Три масштабные перемены: что происходит в украинском строительстве и чего ожидать дальше? — мнение эксперта
Сума охоплює збитки станом на кінець 2025 року і майже втричі перевищує прогнозований річний ВВП країни. Лише на будівельні матеріали для повоєнної відбудови потрібно понад $100 мільярдів. Це масштаб, якого українська будівельна галузь не бачила ніколи.
А тепер інша частина картини. Виробники будівельних матеріалів сьогодні продають близько третини довоєнних обсягів. Понад 300 великих підприємств втрачено. У галузі не вистачає не менш як 150 тисяч працівників. Тобто країна, якій належить найбільша відбудова в новітній історії Європи, підходить до неї з підірваною спроможністю.
Між цими двома фактами — колосальний розрив. Велика відбудова, на яку всі чекають, ще попереду. Але поки країна готується до неї подумки, на ринку вже відбувається власна, набагато тихіша трансформація — і саме її варто розуміти, щоб не проґавити, як насправді змінюється галузь.
Я дев’ять років працюю в одному з найвужчих сегментів галузі - опалубці, без якої не заливається жоден кубометр бетону. Така спеціалізація дає специфічний кут зору: через нас проходять замовлення з усієї країни, тож ми добре бачимо, що і де будують насправді. Ось три зміни, які вже сталися.
Менше житла, більше укриттів
Загальні цифри росту створюють хибне відчуття, ніби галузь просто поступово відновлюється. За нашими оцінками, ринок справді росте: збільшується кількість будівельних компаній, бригад та об'єктів. Цифра близько +25% за 2025 рік виглядає реалістично, хоча офіційна статистика дає різні значення — від +11% до +24% залежно від методології. Але навіть так ринок усе ще приблизно на третину менший за довоєнний 2021-й.
Головне, що змінився не стільки масштаб ринку, скільки його структура. Росте передусім промислове, комерційне та інфраструктурне будівництво — і набагато швидше, ніж житло. Сільськогосподарські будівлі за рік додали майже 50%. Склади й логістика — найстійкіший сегмент. А житлове будівництво, яке до війни було локомотивом, помітно пригальмувало.
З’явився цілий новий клас замовлень, якого до 2022 року майже не існувало, — захисне будівництво. Укриття, сховища, фортифікаційні споруди, захист об'єктів енергетики та відновлення зруйнованих мостів — за оцінками ринку, це вже близько 20% усього обсягу в грошах.
Захисне будівництво дуже різне: від укріплених траншей до сховищ. Але якщо узагальнити, спільне в них одне — інші навантаження і вимоги до конструкцій. Така споруда має витримувати підвищений тиск, динамічні навантаження, уламкову дію та аварійні сценарії. Звідси інша товщина й армування монолітних конструкцій, вищі вимоги до якості бетону, до захисного шару арматури, до міцності вузлів і надійності стиків, до контролю тріщин і якості бетонування без пустот. Плюс більше складних вузлів і часто дуже стиснуті терміни, особливо на державних замовленнях.
Окрема історія — нова норма про обов’язкові укриття в нових будівлях. Часто звучить оцінка, що це додає 1−7% до вартості об'єкта. Чесно кажучи, говорити про якийсь середній відсоток некоректно, адже все залежить від проєкту. Для дорогого комплексу, який і так передбачав підземний паркінг, облаштування укриття в ньому майже непомітне у вартості. А для невеликого об'єкта, де такого конструктиву спершу не було, ціна зросте відчутно. Але сам напрям руху однозначний: захист став вбудованою нормою будівництва.
Захід став новим центром, але не назавжди
Друга велика зміна — географічна. Будівельна мапа України зсунулася на захід. Лідери нового будівництва сьогодні - Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська і Київська області. Ціна новобудов у Львові за рік зросла приблизно на 37% і сягнула понад $1 500 за квадратний метр — Львів фактично наздогнав, а подекуди й обігнав Київ. Драйвери очевидні: внутрішня міграція, відносна безпека, близькість до кордонів ЄС, туризм, релокація бізнесу й цілих виробництв. Зворотний бік — схід і південь, де активність стагнує або падає.
Але я б не поспішав називати це новою постійною мапою. Думаю, після завершення активних бойових дій епіцентром стануть якраз центр і схід — це буде і відновлення житла та цілих міст, і промисловість, і комерція. Тобто нинішнє зміщення на захід умовно тимчасове. Наскільки тимчасове — залежить від того, скільки триватиме гаряча фаза. Захід зараз витягує ринок на собі, але мапа ще раз зміститься, коли почнеться відбудова постраждалих регіонів.
Будувати немає кому. Чи врятують мігранти?
Третя зміни чи не найгостріша. Головним обмеженням галузі стали не гроші і не матеріали, а люди. Дефіцит будівельних фахівців оцінюють приблизно у 30%, у країні бракує понад 150 тисяч працівників, а пошук окремих спеціалістів займає до пів року. Ми постійно чуємо це від клієнтів, типові фрази на кшталт «бригаду забрали, немає ким працювати». Особливо гострий дефіцит кваліфікованих інженерів, проєктантів, виконробів, керівників проєктів — тих, без кого складний об'єкт не почнеш.
Ринок відповідає зростанням зарплат: за рік дохід монолітників зріс приблизно наполовину, геодезистів — на 44%, бетонярів — на 38%. Окремі спеціальності на заході вже виходять на 60−70 тисяч гривень. Для галузі це означає, що собівартість невпинно росте.
На цьому тлі нещодавно розгорнулася найгарячіша суспільна дискусія про трудових мігрантів. Тут слід чесно поглянути на цифри. Так, бізнес уже намагається завозити іноземців: будівельні компанії на заході часто роблять це тому, що їхні працівники мобілізовані. Так, експерти оцінюють потребу країни у мільйонах робочих рук — до 4,5 мільйона, щоб лише повернутися на рівень 2021 року, і в сотнях тисяч щорічно. Але реальний приплив поки мізерний: за минулий рік видано менше десяти тисяч дозволів на працевлаштування іноземців. Між панікою про «мільйони мігрантів» і фактичними цифрами наразі є прірва.
Що з цим робити? Тут моя позиція, можливо, розійдеться з популярним поглядом. Зазвичай як рішення називають нові технології - роботизацію, полегшені системи, перехід до так званої «промисловості 4.0». Я в швидкий технологічний стрибок не вірю. Технології коштують дорого, і це головна причина, чому український ринок не скоро масово до них дійде.
Думаю, ринок розвиватиметься в напрямку оптимізації процесів і збільшення темпів будівництва за рахунок кращого управління проєктами й ресурсами. Це дозволяє тією самою кількістю людей і техніки будувати значно більше, а отже, більше заробляти. Ми бачимо це на прикладі кількох великих партнерів: саме ефективне управління, а не нове обладнання, найсильніше прискорює їхній темп зростання. Поки одні чекають, що кадрову кризу вирішать мігранти чи роботи, результат бачить той, хто навчився отримувати максимум із того, що вже має.
Міф про велику відбудову
Повернімося до тієї великої відбудови, з якої ми почали. Уявлення про неї тримається на припущенні, що війна одного дня різко закінчиться, загроза зникне разом з обстрілами — і вже за місяць країна перемкнеться в режим мирної відбудови, почне масово відновлювати житло й комерцію, і забуде про військові об'єкти.
Я в цей сценарій не вірю, і не вірив від початку війни. Думаю, більшість компаній на ринку це теж або одразу розуміли, або швидко зрозуміли.
По-перше, навіть після завершення активної фази ми, на жаль, ще багато років залишимося країною, що живе під загрозою війни. А це означає, що будівництво укриттів, розвиток ВПК та зведення захищених промислових об'єктів з нами надовго. Це нова постійна реальність галузі.
По-друге, сама відбудова навряд чи прийде одномоментно. Вона відбуватиметься переважно за гроші іноземних фондів та інвесторів, а заведення такого капіталу потребує часу на узгодження, процедури та гарантії. Тобто між «війна закінчилась» і «гроші зайшли в проєкти» буде проміжок. І це, як не дивно, хороша новина, адже у галузі є час підготуватися.
Тому я б описав нинішній момент не як «виживання» чи «точкову адаптацію», а як адаптацію стратегічну. Ринок не завмер в очікуванні, він перебудовується — усвідомлено, під нову реальність, яка не закінчиться з війною.
Велика хвиля попереду
Усе, що відбувається зараз, — це підготовка до головного. Коли почнеться системна відбудова, на ринку одномоментно з’явиться кілька великих споживачів: житло, інфраструктура, оборона, водне господарство тощо. Тиск на галузь буде колосальним.
Чи готова українська галузь витримати це навантаження? Зараз — ні. Але я налаштований оптимістично. Ми вже побачили, наскільки швидко компанії адаптувалися до найнесприятливіших умов за останні роки. Тому коли почнеться відбудова і на ринку з’являться великі гроші, він адаптується, у цьому я не сумніваюся. Вважаю, що це буде один із найшвидше зростаючих ринків в Україні, але тільки після завершення гарячої фази.
Є й ризики, про які варто говорити прямо. Перший — дефіцит потужностей: бетону, цементу, кадрів може банально не вистачити на всіх. Другий, про який багато говорять, — ризик поглинання українських гравців іноземними компаніями.
Минулого року ми були на великій будівельній виставці Bauma в Мюнхені, і багато іноземних компаній казали, що український ринок здається їм дуже перспективним, і після війни вони хочуть сюди заходити. Українським компаніям справді доведеться конкурувати з ними, і цілком можливо, що частину українських гравців іноземці викуплять. Але я б сприймав це не як загрозу, а як можливість. Іноземний партнер може принести нові технології, підходи, капітал — і в нього можна навчитися.
Питання лише в тому, з якої позиції українська компанія підійде до цього моменту. Міжнародні донори й інвестори висувають жорсткі вимоги — прозорість, фінансова стійкість та культура управління проєктами. Це автоматично відсіє тих, хто не готувався. А виживуть і виграють ті, хто вже сьогодні нарощує досвід складних об'єктів, будує інженерну спроможність, веде прозору звітність і вчиться ефективно керувати ресурсами.
Тому головне питання української відбудови — не скільки мільярдів у неї вкладуть і не скільки бетону заллють. А чи залишаться українські компанії суб'єктами цього процесу чи стануть лише спостерігачами, поки будують інші. Відповідь на це питання визначається не тоді, коли стихнуть обстріли, а прямо зараз.