — глибокий, прохолодний, мов ранкове озеро. У ньому відчуття безмежності. Білі квіти — як спогади. Вони не відволікають, а підтримують головний образ. Це вже не просто декоративні елементи, а метафора: життя поруч із тишею, краса поруч із простотою. У цій роботі відчувається філософія Віталія Колісника. Він мислитель у матеріалі. Його твори — про світ, у якому людина прагне рівноваги. Можливо, саме тому цей лебідь здається таким живим. Він не належить конкретному часу. Він поза епохами. Він — про тишу, яку кожен шукає у своєму житті.
«Роботи Віталія Колісника засвідчують рідкісну здатність митця мислити масштабно, навіть у камерних жанрах»
— Така філософська глибина…
— Так. Тарелі Віталія Колісника неначе налаштовують на медитацію. А ось ця робота Віталія Колісника — мов тиха музика літа, що звучить не голосно, а всередині. Сонячні квіти відкриваються до світла. Кожна має серце — тепле, золотисте, мов промінь, який проходить крізь воду. Вони ніби світяться зсередини, випромінюючи спокій. Тло глибоке, насичене, водночас прозоре. Тут зливаються зелені, сині, бірюзові відтінки, утворюючи простір, що нагадує водойму, ранкову траву і небо після дощу. Ця таріль — про гармонію. Про тишу, яка приходить після бурі.
— А які емоції викликає робота «Голуби» Віталія Колісника?
— Вони як тихий гімн любові, миру і внутрішньої гармонії. Голуби постають як метафора вірності, взаємної підтримки, подружньої тиші — тієї, що приходить після довгого шляху.
Творчість Віталія Колісника — це цілісний і виразний світ. Ваза, декоративні тарелі, рельєфні композиції, скульптурні образи птахів і квітів — усе це не лише предмети, а художні простори, що розкривають красу світу у символах природи, світла і гармонії.
Раніше в інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка Людмила Карпінська-Романюк розповідала про скульптурні троянди без аромату, але неначе з пам’яттю про нього.
До речі, запрошуємо читачів «ФАКТІВ», які є поціновувачами краси порцеляни, до першого в Україні Музею фарфорових фігур ShvetsMuseum. У колекції музею ви зможете побачити найкращі зразки світових фарфорових мануфактур. Нещодавно у музеї відкрито зал українського фарфору, де представлено чимало унікальних робіт вітчизняних майстрів-фарфористів. Неймовірна порцелянова подорож подарує вам чимало позитивних емоцій та запам’ятається на все життя!
На фото у заголовку таріль «Лебідь» Віталія Колісника. Тернопільський фарфоровий завод. 1993
Фото з альбому Людмили Карпінської-Романюк