Шептицький знову приймав українських трековиків – тут відбулась перша цьогоріч трекова гонка. І хоча на неї з’їхалося не так багато учасників, вона подарувала кілька яскравих заїздів, потішивши боротьбою кілька тисяч глядачів, які зібралися на трибунах місцевого Мототреку «Гірник».
Нагадаємо, що, якщо не рахувати зимовi іподромні гонки, які також є за своєю суттю трековими, коріння яких сягає глибоко за часів «союзу», місцем народження саме літньої трекової дисципліни в Україні є Рівне. Їхня головна відмінність полягає в дистанції траси і самих заїздів.
У даному випадку йдеться про класичну «гареву» доріжку, призначену перш за все для мотоциклетного спідвею. Саме тому батько-засновник даних трекових перегонів – Сергій Пелешок, – так і назвав їх – «Автоспідвей». Причому назва ця свого часу була як належить узаконена і навіть «закопірайчена».
Протяжність спідвейної траси складає менш 400 метрів, тоді як класична «доріжка» іподрому в чотири рази довша – 1600 метрів. І саме тут і криється «секрет» та головний задум «Автоспідвею».
На більш довгій трасі машини, а зазвичай йдеться про квартет суперників в одному заїзді, розтягуються. Та й тривалість заїзду в чотири кола також відверто розтягується в часі. В «Автоспідвеї» при тих же чотирьох колах дистанція одного заїзду складає менше за довжину одного іподромного кола! А це означає, що гонки у цьому форматі неймовірно динамічні, тривалість яких менше двох хвилин кожна.
Таким чином, часу «на роздуми» у пілотів не залишається і найчастіше боротьба ведеться від старту до фінішу, тоді як у класичному іподромі це радше рідкість. Так що в «Автоспідвеї» нехай і не гарантовано щоб у всіх заїздах, але у багатьох боротьба точно вiдбувається! Причому незалежно від кількості пілотів, що в ньому стартували.
У цьому й полягала геніальність задуму Сергія Пелешка. І за це глядачі так і люблять «Автоспідвей», який свого часу збирав якщо не повний стадіон у Рівному, то, як мінімум, його половину-дві третини…
На жаль, кілька років тому Сергій Григорович помер, проте його справа продовжує жити, причому не в останню чергу завдяки його рідному брату – Миколі.
Разом з кількома ентузіастами «Автоспідвею» він підхопив трекову естафету від свого брата i таким чином можна сказати вшановує пам’ять цієї без жодного перебільшення світлої людини, яка надто рано пішла від нас…
Не можна не сказати, що за його життя Сергій Пелешок примудрявся часом буквально «продавлювати», організовувати та проводити «Автоспідвей» у рідному Рівному. Останнім же часом це стало взагалi практично неможливо!
Місцеві «господарі» мототорека просто не йдуть назустріч організаторам «Автоспідвею»… Але не будемо «про сумне» і як у тій приказці – святе місце порожнім не буває!
Якщо у пік проведення українського літнього треку в середині 00-х його перегони так і «не доїхали» до Червонограда, то тепер уже перейменоване як Шептицький, саме це місто стає свого роду новою домівкою для «Автоспідвею».
Вперше лiтнiй трек приїхав туди наприкінці 10-х років ще за Сергія Григоровича і саме тут, у Шептицькому, відбулися перші офіційні перегони «Автоспідвею» з початку Великої війни.
Це відбулося минулого року і тоді гонка мала статус як «Кубок міста Шептицький».
На цей раз офіційно це був формат так званого навчально-тренувального збору. Однак по суті йшлося про повноцінні перегони, на які до того ж зібралося кілька тисяч глядачів. І, незважаючи на несприятливу погоду, вони про це не пошкодували!
Як і минулого року, змагання проводилось за принципом «на вибування». Спочатку на учасників чекали 12 відбіркових заїздів, де кожен мав стартувати по чотири рази, щоб по одному разу зійтись у очному протистоянні з кожним зі своїх суперників.
Щоправда, з урахуванням того, що цього разу у Шептицькому зібралося лише 8 пілотів, то у кожному заїзді стартувати мали по троє. Перше місце приносило 2 очки, друге – 1, третє та одночасно останнє – 0. Після цього формувалося два півфінали, в які з урахуванням нечисленності цих тренувальних перегонів у реалії проходили б усі до єдиного.
У цьому випадку вже йшлось про класичний формат з чотирма стартуючими та систему очок у вигляді 3-2-1-0. І ось уже після цього відбувся справжній відбір, де за сумою набраних балів було виведено квартет «фіналістів».
Не можна не сказати, що через невелику кількість учасників, у багатьох відбіркових заїздах у реалії стартували по дві машини, та навіть загалом по одній! Тим не менше, той самий задум «Автоспідвею» був наочно продемонстрований в даному випадку і у декiлькох з 12 відбіркових заїздах велася справжня боротьба, невiть коли на трасі було всього дві машини!
Так вже другий з них звів Михайла Кальмера, який виступав на новому для себе VW Golf яскраво-канаркового кольору, і Iвана Квачука. Прикметно, що для Івана це була перша гонка в житті, де він «за кермом» змінив свого старшого брата Тараса, тоді як їхній батько Володимир теж виступав цього разу. Саме дебютант повів зі старту, однак Кальмер не здався і після кількох атак все ж «продавив» оборону суперника, вирвавши перемогу.
Наступного заїзду таблиця звела Юрія Потапчука з Андрієм Сапужаком. Тут треба зазначити, що Юрій є справжнім ветераном «Автоспідвею», який стояв біля його витоків разом із Сергієм Пелешком, а потім привів ці перегони до свого рідного Луцька.
Андрій також багато в чому став справжнім соратником Сергію наприкінці 10-х, а тепер і його брату Миколі, активно ратуючи саме за цю автоспортивну дисципліну…
Саме Сапужак захоплює лідерство зі старту, після чого йому практично всі чотири кола довелося «закриватися» і відбивати атаки незрівнянно досвідченішого в треку суперника, який виступає ще й на трохи більш потужній 16-клапаній «Калині», ніж 8-клапанна «вісімка» Андрія. Цього разу оборона встояла. При цьому не можна не відзначити, що, як і минулого року, пілотам олії у вогонь, а точніше, води на траси додала погода.
https://www.youtube.com/shorts/WzywXeU3EJQ
Дощ йшов майже всю ніч напередодні, а потім ще й вранці. Так що майже всі відбіркові заїзди пройшли за дуже складних умов, особливо перші з них, коли траса була особливо слизькою. Проте, організатори з честю вийшли із цієї ситуації, після кожної серії із трьох заїздів випускаючи на трасу грейдер.
Таким чином, до фінальних заїздів стан полотна майже прийшов у норму, що не могло не порадувати учасникiв.
Сапужак виграв у наступному своєму заїзді, де позаду нього в боротьбі зійшлися Кальмер і Володимир Квачук. Цього разу Михайло не тільки зміг випередити старшого Квачука, а й навіть наздогнав лідера, однак часу на атаку в нього просто не залишилося.
https://www.youtube.com/shorts/teF4f-xETgg
В одному з останніх відбіркових заїздів зійшлися вже Потапчук із Володимиром Квачуком, причому й тут у заїзді було лише дві машини. Саме старший із Квачуків виходить у лідери, однак Юрій не здається і цього разу після чергової трекової дуелі йому вдається випередити суперника.
А лідером, причому беззаперечним, до півфіналів вийшов переможець «Кубка міста Шептицького-2025» Сергій Ковальчук. Вiн зібрав можливий максимум із 8 очок, перемігши у всіх своїх відбіркових заїздах.
На рахунку Сапужака за трьох перемог і одного 2-го місця накопичилося 7 балів, у Потапчука – 6, Кальмера – 5, тоді як Володимир та Іван Квачуки, а також місцевий пілот Володимир Мацех заробили по два очки кожен.
Проте, як уже було сказано, всі вони вийшли до півфіналів. Щоправда і тут, з різних причин старти не зібрали заповітні «квартети». На жаль, на «Гольфі» Кальмера в останньому відбірному заїзді з ладу вийшла трансмісія і часу на її ремонт просто не залишалося. Так само на старт не вийшов і Мацех. Отже, перший півфінал виявився скоріше більше формальністю, де Ковальчук знову не залишив шансів супернику – цього разу Володимиру Квачуку.
https://youtube.com/shorts/OGcZVZhpanc?si=JcfMUClJRVoCJSe_
Натомість у другому півфіналі на старт вийшли троє, і він знову був відзначений протистоянням Потапчук-Сапужак. Найцікавіше, що і тут ситуація повторилася, коли зі старту повів Андрій і фактично весь заїзд йому знову довелося оборонятися від атак суперника! І оборона львів’янина знову встояла, тоді як 3-м тут фінішував Іван Квачук.
Таким чином, з черговим можливим максимумом із 11 очок у «Фінал» вийшов Ковальчук, компанію якому склали Сапужак – 9 балів, Потапчук – 8 та Володимир Квачук із 4 очками. Передбачувано зі старту знову повів Ковальчук, при цьому не можна сказати, що цього разу він домінував, як і те, щоб хтось із суперників зміг скласти йому реальну конкуренцію.
https://www.youtube.com/shorts/oYwugP1iI7k?si=52dEuDP9wYagCop6
А «секрет» цього крився в тому, що позаду Сергія знову вже втретє за цю гонку (!) зійшлися у своєму протистоянні Сапужак із Потапчуком! Щоправда, цього разу вони помінилися мiсцями.
Тепер Юрієві майже весь заїзд довелося відчувати пресинг із боку суперника. І він вистояв, тоді як замкнув «Фінал» старший Квачук, який не зміг вклинитися в це протистояння двох дуелянтів.
При цьому знову, як і минулого року, з погляду підбиття підсумків відбувся свого роду трековий «казус».
Якби це був регулярний етап Чемпіонату України з трекових перегонів, то мiсця на подіумi визначала б уся сума набраних очок за всю гонку. Однак з урахуванням окремого статусу, а офіційно це і зовсім було тренування, підсумок визначався за фактичним фінішем «Фіналу», а не очкам.
Другий рік поспіль подіум у Шептицькому очолив Сергій Ковальчук, де другу сходину посів Потапчук, а третю Сапужак. При цьому якщо підсумкова сума переможця виявилася незаперечною у 13 очок, то в реалії Андрій зібрав на один бал більше, ніж його візаві – 11 проти 10…
Так само, як першим поза подіумом виявився Володимир Квачук, це при тому, що його актив у результаті склали 4 очки проти 5 у Кальмера, якого зрадницьки підвела техніка.
Більше того, через те, що він так і не зміг стартувати в півфіналі, у підсумкових протоколах Кальмер взагалі вважається лише 6-м, «пропустивши» вперед ще й Івана Квачука з його трьома очками! Бувають у трековій «арифметиці» і ось такі казуси….
Наприкінці нашої розповіді про цю гонку не можна не відзначити згаданого вище місцевого пілота – Володимира Мацеха. Точніше машину, на якій він виступав, а ще точніше – її попереднього власника.
Якщо минулого року Володимир їхав на «вазівській» класиці, причому справжньої спортивній – «задуженій», то цього разу він виступав на фактично серійній Renault Laguna, та ще й дизельній та «взутій» у куди скромнішу «гуму», ніж «зубасту» решти всіх учасників.
Саме через останню обставину Мацех пропустив пару стартів у особливо «слизьких» перших вiдбiркових заїздах. Водночас його участь у цій гонці з самого спочатку не мала як такої спортивної складової і не через «стоковість» машини.
Справа в тому, що раніше ця «Лагуна» належала нікому-небудь, а Андрію Галицькому, чиє ім’я було нанесене на її борти.
Уродженець Червонограда, як він сам любив говорити – «звичайний шахтар», разом з цим майже протягом двох десятків років Галицький незмінно виконував роль «спортивного маршала» і, головне – «стартера» на багатьох спідвейних перегонах, а потім і в «Автоспідвеї» у його рідному місті.
При цьому Андрій здобув популярність не тільки завдяки своєму білосніжному комбінезону, який він одягав незалежно від погоди, включаючи проливний дощ.
Протягом багатьох років Галицький не лише готував характерну для спідвею стартову лінію. Він ще був справжнім «тамодою» цих гонок, «заводячи» глядачів своїм іскрометним гумором та щоразу піднімаючи «мексиканську хвилю» серед них… На превеликий жаль ці слова не просто написані в минулому часі.
Одразу після приходу Великої війни на українську землю, вже у лютому 2022-го року, Галицький вирушив на фронт захищати її.
На жаль, 15 червня цього року Андрій загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині. Йому було 53.
Тим не менш, Андрій Галицький назавжди залишиться в пам’яті не тільки його рідних і близьких, а ще багатьох тисяч глядачів, так само як і самих учасників спідвею та «Автоспідвею»…
Що ж до «Рено Лагуна», то вона була особистою, а точніше улюбленою машиною Галицького. Будучи чудовим механіком, він не тільки плекав її, а й тюнінгував, а потім вона разом з ним вирушила і на фронт! І ось ініціативна група Мототреку «Гірник» разом iз Мацехом вирішила відновити цю машину після її «вояжу» на фронт і залишити її як нагадування про Андрія…
На жаль, такі нинішні реалії України. Однак жертва Андрія Галицького, як і багатьох тисяч інших українців, не буде марною – рано чи пізно над багатостраждальною українською землею запанує мир!
І, не виключено, що як свого роду символ непохитності українського народу, не тільки ось такі окремі гонки, що проводяться раз на рік, а й цілий Чемпіонат України з трекових перегонів повернеться і раніше, можливо навіть наступного року!…
В’ячеслав Щербина спеціально для українських трековиків та їхніх уболівальників
Фото учасників