У селі Лобна Любешівської громади четверо господинь Любов Черевко, Ніна Поліщук, Галина Черевко, Світлана Філозоф показали обряд випікання традиційного весільного короваю та виготовлення рогів, прикраси з прісного тіста, до нього.
Як розповіла Суспільному господиня Ніна Поліщук, коровай з давніх-давен пекла її мама і навчила її. Чотирьом своїм синам весільний хліб пекла сама.
“Два літри води теплої і дріжджів дві стограмовочки, бо коровай зроду на молоці не пекли, і водички свяченої трошки линула і все, помолилася “Отче наш” і зараз мої дівчата будуть помагати, бо то не одного робота”, — каже жінка.
Коровай завжди пекли в четвер, перед весіллям і збиралися жінки, як на весілля. Перед тим мили руки, одягали хустки, фартухи.
“Коровайнички, наші панночки, мийте ручки білесенькі, коровай місити. Коровайниці з міста, коровайниці з міста, не хавайте в кишені тіста, бо як тісто в кишені зійде, то тоді вам стидно прийде”, — примовляли жінки.
Будь-яке тісто треба місити довго, щоб відривалося від рук, каже господиня Ніна Поліщук. Поки його вимішують поступово додають борошно, горілку, вбивають яйця, досипають цукор, додають масло та олію.
За традицією у коровай кидають копійки, щоб молоді були багаті.
Прикрашали коровай традиційними шишками, каже господиня Любов Черевко. Їх робили з прісного тіста, яким обмотували спеціальні рогачі. Рогачі робили з попередньо заготовленого гілля дерев. З нього знімали кору та підсушували.
“Як коровай випечеться, охолоне і потім їх встромляли й прикрашали. А потім ділили й то ж така честь, кому ж та шишка дістанеться, в основному їх давали приїжджим і вони вже їдуть і всі бачать, що вони з весілля”, — говорить Любов Черевко.
З прісного тіста робили й інші прикраси — птахи, як символ того, щоб молодята жили в парі, місяць, сонце, що символізує життя, квітами прикрашали, косичкою і зірочками, бо зірочки, то символ діточок, розповідає Любов Черевко.
Коли жар з печі вигорів, тоді у неї вставляють коровай. Піч хрестять, а в хаті має бути тиша, щоб тісто не впало.
Після того як коровай спікся у неї треба класти дрова, щоб не була піч гола, каже господиня Любов Черевко.
Після того як коровай спікся, його з каструлі не діставали, бо в ній було зручніше його носити. Каструлю обмотують рушником і вставляють у коровай роги, примовляючи: “Дай, Боже, діждати, ще й собі коровай вбірати”.
