«У селі тільки лінивий не знаходить роботи»: житель Тернопільщини вирощує 18 тисяч кущів різних сортів помідорів

На власній півторарічній ділянці, крім помідорів, дозрівають баклажани сортів Анатолія F1 ТА Казимір F1, солодкий перець, кавуни, ремонтантна малина. Але переважає над усіма помідор, оволодівши вісімдесятьма сотими з гектарного поля біля садиби Сидоруків у селі Борсуки на Кременеччині. Про це пише Сільський Господар.
Крім городини, в полі біліють кілька тепличних споруд, змайстрованих цьогоріч власними руками 44-річного Олексія. У них визрівають ранні та середні гібридні сорти помідорів Пінк Хіт F1, Діно F1, Асвон та інші. Вони ранньостиглі, великоплідні, стійкі до різних перепадів температур і розраховані на потреби від початку літа до осені. Є й, так звані, сливочки. Перші соковиті плоди помідорів з’являються у продажу першої десятиденки червня, додаючи до їх асортименту плоди ранньої капусти. У липні є попит на низькорослі сорти помідорів чи сливочок для салатів, а у вересні – для соління, маринування або на сік.
Осінньої пори зʼявляється солодкий перець. Проте, як зазначає Олексій Сидорук, терміни дозрівання овочевих культур через зміни клімату щорічно міняються. Цей рік позначився запізнілим достиганням для всіх видів городини.
Польовий сезон чоловік починає наприкінці зими, на ранньому початку весни з вирощування розсади помідорів, ранньої капусти, солодкого перцю. Залишки розсади охоче купують мешканці сіл.
Трудиться хазяїн городнього поля від світанку до пізньої ночі без вихідних, кожного дня, попри погодні умови. Олексій з усім цим господарством справляється, лише запрошує додаткових працівників в пору висадження кущів у ґрунт та при масовому осінньому збиранні плодів.
Завжди відчуває підмогу сім’ї, без якої не обійтися і він за це вдячний. Мама Лариса, колишня продавчиня, веде торгівлю з покупцями. Адже вони не їдуть на базар, бо продукцію купують на місці, власники магазинів чи лотків самі приїжджають за продуктами. Раніше допомагав батько Ілля, але тепер хворіє. Активно допомагає збирати ягоди малини його дружина Ольга. Є ще одна помічниця – трирічна донька Даринка. Незважаючи на вік, вона знає, як треба збирати стиглі плоди і дуже тішиться, коли тато веде її на ділянку городини.
У селі тільки лінивий не знаходить роботи, – говорить овочівник, – аби було здоров’я та бажання.
Чоловік розповів про особистий, довгий вторований шлях захоплення овочівництвом.
Здобувши середню освіту у Лановецькій середній школі №2, юнак вирішив стати будівельником, успішно освоївши фах у Вишнівецькому ПТУ. До і після проходження строкової армійської служби, трудився на будовах Тернополя доти, поки одного року черговий раз відвідав бабусю Марію, що мешкала в селі Лопушне (вона, як кожна українська сільська жінка, все життя працювала на землі). Бабуся саме висаджувала на городі розсаду помідорів і на прощання дала внукові 100 залишкових кущів. Відмовлятися було незручно й соромно. Неохоче висадив на батьківському городі, доглядав рослини до осені.
На диво собі й рідним, плоди помідорів вродили великі та багато. Радий неочікуваному успіху, хлопець, зібравши зі стиглих помідорів насіння і вже маючи свою розсаду, посадив 500 кущів наступного року. Спочатку практикувався на вирощуванні середньої стиглості сортів помідорів Волове серце та Мікадо. Врожаїли вони добре, примножуючи бажання Олексія розширювати овочеве поле.
Тепер помідор дає плоди із 18 тисяч кущів. За десять років клопіткої, часто виснажливої праці, початкове хобі у працелюба змінилося на покликання душі і тіла.
У вільні години, зимові вечори Олексій знайомиться на інтернет-сайтах із новинами, порадами, інформаціями, вдосконалюючи свої навики, вміння овочевої галузі, ділиться враженнями і тримає зв’язки з досвідченими практиками-овочівниками.
Автор: Григорій Волянюк
Фото Сільського Господаря