“У 90-х їх продавав, бо були потрібні гроші”: тернополянин зібрав колекцію дзвоників зі всього світу (відео)
На одній із полиць на ринку у Тернополі, поміж побутових приладів – рядок із різноманітних дзвіночків. Це частина колекції Михайла Наливайка, яка складається із понад 200 екземплярів. Серед них є старовинні та привезені з різних країн. Чоловік вже десятки років торгує різними речами та антикваріатом. Каже, у 90-х працював на місцевому бавовняному комбінаті – “ХБК”. Часто роботи не було, тож доводилось паралельно виходити на ринок.
Коли роботи не було тиждень, два, ми могли не працювати. Зарплатню платили навіть не гривнями, а тканиною. Колись тут стояли такі “жабки” (невеликі кіоски – ред.), а до того ми стояли тут – чоловік 10, просто на бруківці, на папері виставляли товар. Продавали, хто що мав: хтось якийсь замок, хтось змішувач, кран, болти. То були такі часи, тоді трошки біда була… Люди почали зносити все, хто що мав. Хтось приносив стару кінську упряж, в на ній були старі польські, навіть австрійські, дзвоники. Шкіра вже була ніяка, але дзвоники були ще хороші, – говорить Михайло Наливайко.
Чоловік скуповував старі речі і перепродував. Доводилось усе “збувати”, в тому числі й дзвоники, адже були потрібні гроші. А вже з часом, у 2000-х, з’явилася можливість залишати щось собі, для колекції.
Деякі я продавав, а деякі обмінював – якщо було два чи три однакових, немає сенсу їх тримати. За роки в мене назбиралось навіть по 4 однакових дзвінки… Як те відчуття вам пояснити, коли отримуєш новий дзвоник в колекцію. Ось є якась модель, якої в мене немає. Ось радію, приходжу додому, витягую новий дзвоник, десь 2-3 рази на тиждень, дивлюся, подзвоню, ну а потім заспокоююсь, чекаю на наступний. А він може з'явитися зараз, через місяць, навіть через пів року. Раніше, в 1996-му, 2000-му, навіть 2005- му роках, масово приносили різні дзвоники, з Європи привозили. Але зараз дзвоники рідко трапляються. Навіть ось там на барахолці, там рідко бувають дзвоники, – каже чоловік.
Пан Михайло продовжує працювати на ринку. Серед техніки й побутових речей на полицях лежать монети, ордени, медалі й інший антикваріат. Також тут можна побачити й виставкові дзвоники. Продавати їх чоловік не поспішає, але готовий обміняти.
Ось наприклад цей єгипетський, а цей англійський. Ось це з Іспанія, Барселони. Це все дзвіночки колекційні, практично з усього світу, їх дуже багато. Оцей, англійський, наприклад зроблений зі змішаного срібла. Бачите, дівчинка тримає підсвічник. До мене потрапляли і російські царські дзвоники, є дзвоники, які стояли на рецепції. От вдарив по дзвонику і викликав прислугу чи господаря готелю, – говорить Михайло Наливайко.
Раніше вірили, що дзвоники відлякують злих духів. Також ними викликали прислугу в багатих домах чи персонал у готелях. Зараз дзвоники – переважно є частиною декору помешкань, також їх використовують під час вертепного дійства та коляди.
Дзвінки мають свою історію в багатьох країнах світу. У нас, в Україні, в православних чи греко-католиків на Різдво, коли ходили з колядою, вертепом чи з козою, використовували дзвоники. Так сповіщали, що йде блага вість. А в деяких культурах дзвоник відганяв злих духів, – розповідає Михайло Наливайко.
Зазвичай для коляди беруть більш гучні дзвінки, зазначає колекціонер.
Коли на першому поверсі починають колядувати, відкривають двері припустимо п’ятиповерхівки, дзвонять і от чути аж вверх. Значить все, йде коляда. Скільки я себе пам'ятаю, а я з 1956 року, до речі 6 січня мені буде 70, завжди з колядою ходили. Навіть за союзу і то було, розумієте, зараз воно якось нівелювалось якось, а тоді це було таке захоплення. Ми готували костюми, все готували, ходили. Школа була за 50 метрів від церкви і дзвіниці, то ми на перерві ходили і в дзвони били, бігом подзвонили і бігом в школу, – пригадує пан Михайло.
Детальніше у сюжеті:
Читайте також: Житель Тернопільщини понад 40 років колекціонує монети і купюри (відео)
Фото, відео Михайла Урбанського