«У них – душа наших предків»: на Волині жінка береже унікальні вишиванки, яким понад 100 років (фото)
У Валентини Левкович чільне місце серед родинних речей займають сорочки, яким понад сто років. Для цієї жінки це не просто старовинний одяг, а жива пам’ять про бабусю, яка своїми натрудженими руками все життя уквітчувала полотно та створювала унікальні речі – сорочки, фартухи, рушники, простирадла й наволочки.
Про це пише «Нове життя».
Валентина Олексіївна вишиває все своє життя. Каже, що любов до голки й нитки в їхній родині передавалася від жінки до жінки. Багато вишивала, переважно на лляній тканині, її бабуся Ганна Юхимівна Баран. Особливою родинною цінністю нині є вишиті нею лляні сорочки, яким уже понад століття. Тепер це справжня сімейна реліквія, яку жінка дбайливо береже для наступних поколінь.
У майстрині є і сучасні вишивки, і старовинні
«А які гарні рушники створювала бабуся! Кількаметрові, лляні, прикрашені квітами та мережкою. Яка ж це була клопітка й акуратна робота! Вона не лише вишивала, а й шила», – розповідає пані Валентина.
Раніше ці сорочки неодноразово брали на різні культурні заходи та фестивалі, аби показати людям неповторну поліську автентичну вишивку. Побували вони й на «Фольк-music». І не дивно, адже кожен орнамент тут ніби розповідає про давні традиції, терпіння та любов до своєї справи.
Сама ж Валентина Левкович пригадує, що вишивати навчилася ще школяркою. І з кожним роком створювала дедалі більше робіт. Коли виходила заміж, то самотужки вишила всі весільні рушники: і до церкви, і під ноги молодим, і для сватів.
Доньки вишивальниці у старовинному вбранні зробили нещодавно фотосесію
Доньки вишивальниці у старовинному вбранні зробили нещодавно фотосесію
Доньки вишивальниці у старовинному вбранні зробили нещодавно фотосесію
Досі в її домі зберігається чимало власноруч вишитих робіт. Вишиває жінка переважно хрестиком, дрібною технікою «один на один», а також бісером. Найбільше любила братися за улюблену справу взимку. Довгими вечорами сідала з голкою та нитками до роботи. Жартуючи каже, що бувало, й серед ночі прокидалася, аби знову вишивати.
Любов до цього ремесла перейняла і старша донька. Молодша ж, усміхається наша землячка, такого захоплення вишивкою не має. Та обидві доньки цінують родинні реліквії – старовинні сорочки, у яких навіть влаштовували фотосесію. Бо у таких речах живе не просто краса. У них – історія роду, жіноча клопітка праця та душа.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: