Трек-номер повістки не відстежувався в поштовій системі: чоловік оскаржив штраф ТЦК у 17 тисяч грн і виграв суд
Богодухівський районний суд Харківської області розглянув адміністративну справу за позовом військовозобов’язаного до територіального центру комплектування та соціальної підтримки про скасування постанови щодо накладення штрафу в розмірі 17 тисяч гривень за неявку за повісткою.
Обставини справи
Підставою для виникнення спору стала постанова начальника ТЦК та СП від 23 липня 2025 року № 528/1499-п, якою чоловіка притягнули до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та наклали штраф у розмірі 17 000 гривень.
Згідно з оскаржуваною постановою, чоловік не з’явився 29 червня 2025 року до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для уточнення облікових даних. Його виклик було оформлено повісткою № 4031316, яку, за твердженням ТЦК, направили поштовим зв’язком за зареєстрованим місцем проживання.
12 липня 2025 року чоловіка доставили працівники поліції до ТЦК та СП, де старший офіцер відділу обліку мобілізаційної роботи склав протокол про адміністративне правопорушення № 528/4152. Після цього чоловіка також взяли на військовий облік у відповідному територіальному центрі комплектування.
Розгляд справи про адміністративне правопорушення призначили на 23 липня 2025 року. Чоловік на розгляд не прибув, після чого начальник ТЦК ухвалив постанову про накладення адміністративного стягнення.
Не погодившись із таким рішенням, військовозобов’язаний через адвоката звернувся до суду. У позові він просив поновити процесуальний строк на оскарження, скасувати постанову про штраф та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв’язку з відсутністю в його діях складу правопорушення.
Основним аргументом позивача стала відсутність належних доказів отримання ним повістки. За його твердженням, він не отримував виклику до ТЦК ані особисто, ані поштою, тому не знав і не міг знати про дату, час, місце та мету необхідної явки.
Для з’ясування обставин направлення повістки адвокат чоловіка 30 січня 2026 року направив відповідний запит до ТЦК. У відповіді від 10 лютого 2026 року було надано інформацію щодо поштового відправлення та копію опису поштової кореспонденції.
Однак, як зазначала сторона позивача, трекінг-номер, наведений у цих матеріалах, не вдавалося перевірити: система відстеження поштових відправлень повідомляла, що такий номер не зареєстрований. На думку позивача, за цих обставин неможливо було встановити рух відправлення та підтвердити вручення повістки адресату.
Окрему частину спору становили обставини військового обліку чоловіка, наявність у нього інвалідності III групи, а також обмеження свободи пересування, встановлені ухвалою іншого суду в межах кримінального провадження.
Крім того, позивач посилався на наслідки російської дронової атаки на Полтавщину в ніч із 22 на 23 липня 2025 року, які, за його твердженням, додатково ускладнили можливість прибути на розгляд адміністративної справи.
Позиція позивача
Представник чоловіка наголошував, що для притягнення особи до адміністративної відповідальності за неявку за повісткою необхідно підтвердити її належне оповіщення.
На думку сторони позивача, відсутність доказів вручення повістки означала, що чоловік не був обізнаний про покладений на нього обов’язок прибути до ТЦК у визначений день. Відповідно, його неявка не могла без належного доказування розцінюватися як умисне невиконання такого обов’язку.
Позивач також звертав увагу, що повістка передбачала прибуття для уточнення облікових даних. Водночас він стверджував, що раніше вже виконав вимогу законодавства щодо уточнення персональних даних через електронний кабінет призовника, військовозобов’язаного та резервіста. На підтвердження цього посилався на відповідну відмітку у витягу, сформованому за допомогою застосунку «Резерв+».
За словами чоловіка, 25 березня 2024 року його взяли на військовий облік за місцем фактичного перебування як внутрішньо переміщену особу. Він зазначав, що проживає у Полтаві, а після взяття на облік змін персональних даних, які потребували б нового уточнення в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов’язаних та резервістів, у нього не відбулося.
Сторона позивача вказувала на частину десяту статті 1 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», яка передбачала можливість уточнення персональних даних через центр надання адміністративних послуг, електронний кабінет або ТЦК та СП.
При цьому представник чоловіка стверджував, що матеріали адміністративної справи не містили пояснень, які саме облікові дані необхідно було уточнити безпосередньо в ТЦК та чому відповідну інформацію неможливо отримати з державних реєстрів.
Іншим аргументом стала наявність у позивача інвалідності III групи. За його твердженням, на момент оформлення повістки 19 червня 2025 року він мав підстави для відстрочки від призову під час мобілізації відповідно до пункту 2 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
На підтвердження цього він посилався на пенсійне посвідчення, а також на витяг із рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 25 червня 2025 року, яким повторно підтверджено III групу інвалідності.
На думку позивача, ТЦК мав можливість самостійно отримати відповідні відомості, а тому наведені обставини також необхідно було врахувати під час вирішення питання про адміністративну відповідальність.
Окремо чоловік пояснював причини своєї відсутності під час розгляду адміністративної справи 23 липня 2025 року.
Зокрема, він посилався на ухвалу Валківського районного суду Харківської області від 11 липня 2025 року, постановлену в межах кримінального провадження, якою продовжено строк дії процесуальних обов’язків, покладених на нього в межах запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання.
За змістом цієї ухвали чоловік був зобов’язаний прибувати до слідчого, прокурора та суду за першою вимогою, не відлучатися з Харкова та Полтави без відповідного дозволу, а також здати на зберігання документи для виїзду за кордон.
Сторона позивача наголошувала, що розгляд адміністративної справи був призначений у місті Валки Харківської області. Відповідно, для прибуття до ТЦК чоловік мав би залишити населені пункти, щодо яких діяли встановлені судом обмеження. За його твердженням, дозволу слідчого, прокурора чи суду на таку поїздку він не отримував.
Крім того, позивач зазначав, що в ніч із 22 на 23 липня 2025 року внаслідок російської атаки безпілотниками на Полтавщині були пошкоджені об’єкти енергетичної інфраструктури АТ «Укрзалізниця». На його думку, це призвело до ускладнення транспортного сполучення та створило додаткову небезпеку для своєчасного прибуття до місця розгляду адміністративної справи.
Таким чином, чоловік вважав, що його неявка на розгляд справи була зумовлена обставинами, які не залежали від його волі.
Також позивач поставив під сумнів правомірність повторного взяття його на військовий облік іншим ТЦК після доставлення поліцією 12 липня 2025 року, оскільки він уже перебував на військовому обліку за місцем фактичного проживання як внутрішньо переміщена особа. За його твердженням, перебування на території іншої громади мало тимчасовий характер.
У сукупності наведені обставини, на думку представника чоловіка, свідчили про неповне з’ясування ТЦК фактичних даних, необхідних для ухвалення законної та обґрунтованої постанови про адміністративне правопорушення.
Позиція ТЦК та СП
Представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки заперечувала проти задоволення позову та просила суд повністю відмовити чоловікові в його вимогах.
У відзиві відповідач зазначив, що повістку № 4031316 сформували за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів і направили через Укрпошту рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення за зареєстрованим місцем проживання чоловіка.
Повісткою передбачався виклик до ТЦК на 29 червня 2025 року о 09:00 для уточнення облікових даних.
Водночас представник відповідача повідомила, що матеріали щодо належного оповіщення чоловіка перебували в розпорядженні іншого територіального центру комплектування. Для отримання відповідних доказів туди було направлено запит, однак у встановлений судом строк відповіді не надійшло.
ТЦК також зазначив, що 12 липня 2025 року чоловіка доставили працівники поліції для складення протоколу про адміністративне правопорушення. За твердженням відповідача, після доставлення його взяли на військовий облік відповідно до алгоритму роботи посадових осіб ТЦК при доставленні громадян органами Національної поліції, затвердженого розпорядженням Генерального штабу ЗСУ від 6 березня 2025 року № 321/1511.
Цього самого дня стосовно чоловіка склали протокол № 528/4152 за частиною третьою статті 210-1 КУпАП.
Стосовно неявки на розгляд адміністративної справи 23 липня 2025 року відповідач зазначив, що чоловіка належним чином повідомили про дату, час і місце розгляду під час складення протоколу. Відповідні відомості, за твердженням ТЦК, були зазначені в самому протоколі, другий примірник якого чоловік отримав під особистий підпис.
Представник ТЦК також вказувала, що чоловік не повідомив про причини своєї неявки та не подавав заяв чи клопотань про перенесення розгляду справи.
На цій підставі начальник ТЦК розглянув матеріали за відсутності чоловіка та ухвалив постанову про накладення штрафу в розмірі 17 тисяч гривень.
Правова оцінка та висновки суду
Дослідивши матеріали справи № 613/328/26, Богодухівський районний суд Харківської області виходив із того, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності належних доказів події та складу адміністративного правопорушення.
Суд насамперед послався на частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та їхні посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.
Також суд врахував положення статей 2 і 5 Кодексу адміністративного судочинства України щодо завдань адміністративного судочинства та права особи на судовий захист у разі порушення її прав рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єктів владних повноважень.
Оцінюючи законодавство про військовий облік і мобілізацію, суд звернувся до Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487.
Суд зазначив, що частина третя статті 210-1 КУпАП встановлює адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.
Відповідно до статті 235 КУпАП справи про такі адміністративні правопорушення розглядають територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, а їхні керівники мають повноваження накладати адміністративні стягнення.
Водночас наявність відповідних повноважень не звільняє посадових осіб від обов’язку належним чином установити обставини правопорушення.
Суд звернув увагу на статтю 7 КУпАП, яка закріплює принцип законності під час застосування заходів адміністративного впливу, та статтю 9 цього Кодексу, відповідно до якої адміністративним правопорушенням є протиправна, винна дія чи бездіяльність, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об’єктивне з’ясування обставин кожної справи та її вирішення відповідно до закону.
Окреме значення суд надав статті 251 КУпАП, яка регулює питання доказування. Відповідно до цієї норми наявність чи відсутність правопорушення, винність особи та інші істотні обставини встановлюються на підставі фактичних даних, отриманих у передбаченому законом порядку. Обов’язок збирання доказів покладається на уповноважених посадових осіб.
Суд також врахував положення статей 254 і 256 КУпАП щодо складення та змісту протоколу про адміністративне правопорушення, статті 280 КУпАП щодо обставин, які повинен з’ясувати орган під час розгляду адміністративної справи, та статті 283 КУпАП щодо ухвалення постанови за результатами її розгляду.
При цьому суд послався на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 травня 2020 року у справі № 513/899/16-а, щодо необхідності чіткого викладення в постанові про адміністративне правопорушення встановлених обставин і правової підстави притягнення особи до відповідальності.
Безпосередньо досліджуючи обставини спору, суд установив, що чоловік перебував на військовому обліку, і ця обставина відповідачем не заперечувалася.
Із постанови ТЦК випливало, що порушенням, за яке наклали штраф, вважалася саме неявка за повісткою № 4031316 на 29 червня 2025 року для уточнення облікових даних.
Вирішальним для розгляду справи стало питання про те, чи були належні докази оповіщення чоловіка про цей виклик.
Суд звернувся до положень статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», якими передбачено обов’язок громадян з’являтися за викликом до ТЦК у строк і місце, зазначені в повістці.
Порядок направлення та підтвердження вручення таких повісток визначається Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560.
Відповідно до пункту 34 цього Порядку повістка може надсилатися засобами поштового зв’язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення за відповідною адресою місця проживання військовозобов’язаного.
Суд також навів положення цього пункту щодо вибору адреси залежно від уточнення військово-облікових даних та строків направлення повісток після їх підписання відповідним керівником.
Особливу увагу було приділено підпункту 2 пункту 41 Порядку № 560, який визначає, що саме вважається належним підтвердженням оповіщення військовозобов’язаного в разі направлення повістки поштою.
Зокрема, таким підтвердженням можуть бути інформація або документи поштового оператора про отримання відправлення особою, а також належним чином оформлені відмітки про відмову від отримання або відсутність адресата за відповідною адресою з урахуванням передбачених Порядком умов.
Крім того, суд врахував зміни до Правил надання послуг поштового зв’язку, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2024 року № 1147.
Відповідно до пункту 82 цих Правил рекомендовані листи з позначкою «Повістка ТЦК» вручаються особисто адресату. Якщо адресат відсутній, працівник поштового зв’язку інформує його про надходження відправлення за наявним номером телефону та/або залишає відповідне повідомлення в поштовій скриньці.
Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з’являється для отримання такого листа, працівник поштового зв’язку оформлює відмітку про відсутність адресата за зазначеною адресою у визначеному порядку та повертає відправлення відправнику.
Дослідивши докази, надані ТЦК, суд установив, що матеріали адміністративної справи містили копію повістки, сформованої за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів, але не містили доказів належного оповіщення чоловіка про необхідність прибуття до ТЦК.
Суд звернув увагу, що представник відповідача фактично підтвердила відсутність таких матеріалів у розпорядженні відповідача, повідомивши, що документи щодо вручення повістки перебувають в іншому ТЦК.
При цьому запит, направлений для їх отримання, залишився без відповіді у встановлений судом строк.
Таким чином, саме по собі посилання на направлення повістки та наявність її копії в матеріалах справи не підтверджували належного оповіщення військовозобов’язаного відповідно до вимог законодавства.
Суд також застосував положення статті 77 КАС України, відповідно до яких у справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок доказування правомірності відповідного рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Крім того, було враховано положення статті 72 КАС України щодо доказів в адміністративному судочинстві та принцип верховенства права, закріплений статтею 6 цього Кодексу.
Суд підкреслив, що обов’язок належного складення протоколу про адміністративне правопорушення та надання доказів на підтвердження викладених у ньому відомостей покладається на уповноважену посадову особу і не може бути перекладений на суд.
У контексті презумпції невинуватості суд послався на постанову Верховного Суду від 8 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а. У ній зазначено, що всі сумніви щодо винуватості особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що відповідач не довів факту отримання чоловіком повістки про виклик до ТЦК.
Відповідно, підстав для збереження постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП суд не встановив.
За висновком суду, постанова підлягала скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення — закриттю у зв’язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення в діях позивача.
Варто зазначити, що чоловік наводив низку додаткових аргументів щодо уточнення даних через «Резерв+», інвалідності III групи, підстав для відстрочки, особливостей військового обліку, обмежень пересування за ухвалою суду та наслідків російського обстрілу залізничної інфраструктури.
Однак визначальною підставою задоволення позову суд назвав саме недоведеність факту належного оповіщення про виклик на 29 червня 2025 року. Окремих висновків, якими встановлювалися б самостійні підстави для скасування штрафу через кожну з інших наведених позивачем обставин, рішення не містить.
Рішення суду
Богодухівський районний суд Харківської області задовольнив адміністративний позов чоловіка до ТЦК та СП.
Суд скасував постанову № 528/1499-п від 23 липня 2025 року про притягнення чоловіка до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП із накладенням штрафу в розмірі 17 тисяч гривень.
Водночас суд закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Рішення ухвалено 29 вересня 2026 року, повний текст виготовлено 5 жовтня 2026 року.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів у порядку, визначеному процесуальним законодавством. У разі проголошення лише вступної та резолютивної частин рішення або розгляду справи в письмовому провадженні цей строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Для учасника справи, якому повний текст не було вручено в день проголошення або складення, передбачена можливість поновлення пропущеного строку за умов, зазначених у рішенні.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
