Церковний календар, 17 липня. Священномученик Павло Ґойдич

Петро Ґойдич народився 1888 р. на Пряшівщині. Місцеве русинсько-українське населення зазнавало денаціоналізації. Особливо влада чинила тиск на освітні заклади та церковну єрархію.

1816 р. цісар Франц І офіційно затвердив існування окремої Пряшівської єпархії, а 1818 це рішення підтвердив Папа Пій VII. Вона виникла на основі виділенням із Мукачівської єпархії 194 парохій.

У Пряшеві діяла єпархіяльна семінарія, сюди 1907 р. вступив Петро Ґойдич. Проявивши неабиякий хист до навчання, він продовжив студії у Будапешті. 1911 р. став священиком, виконував служіння префекта у гуртожитку “Alumneum” та катехита. З 1914 р. при пряшівському єпископові Стефанові Новаку працює як протоколіст, а згодом як архіваріус єпископської курії та директор канцелярії.

1922 р. Петро Ґойдич вступив до василіянського монастиря на Чернечій горі в Мукачевому. 1923 р. прийняв облечини з іменем Павло, а через рік тимчасові обіти.

Незабаром Павла Ґойдича призначили ігуменом Ужгородського монастиря ЧСВВ. Тут він виконував також обов’язки префекта і душпастиря гімназистів у василіянському гуртожитку. 1926 р. йому доручили провести реформу монастиря в Малому Березному. Цього ж року він став апостольським адміністратором Пряшівської єпархії.

Перед відбуттям до свого осідку Павло Ґойдич на тиждень подався до Крехівського монастиря і тут склав вічні обіти. Майже рік він керував Пряшівською єпархією як священик, а 1927 р. в базиліці св. Климента у Римі відбулося його єпископське рукоположення.

Новий єпископ намагався активізувати життя єпархії, запросив сюди на служіння різні монаші ордени і згромадження.

Владика Павло Ґойдич проігнорував постанову чехословацького уряду про виключне викладання у народних школах Пряшівщини словацькою мовою. У підконтрольних йому церковних школах продовжувала переважати українська. Через те його викликали на суд до Праги, на якому однак єпископа виправдали. 1936 р. він зробив ще один крок уперед у розвитку освіти українців Пряшівщини, відкривши греко-католицьку гімназію.

Словакізація посилилась, коли 1939 р. за підтримки Гітлера утворилася Перша Словацька республіка на чолі з римо-католицьким священиком Йозефом Тисо. Приймаючи церковну єрархію своєї держави, він публічно виявив зневагу до владики Павла Ґойдича, не подавши йому єдиному руки та залишивши його серед решти єпископів без стільця. Під загрозою ліквідації опинилася Пряшівська семінарія, яку однак за підтримки Риму владиці Павлу вдалося відстояти.

1940 р. він подав Апостольському Престолу прохання про свою відставку, яке відхилили. А владику Ґойдича незабаром призначили ординарієм Пряшівської єпархії. Він разом зі своїми священиками організовує масові хрещення євреїв, аби врятувати їх від загибелі, про що словацькі спецслужби неодноразово сигналізували пронацистському урядові. У письмовій формі висловлював протести проти Голокосту та участі в цьому католицьких священиків як представників уряду.

Коли на зміну пронацистському режиму прийшла комуністична Чехословаччина, єпископові доручили опікуватися греко-католиками в обидвох її частинах. Але утиски з цим не зупинилися, а навпаки посилилися. Недовго проіснувало засноване владикою Павлом Ґойдичем українське видавництво “Благовісник”. 1950 р. на Пряшівському псевдосиноді ліквідували Греко-Католицьку Церкву. Цього ж року заарештували і Пряшівського єпископа.

Над ним розпочали публічний судовий процес, який транслювався по радіо, однак владика Ґойдич так вміло боронив себе, що трансляцію скоро припинили. Вироком стало довічне ув’язнення. Однак розголос зробив своє. Під вікна в’язниць, де утримували єпископа, приходили люди, щоб разом з ним молитися. Через те місце його ув’язнення дуже часто міняли, а самого Павла Ґойдича піддавали тортурам і приниженню.

17 липня 1960 р. серце єпископа не витримало поневірянь, і він якраз у день свого народження відійшов до Бога. Поховали його на тюремному цвинтарі в Леопольдові. Хоч на могилі вказали лише його в’язничний номер, однак вірні довідались про місце поховання свого пастиря і регулярно влаштовували до нього паломництва.

Коли 1968 р. комуністична влада ЧССР похитнулася внаслідок Празької весни, тіло владики Павла Ґойдича ексгумували та перенесли до пряшівського катедрального храму св. Івана Хрестителя. Тут воно покоїться і сьогодні.

4 листопада 2001 р. перед базилікою св. Петра в Римі Папа Іван Павло ІІ серед інших блаженних проголосив і Павла Ґойдича. Частину мощей блаженного Архиєпископ Пряшівський Іван Баб’як 2012 р. передав в Україну, підкреслюючи історичну єдність з нею своєї єпархії та вірність владики Павла Ґойдича українській ідентичності аж до смерті.

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.