Напередодні Лазарової суботи у селі Криничне триває активна підготовка до унікального обряду. Прикрашаються атрибути та вбрання головних героїв, згадуються пісні, готуються смаколики. Як відбувається цей процес, Бессарабія.UA розповіла мешканка села, господарка туристичної локації “Хлебна къща” Тетяна Дукова.
У селі Криничне почали відроджувати обряд “лазаруванє” ще декілька років тому. За старими фотографіями та спогадами старожилів місцеві активісти почали відтворювати костюми, елементи обряду та нарешті транслювати його у сучасному світі.
“Ми почали досліджувати, як це було раніше, шукали вбрання, збирали та вивчали обрядові пісні, характерні для цього свята. Нам важливо саме відродити обряд, який був у селі Криничне, у його первозданному вигляді”, — розповідає Тетяна Дукова.
Лазаров ден відзначається у Великий піст, у суботу напередодні Вербної неділі. Основним обрядом свята є “лазарування”, в якому беруть участь виключно дівчата. Групи з 4-6 дівчат обходять будинки з обрядовими піснями. Господарям лазарки бажають здоров’я, добробуту, гарного врожаю.
Для самих дівчаток він має особливе значення, оскільки найстарші з них готуються стати нареченими. Саме тому вбрання у лазарок є весільним.
Для учасниць обряду у Криничному так само підібрали старовинні сукні з колекцій родин мешканців села.
“Як багато років тому, наші бабусі збирали для дівчат весільні сукні від вже одружених жінок, ми шукали вбрання максимально схоже на те, що було раніше, намагалися дотримуватися усіх канонів”, — каже Тетяна Дукова.
З кожним роком вона разом з однодумцями доповнює образи, вивчає кожний елемент та його значення у костюмі. Так і цього року матусі дівчаток-учасниць обряду збиралися для того, щоб виготовити унікальний восковий віночок.
“Це дуже копітка робота, прикраса має бути на головному уборі персонажу буянця. Колись такі квітки дівчата передавали хлопцям на знак згоди спілкуватися, їх носили на ковпаку. У цьому році в Криничному буде шість груп лазарок і тому ми намагаємось зробити цей елемент для всіх буянців. Їх ми відтворюємо за унікальним зразком, якому вже понад 70 років”, — ділиться Тетяна Дукова.
Чи не кожен мешканець з нетерпінням чекає у своєму домі лазарок, готує смаколики для того, щоб їм віддячити. Якщо вони відвідали будинок, це вважається добрим знаком. Традиції пращурів живуть допоки про них пам’ятають та плекають, це спадщина, це код діаспори.