28 вересня 2026 року російський терористичний дрон поцілив у саме серце українського інтелекту — столітню будівлю Президії Національної академії наук України в Києві.

Серед руїн, полум’я та вибитого скла дивом уцілів 87-річний академік Володимир Павлович Горбулін.

Він дістав поранення, але найбільший біль цієї атаки — загибель його багаторічної особистої помічниці Наталі, яка в момент удару перебувала поруч. Цей замах став не просто актом варварства, а символічним ударом по людині, яка все своє життя вибудовувала безпековий щит України.

Особистий вимір: за зачиненими дверима «Формули 36і6»

Мені пощастило знати Володимира Павловича особисто. У далекому 2002 році він став гостем моєї авторської програми «Формула 36і6», яка виходила на Першому Національному.

Тоді, під час інтерв’ю, передо мною сиділа людина абсолютно унікального масштабу. Мене ще тоді вразило — до глибини душі, до мурашок — наскільки у цієї людини ясний розум і феноменальне бачення.

Перед моїми очима був титан, який прораховував складні геополітичні процеси, ніби шахову партію, на десятиліття вперед. Мене вразило, як глибоко він розумів крихкість нашої незалежності й наскільки сильно горів ідеєю зробити Україну неприступною фортецею.

Його тривога за майбутнє держави була не кабінетною — вона була живою, болісною й пророчою.

Сьогодні, дивлячись на кадри понівеченої вибухом будівлі НАНУ, де Володимир Павлович до останнього залишався на робочому місці, серце стискається від усвідомлення: ворог прекрасно знає, у кого він цілить.

Росіяни намагалися знищити того, чий пронизливий розум розкрив їхні підступні плани задовго до того, як перші танки перетнули наш кордон.

Гірка правда: «нарід», який не знає своїх архітекторів

Стає невимовно прикро й боляче від іншого. Наш «нарід», захоплений швидким споживанням дешевого контенту та хвилинних кумирів, у своїй масі абсолютно не знає, хто такий Володимир Горбулін.

Пересічний українець навряд чи згадає це ім’я, і це — наша величезна національна трагедія й колективна сліпота.

Ми не знаємо людей, завдяки яким взагалі існуємо як незалежна держава. А Горбулін — це:

Батько українського космосу: Людина, яка у 1992 році створила Національне космічне агентство і вивела Україну в лігу космічних держав.

Архітектор РНБО: Перший секретар Ради національної безпеки і оборони, який з нуля прописував перші стратегії захисту нашої суверенності.

Пророк оборонної війни: Автор таємного плану оборони України 2021 року та пророчої книги «Як нам перемогти Росію у війні майбутнього», де він детально описав звірячу суть сучасної ядерної РФ.

Поки суспільство роками перебувало в ілюзіях «какая разница» та мирних домовленостей, цей сивочолий академік у тиші свого кабінету бив на сполох, вимагаючи розгортання потужних українських ракетних комплексів. Він намагався дати нам зброю стримування, коли більшість навіть не вірила у можливість великої війни. Його унікальне стратегічне бачення виявилося абсолютно точним, але, на жаль, занадто мало людей тоді його почули.

Символізм терору та ціна безпам’ятства

Російський дрон ударив у поверх над кабінетом Героя України. Вибухова хвиля винесла вікна, розтрощила робочий стіл, за яким народжувалися доктрини безпеки. Поруч обірвалося життя безневинної жінки — його асистентки Наталі. Це страшна, кривава плата за те, що українська інтелектуальна еліта залишається на передовій, навіть маючи поважні 87 років.

Те, що Горбулін вижив — це благословення для України. Але цей вибух має стати гучним ляпасом для кожного з нас. Поки Росія намагається фізично стерти носіїв нашої стратегічної думки, ми зобов’язані нарешті вивчити свою історію та дізнатися імена тих, хто тримав небо над нашою державністю з перших днів незалежності. Руйнування старовинних стін Президії НАНУ не зупинить роботу українського розуму. Але ми, як нація, маємо нарешті навчитися цінувати своїх титанів за життя, а не після трагедій.

Лідія Буцька