Киев
Рус

Токсичні стосунки України та росії в декораціях українського села. Рецензія на фільм «Демони»

Шоу-бизнес
18-10-2026 22:52
news-image

Українська прем’єра містичної драми «Демони» (Demons) Наталки Ворожбит відбулася в межах десятого Київського тижня критики. До цього фільм встиг побувати на кінофестивалі в Локарно, а загалом його шлях до глядача розтягнувся на довгі сім років, протягом яких змінилася не лише сама картина, а й світ навколо неї. Власне, історія створення «Демонів» чи не цікавіша за сам фільм, адже на її прикладі можна простежити еволюцію української культури та її відносин із росією за останні два десятиліття.

В основі стрічки лежить однойменна п’єса Ворожбит, написана ще на початку двотисячних, коли чимало українських митців не бачили особливої проблеми в роботі на російський культурний ринок, а українські п’єси цілком успішно ставилися на московських сценах. Наприкінці 2010-х продюсер Юрій Мінзянов запропонував режисерці екранізувати її старий твір. Зйомки розпочалися ще до повномасштабного вторгнення, проте завершити картину до 24 лютого не встигли. Після початку великої війни виробництво зупинилося, а в липні 2022-го померла виконавиця головної ролі Руслана Писанка. На той момент було відзнято приблизно 90% сцен за її участі. Зрештою, стрічку вдалося завершити, хоча для цього знадобилося ще кілька років.

фільм Наталки Ворожбит «Демони»

Події «Демонів» стартують на Полтавщині у 1993 році. До українського села прибивається загадковий росіянин Славік (Олексій Мітін), який називає себе письменником. Тут він знайомиться із самотньою Ніною (Руслана Писанка), котра прихищає незнайомця. Між ними швидко спалахують почуття, але їхній зв’язок невдовзі перетворюється на класичні аб’юзивні стосунки, де любов і ненависть постійно змінюють одна одну.

Росіянин виявляється абсолютно непристосованим до сільського життя неробою, який цілими днями валяється перед телевізором або читає книжки. Причому найбільше його захоплюють історії про французьких аристократів і радянських шпигунів, хоча в реальності він не здатен навіть забезпечити себе їжею. Тому парубок охоче користується гостинністю Ніни, нахвалює її борщ і регулярно кохається з нею.

Ніна ж, як справжня українка, ненавидить свого співмешканця за лінощі, проте водночас бачить у ньому безпорадне дитя, про яке потрібно піклуватися. Коли росіянину не вдається втекти від суворої реальності в книжкові фантазії, він напивається разом із Ніною, після чого чергове освідчення в коханні закономірно закінчується побутовим насильством.

фільм «Демони» Наталки Ворожбит

Стосунки Ніни та Славіка – це доволі прозора метафора відносин України та росії. Причому метафора, яка змінювалася разом із політичними обставинами. Якщо на початку двотисячних Ворожбит могла розповідати цю історію як іронічну трагікомедію про двох співзалежних людей та дружбу народів, якій аплодували як в Україні, так і в росії, то після 2014-го, а тим паче після 2022-го, таке трактування вже виглядає надто легковажним.

У процесі адаптації п’єси для кіно авторка суттєво згущує фарби. Історія, яка починалася десь на перетині Гоголя та Пєлєвіна, поступово перетворюється на похмуру драму про залежність, насильство та нездатність розірвати токсичні стосунки. Звісно, магічний реалізм, яким щедро приправлена стрічка, додає їй комічних і гротескних барв, проте загальний тон оповіді стає значно похмурішим.

Власне, приблизно так само за ці двадцять років змінилося й українське сприйняття росії. Загравання з «братнім народом», уявлення про спільний культурний простір та поблажливість до його імперських замашок залишилися в минулому після повномасштабного вторгнення. І тепер уже складно не помічати, чим закінчуються спроби будувати стосунки з непроханими гостями, які спочатку просяться перезимувати, потім оселяються в чужому домі, а зрештою починають встановлювати там власні порядки.

стрічки Наталки Ворожбит «Демони»

Водночас Ніна зовсім не виглядає беззахисною жертвою. Вона значно сильніша, енергійніша та життєздатніша за свого коханця. Саме вона забезпечує їхнє існування, тоді як росіянин паразитує на її праці та гостинності. Однак ця сила не заважає їй раз у раз повертатися до чоловіка, який її принижує. І саме в цьому, мабуть, полягає найточніше спостереження Ворожбит про пострадянську Україну, яка отримала незалежність, але ще довго не могла позбутися психологічної залежності від колишньої метрополії.

Візуально «Демони» – доволі своєрідне кіно. Ворожбит наповнює його гротеском, народною містикою та яскравими деталями сільського побуту. Тут відчувається гоголівська Полтавщина з її відьмами, чортівнею та дивними персонажами на кшталт «косопизд», які існують десь на межі реальності й Ніниної уяви.

Водночас помітно, що виробничі можливості авторів були обмеженими. Декорацій небагато, комп’ютерна графіка подекуди виглядає доволі наївно, а в реконструкції українського села початку дев’яностих трапляються анахронізми. Не завжди вдається приховати й те, що картину створювали протягом тривалого часу за вкрай несприятливих обставин.

З іншого боку, певна театральність і навіть умовність зображеного цілком відповідають загальній стилістиці стрічки. Режисерка конструює власний химерний всесвіт, де побутовий реалізм легко перетворюється на народну казку, а за звичайними предметами та подіями приховуються додаткові сенси. Особливо варто відзначити увагу до їжі та всього, що з нею пов’язано. Від детального зображення приготування кров’янки та варіння борщу до крупних планів щедро накритих столів навіть у бідні дев’яності. Ця увага до кулінарних традицій не лише додає картині побутової автентичності, а й підкреслює, що Україна була здатна прогодувати себе навіть у найважчі часи.

фільм Наталки Ворожбит «Демони» DEMONS

При цьому «Демони» – кіно непросте не лише через символізм чи велику кількість російської мови, якою розмовляє головний герой. Це ще й доволі груба історія, переповнена матюками й образами. Утім, усі ці мовні особливості цілком органічно вписуються в атмосферу бідного українського села дев’яностих, де люди не надто переймаються добором слів, особливо під час п’яних сварок і сімейних конфліктів.

Стрічка буквально напхана символізмом, що є водночас її головною перевагою та однією з найбільших проблем. Тут постійно виникають образи, які мають подвійне дно, а окремі сцени явно розраховані на те, що глядач повертатиметься до них після перегляду.

З іншого боку, приблизно із середини фільм починає зациклюватися на одному й тому самому конфлікті. Любов змінюється сваркою, сварка – бійкою, бійка – примиренням, після чого герої п’ють горілку, і все повторюється. Цей нескінченний колообіг токсичних стосунків, безумовно, має драматургічне та символічне обґрунтування, проте від цього не стає менш виснажливим для глядача. Особливо зважаючи на те, що основний конфлікт стає зрозумілим доволі швидко, а подальші повторення не завжди додають до нього чогось принципово нового.

фільм «Демони» Наталки Ворожбит

Після повномасштабного вторгнення Ворожбит також переосмислила фінал, аби зробити політичне висловлювання стрічки однозначнішим. І хоча більша частина історії залишається прив’язаною до дев’яностих, її завершення вже безпосередньо апелює до сучасної російсько-української війни.

Проте головна причина подивитися «Демонів» – це, безперечно, Руслана Писанка. Для акторки ця роль стала останньою великою роботою в кіно, і тут вона демонструє, наскільки недооціненим був її драматичний потенціал. Її Ніна – неймовірно органічна, вітальна, груба, смішна, ніжна та страшна водночас. Це жінка, яка здатна одночасно любити, ненавидіти, принижувати й захищати, причому всі ці суперечливі почуття в її виконанні виглядають абсолютно природно. Мабуть, саме такою хотілося б бачити на екрані нині популярну конотопську відьму. І тим прикріше усвідомлювати, що Писанка вже ніколи не зіграє нічого подібного.

Загалом «Демони» – далеко не бездоганне, проте доволі цікаве й нестандартне українське кіно. Це не стільки послідовна історія з чіткою драматургією, скільки химерне переплетення побутової драми, чорної комедії, народної містики та політичної алегорії. Окремі епізоди фільму затягнуті, подекуди він технічно недосконалий і явно потребує від глядача більшої залученості, ніж звичайна кінодрама. Проте водночас це одна з тих картин, які не вичерпуються одним переглядом, адже за гротескними образами та побутовими конфліктами тут приховано чимало додаткових сенсів.

фільм «Демони» Наталки Ворожбит

А ще «Демони» – своєрідний документ еволюції української культури. Історія, яку двадцять років тому можна було сприймати як кумедну сатиру про нещасливе кохання і дружбу народів, сьогодні перетворилася на значно похмуріше висловлювання про колоніальну залежність, насильство та необхідність нарешті виставити за двері непроханого гостя. І найбільша іронія полягає в тому, що екранне прочитання літературного першоджерела пережило ті самі метаморфози, що й стосунки між двома країнами.

Дмитро Сидоренко

Читайте також:

Найкращі українські фільми про війну з росією

Підтримайте нашу редакцію:

Монобаза

Інші опції

Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:

Підтримайте Україну:

Источник: Kinowar