ТЦК відмовив у відстрочці чоловіку з трьома дітьми попри посвідчення багатодітного батька: який нюанс виявив суд
Кіровоградський окружний адміністративний суд розглянув справу за позовом військовозобов’язаного, якому ТЦК відмовив у наданні відстрочки від мобілізації через недостатнє підтвердження факту утримання трьох неповнолітніх дітей. Чоловік виховує власну доньку та двох дітей дружини від попередніх шлюбів, має посвідчення батька багатодітної сім’ї та забезпечує сім’ю матеріально, однак суд дослідив, чи достатньо цих обставин для виникнення права на відстрочку.
Суть справи
До суду звернувся військовозобов’язаний, який оскаржив рішення комісії при територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки про відмову в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Позивач просив визнати протиправним і скасувати рішення комісії від 14 квітня 2026 року, оформлене протоколом №23, а також зобов’язати її повторно розглянути заяву від 9 квітня 2026 року та ухвалити рішення про надання відстрочки відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Підставою звернення стало те, що чоловік проживає разом із дружиною та трьома неповнолітніми дітьми, бере участь у їх вихованні й забезпечує матеріальні потреби сім’ї.
Суд установив, що 21 серпня 2024 року позивач зареєстрував шлюб із матір’ю дітей. Він є біологічним батьком однієї малолітньої доньки, тоді як двоє інших дітей — неповнолітній син і малолітня донька — народилися у попередніх шлюбах його дружини.
Біологічний батько старшої дитини помер, що підтверджувалося свідоцтвом про смерть, виданим у березні 2019 року.
Біологічний батько іншої дитини проживає окремо. Ще 23 серпня 2018 року Долинський районний суд видав судовий наказ про стягнення з нього аліментів на утримання доньки в розмірі однієї четвертої частини всіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення нею повноліття. Стягнення було визначено з 14 серпня 2018 року.
За твердженням позивача, цей чоловік тривалий час перебуває за кордоном, не бере участі у вихованні доньки та має заборгованість зі сплати аліментів.
Військовозобов’язаний пояснював, що його дружина перебуває у відпустці для догляду за дитиною і не має достатніх доходів для самостійного забезпечення всіх дітей.
Натомість він працює у двох комунальних підприємствах та спрямовує зароблені кошти на потреби родини. За його словами, він фактично утримує дітей дружини від попередніх шлюбів, забезпечує їхні повсякденні потреби, бере участь у навчанні, вихованні й оздоровленні.
Чоловік також мав посвідчення батька багатодітної сім’ї. На підтвердження сімейних обставин він посилався на документи про спільне проживання, акти обстеження житлових умов та інші матеріали.
9 квітня 2026 року через Центр надання адміністративних послуг Долинської міської ради він подав заяву про надання відстрочки за підставою перебування на утриманні трьох неповнолітніх дітей.
До заяви були додані свідоцтва про народження дітей, свідоцтво про шлюб, свідоцтво про смерть біологічного батька однієї дитини, посвідчення батьків багатодітної сім’ї, акт обстеження умов проживання від 12 серпня 2025 року, характеристика, довідка про отримання аліментів, а також довідка про виплачені пільги та житлову субсидію.
Однак 14 квітня 2026 року комісія при ТЦК ухвалила рішення про відмову у відстрочці. Підставою стала відсутність документів, які належним чином підтверджують перебування на утриманні заявника трьох неповнолітніх дітей.
Не погодившись із таким рішенням, чоловік звернувся до адміністративного суду.
Позиції сторін
Позивач наполягав, що пункт 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не вимагає, щоб усі троє дітей були біологічними дітьми військовозобов’язаного.
На його переконання, вирішальним є фактичне перебування трьох неповнолітніх дітей на утриманні особи, яка звертається за відстрочкою.
Чоловік зазначав, що проживає з дітьми однією сім’єю, забезпечує їх матеріально, бере участь у вихованні та має офіційний статус батька багатодітної сім’ї.
Він також звертав увагу на те, що батько однієї дитини помер, а батько іншої неналежним чином виконує аліментні зобов’язання. За твердженням позивача, бабусі та дідусі дітей також не беруть участі в їх утриманні.
Представниця позивача наголошувала, що надані документи підтверджують його участь у матеріальному забезпеченні дітей дружини. Вона також заперечувала проти доводів ТЦК щодо недостатності доказів, зазначаючи, що у первинному рішенні комісії не було конкретизовано відсутність документів про інших осіб, які можуть бути зобов’язані утримувати дітей.
Окремо представниця вказувала, що відомості з Єдиного реєстру боржників відповідач отримав лише 17 червня 2026 року, тобто вже після ухвалення рішення про відмову у відстрочці.
Натомість ТЦК та комісія заперечували проти задоволення позову.
Відповідачі зазначали, що заявник є біологічним батьком лише однієї дитини. Стосовно двох дітей дружини від попередніх шлюбів він не надав належних документів, які підтверджували б виникнення в нього обов’язку щодо їх утримання відповідно до статті 268 Сімейного кодексу України.
Зокрема, щодо дитини, біологічний батько якої помер, позивач не підтвердив відсутності інших родичів, визначених законом, або неможливості надання ними належного утримання з поважних причин.
Стосовно іншої дитини відповідачі наголошували, що її біологічний батько живий, а довідка від 8 квітня 2026 року засвідчує надходження аліментів протягом січня — березня 2026 року.
При цьому розрахунок заборгованості зі сплати аліментів позивач додав лише до судового позову, а не до заяви, яку розглядала комісія.
На думку відповідачів, посвідчення батька багатодітної сім’ї, акт обстеження умов проживання та характеристика підтверджують спільне проживання й виховання дітей, але не доводять наявності всіх юридичних передумов виникнення у вітчима обов’язку щодо їх утримання.
Позиція та висновки суду
Право на відстрочку не обмежується біологічними батьками
Насамперед суд проаналізував положення пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Ця норма передбачає, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім осіб, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Суд наголосив, що визначальною умовою для отримання такої відстрочки є перебування на утриманні військовозобов’язаного щонайменше трьох неповнолітніх дітей, а також відсутність у самого заявника заборгованості зі сплати аліментів у зазначеному законом розмірі.
Водночас закон не пов’язує виникнення права на відстрочку виключно з біологічним батьківством щодо всіх трьох дітей.
Отже, сам факт того, що двоє дітей є дітьми дружини від попередніх шлюбів, не виключає можливості одержання відстрочки.
Проте, як зазначив суд, коли військовозобов’язаний обґрунтовує таке право утриманням пасинка або падчерки, необхідно перевіряти не лише спільне проживання та участь у вихованні, а й обставини виникнення відповідного обов’язку згідно зі статтею 268 Сімейного кодексу України.
Коли вітчим зобов’язаний утримувати дітей дружини
Суд звернувся до положень Сімейного кодексу України, які розмежовують обов’язки біологічних батьків та вітчима або мачухи.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Стаття 157 СК України передбачає, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні. За статтею 181 СК України способи виконання обов’язку щодо утримання дитини визначаються за домовленістю між батьками, а аліменти можуть сплачуватися в грошовій або натуральній формі чи стягуватися за судовим рішенням.
Таким чином, окреме проживання біологічного батька не припиняє його обов’язку забезпечувати дитину.
Стаття 260 Сімейного кодексу надає вітчиму та мачусі, які проживають однією сім’єю з неповнолітніми пасинком або падчеркою, право брати участь у їх вихованні.
Водночас частина перша статті 268 СК України встановлює спеціальні умови виникнення обов’язку вітчима або мачухи утримувати таких дітей.
Відповідно до цієї норми вітчим чи мачуха зобов’язані утримувати малолітніх, неповнолітніх пасинка або падчерку, які з ними проживають, якщо у дітей немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів і сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що вітчим чи мачуха можуть надавати матеріальну допомогу.
Суд підкреслив, що участь у вихованні дітей дружини та фактичне надання їм матеріальної допомоги не є тотожними юридичному обов’язку щодо їх утримання.
Виникнення такого обов’язку залежить від сукупності умов, передбачених статтею 268 Сімейного кодексу.
Чому посвідчення багатодітного батька не стало достатнім доказом
Суд окремо проаналізував значення посвідчення батька багатодітної сім’ї, на яке посилався позивач.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», багатодітною визнається, зокрема, сім’я, у якій подружжя перебуває в зареєстрованому шлюбі, разом проживає та виховує трьох і більше дітей, у тому числі дітей кожного з подружжя.
Тому посвідчення багатодітної сім’ї може підтверджувати факт шлюбу, спільного проживання та виховання трьох і більше дітей.
Проте воно не встановлює безумовного обов’язку вітчима утримувати пасинка чи падчерку та не замінює документів, які підтверджують передбачені статтею 268 СК України обставини виникнення такого обов’язку.
Суд також послався на правові висновки Верховного Суду.
Зокрема, у постанові від 14 грудня 2023 року у справі №160/11228/23 Верховний Суд, застосовуючи статті 180, 260 та 268 Сімейного кодексу, зазначив, що обов’язок вітчима утримувати дітей дружини виникає за встановлених законом умов щодо відсутності визначених родичів або неможливості надання ними належного утримання з поважних причин.
Хоча та справа стосувалася звільнення з військової служби, відповідний висновок щодо застосування статті 268 СК України суд визнав релевантним і для спору про відстрочку.
Крім того, суд врахував постанову Верховного Суду від 30 вересня 2026 року у справі №320/37150/24.
У ній Верховний Суд, розглядаючи спір про відмову в наданні відстрочки за пунктом 3 частини першої статті 23 Закону про мобілізацію, наголосив на необхідності доведення факту утримання пасинка та падчерки. При цьому посвідчення багатодітної сім’ї саме по собі не підтверджує такого утримання в розумінні відповідних норм законодавства.
Чому смерть біологічного батька однієї дитини не підтвердила всі необхідні обставини
Досліджуючи становище старшої дитини дружини, суд установив, що її біологічний батько помер.
Ця обставина підтверджувалася належним документом — свідоцтвом про смерть.
Суд визнав, що позивач підтвердив відсутність одного з біологічних батьків дитини.
Однак свідоцтво про смерть не засвідчує відсутності інших осіб, названих у частині першій статті 268 Сімейного кодексу, або їхньої неспроможності з поважних причин забезпечувати належне утримання.
Зокрема, в документах, які чоловік подав комісії, не було належного підтвердження відсутності баби чи діда дитини або обставин, які з поважних причин перешкоджають їм надавати матеріальну допомогу.
При цьому мати дитини жива і проживає разом із нею.
За таких обставин суд дійшов висновку, що надані докази не підтверджують усіх необхідних передумов виникнення у позивача обов’язку утримувати цю дитину відповідно до статті 268 СК України.
Чому борг біологічного батька іншої дитини за аліментами не змінив висновку суду
Окремо суд дослідив обставини щодо малолітньої доньки дружини від іншого попереднього шлюбу.
Її біологічний батько живий, а обов’язок щодо сплати аліментів установлений судовим наказом.
Згідно з довідкою від 8 квітня 2026 року, у січні — березні 2026 року на утримання дитини надходили аліментні платежі.
Водночас під час судового розгляду позивач надав розрахунок заборгованості, підготовлений Долинським відділом державної виконавчої служби 2 червня 2026 року.
Відповідно до цього документа, заборгованість біологічного батька станом на 1 січня 2026 року становила 28 503,44 грн, а станом на 1 червня 2026 року збільшилася до 42 342,87 грн.
Із розрахунку також убачалося, що протягом окремих місяців 2025 та 2026 років аліменти сплачувалися, однак їхні суми були меншими за нараховані платежі, внаслідок чого утворилася заборгованість.
Суд визнав, що наявність аліментного боргу підтверджується документом державного виконавця, причому частина заборгованості виникла ще до ухвалення комісією рішення про відмову у відстрочці.
Проте відповідний розрахунок позивач не подавав разом із заявою від 9 квітня 2026 року. Його було долучено вже до судового позову, тому комісія не могла врахувати цей документ під час прийняття рішення 14 квітня.
Водночас суд звернув увагу і на правове значення самого боргу.
Наявність заборгованості підтверджує неналежне виконання біологічним батьком обов’язку щодо утримання дитини, однак не доводить, що він саме з поважних причин не може забезпечувати її належне утримання в розумінні частини першої статті 268 Сімейного кодексу.
Крім того, встановлений факт надходження аліментів свідчив, що біологічний батько не припинив повністю матеріально утримувати доньку, хоча й виконував цей обов’язок не в повному обсязі.
Отже, за висновком суду, сам по собі борг іншого з батьків за аліментами не підтверджував виникнення у вітчима відповідного обов’язку щодо утримання дитини за статтею 268 СК України.
Чому спільного проживання та фактичних витрат на дітей виявилося недостатньо
Суд також розглянув аргументи позивача щодо відсутності участі бабусь і дідусів у житті дітей.
Чоловік посилався на довідку, підписану сусідами та засвідчену адміністратором ЦНАП, яка, за твердженням представниці позивача, була додана до позовної заяви.
У ній ішлося про те, що бабусі та дідусі з боку біологічних батьків не відвідували дітей за місцем їхнього проживання.
Проте суд зазначив, що відсутність відвідувань або особистого спілкування з онуками не є доказом відсутності відповідних родичів чи їхньої неспроможності з поважних причин надавати дітям належне матеріальне утримання.
Так само акти обстеження умов проживання, довідки про спільне проживання, характеристики членів сім’ї, документи щодо працевлаштування та доходів позивача, відомості про оплату навчання й інші витрати на сім’ю можуть свідчити про фактичне забезпечення спільного домогосподарства.
Суд не поставив під сумнів, що чоловік працює, витрачає кошти на потреби сім’ї та бере участь у навчанні, вихованні й оздоровленні дітей.
Однак такі відомості, на переконання суду, не підтверджують відсутності інших родичів, визначених статтею 268 СК України, або неможливості надання ними належного утримання з поважних причин.
Крім того, акт обстеження умов проживання від 7 травня 2026 року, який позивач додав до позовної заяви, був складений уже після ухвалення спірного рішення комісії. Відповідно, цей документ також не міг бути досліджений комісією під час розгляду заяви у квітні.
Чи порушила комісія ТЦК процедуру розгляду заяви
Позивач також стверджував, що комісія неналежним чином дослідила подані документи, не направила запитів для отримання додаткових відомостей та недостатньо конкретизувала причини відмови.
Оцінюючи ці доводи, суд звернувся до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів №560 від 16 травня 2024 року.
Суд зазначив, що за пунктом 58 Порядку №560 до заяви про надання відстрочки додаються документи, які підтверджують відповідне право, згідно з переліком у додатку 5.
Для підтвердження права на відстрочку у зв’язку з утриманням трьох і більше дітей можуть подаватися свідоцтва про народження дітей із зазначенням батьківства військовозобов’язаного, рішення суду про встановлення факту перебування дітей на його утриманні за наявності такого рішення, а також документи про виникнення обов’язку утримувати пасинка чи падчерку відповідно до статті 268 Сімейного кодексу.
Залежно від сімейних обставин також враховуються документи про шлюб, визначення місця проживання дітей, домовленості між батьками, відсутність відповідних родичів або неможливість надання ними утримання з поважних причин.
Зокрема, такі обставини можуть підтверджуватися свідоцтвами про смерть, судовими рішеннями про визнання особи безвісно відсутньою, оголошення померлою чи позбавлення батьківських прав, документами про перебування особи в місцях позбавлення волі, а також належними медичними документами про потребу відповідних осіб у постійному догляді.
Окреме значення мають відомості з Єдиного реєстру боржників щодо відсутності у самого заявника відповідної заборгованості зі сплати аліментів.
Відповідно до пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отриману заяву й підтвердні документи, оцінює наявність законних підстав для відстрочки та за потреби звертається із запитами до органів державної влади або використовує відомості з електронних реєстрів.
За загальним правилом комісія повинна розглянути заяву протягом семи календарних днів із дати надходження. Якщо для перевірки необхідні запити, передбачений Порядком строк розгляду може становити до 15 календарних днів.
До ухвалення комісією відповідного рішення військовозобов’язаний не підлягає призову під час мобілізації.
У цій справі заяву було подано 9 квітня 2026 року, а рішення про відмову оформлено протоколом від 14 квітня 2026 року. Повідомлення про відмову також датоване 14 квітня.
Отже, комісія розглянула заяву в межах установленого семиденного строку та оформила своє рішення відповідним протоколом.
Щодо ненаправлення додаткових запитів суд зауважив, що пункт 60 Порядку №560 пов’язує таку дію з наявністю відповідної потреби. Законодавство не встановлює безумовного обов’язку комісії надсилати запити в кожному випадку розгляду заяви.
У матеріалах, поданих чоловіком, були документи, які підтверджували шлюб, спільне проживання та виховання дітей, смерть біологічного батька однієї дитини й надходження аліментів на утримання іншої.
Водночас не було належного підтвердження інших юридично значущих обставин, необхідних для встановлення обов’язку позивача утримувати пасинка та падчерку відповідно до статті 268 СК України.
Тому суд не встановив порушення процедури розгляду заяви у зв’язку з ненаправленням комісією додаткових запитів.
Рішення суду
Оцінюючи докази, Кіровоградський окружний адміністративний суд керувався статтями 77 та 90 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд зазначив, що кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. У справах про оскарження рішень суб’єктів владних повноважень обов’язок доведення правомірності рішення покладається на відповідача.
Водночас це не звільняє позивача від обов’язку підтвердити фактичні обставини, на які він посилається, обґрунтовуючи позов.
Такий підхід узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 25 червня 2020 року у справі №520/2261/19.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши рішення комісії на відповідність критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, суд дійшов висновку, що відповідачі підтвердили правомірність відмови в наданні відстрочки.
Ключовим стало те, що позивач не довів усіх передбачених законодавством обставин, необхідних для виникнення у нього обов’язку утримувати двох дітей дружини від попередніх шлюбів.
При цьому суд не заперечував факту проживання сім’ї разом, участі чоловіка у вихованні дітей та його матеріального внеску в забезпечення їхніх потреб.
Однак цих обставин разом із посвідченням батька багатодітної сім’ї було недостатньо для підтвердження права на відстрочку за заявленою підставою.
У результаті рішенням від 12 жовтня 2026 року у справі №340/3845/26 суд відмовив у задоволенні позову повністю, залишивши чинним оскаржуване рішення комісії ТЦК про відмову в наданні відстрочки. Розподіл судових витрат не здійснювався.
Рішення може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів із дня складення повного судового рішення.
Таким чином, у розглянутій справі суд розмежував статус багатодітної сім’ї, фактичну участь вітчима у вихованні та матеріальному забезпеченні дітей і юридично встановлені підстави для одержання відстрочки від мобілізації. Наявність трьох дітей у сім’ї, з яких двоє народжені у попередніх шлюбах дружини, не виключає можливості отримання відстрочки, проте відповідне право має бути підтверджене з урахуванням вимог статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і статті 268 Сімейного кодексу України.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
