Українське суспільство отримало ще одну болючу тему для обговорення після слів голови Офісу міграційної політики Василя Воскобойника про те, що для повернення чисельності населення країни українкам нібито потрібно мати по 7-8 дітей. Така оцінка швидко викликала реакцію демографів, адже за нею стоїть не лише статистика, а й дуже чутливе питання: хто і як має відповідати за майбутнє країни після війни.
Під час ефіру програми “Суперпропозиція” у травні 2026 року Василь Воскобойник говорив про необхідність різкого підвищення народжуваності. За його логікою, тільки дуже велика кількість дітей у родинах могла б допомогти Україні повернутися хоча б до довоєнної чисельності населення, а згодом – наблизитися до показника 52 мільйони людей, який фіксувався на момент здобуття незалежності.
Однак профільні фахівці ставляться до таких підрахунків критично. Демографи наголошують: населення не відновлюється механічно, а народжуваність залежить не від лозунгів, а від безпеки, доходів, житла, медицини, освіти, доступних дитсадків, стабільної роботи та впевненості людей у майбутньому. В умовах повномасштабної війни, масової міграції та постійних втрат говорити про просте “народжуйте більше” виглядає надто спрощено. Про цю дискусію 22 травня 2026 року повідомило видання “Телеграф”.
Доктор економічних наук, завідувачка відділу досліджень демографічних процесів Інституту демографії та досліджень якості життя НАН України Ірина Курило зазначає, що у найближчі десятиліття Україна, як і більшість країн Європи, навряд чи зможе вийти на приріст населення лише завдяки природному відтворенню. Іншими словами, навіть збільшення кількості народжень саме по собі не перекриє всі демографічні втрати.
За словами Ірини Курило, для простого заміщення поколінь середній коефіцієнт народжуваності має бути на рівні 2,1-2,2 дитини на одну жінку. Якщо цей показник вищий, тоді вже можна говорити про розширене відтворення населення. Але нинішні українські реалії значно складніші: країна воює, частина людей загинула, мільйони вимушено виїхали, а багато молодих сімей відкладають народження дітей через страх, нестабільність і невизначеність.
Директорка Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Елла Лібанова також вважає заяви про 7-8 дітей нереалістичними. На її думку, для покращення ситуації достатнім і значно ближчим до реальності міг би бути середній показник 2,5-3 дитини на одну жінку. При цьому йдеться не про вимогу до кожної родини, а саме про середній рівень по країні.
Елла Лібанова окремо наголошує, що народжуваність на рівні 7-8 дітей на одну жінку сьогодні майже не трапляється у світі. Для сучасних держав, особливо європейських, це не практичний орієнтир, а радше статистична крайність.
Міжнародні демографічні дані також показують, що світ давно рухається до зниження народжуваності. За інфографікою Visual Capitalist, середній глобальний показник становить близько 2,25 дитини на одну жінку. Водночас у Європі, Китаї, Японії та Південній Кореї рівень народжуваності залишається одним із найнижчих – 0,7 – 1,6 дитини на одну жінку. Найвищі показники переважно фіксуються у країнах Африки.
На цьому тлі позиція України виглядає особливо тривожною. У світовому рейтингу народжуваності наша країна перебуває серед останніх – на 191 місці. Для держави, яка одночасно переживає війну, втрату людей, трудову міграцію та старіння населення, це означає серйозні ризики для економіки, армії, соціальної системи, пенсій і майбутнього громад.
Окремий показник – чисельність населення. За даними Всеукраїнського перепису 2001 року, в Україні проживало понад 48,4 мільйона людей. Після 2014 року, а особливо після початку повномасштабного вторгнення росії, демографічна картина різко погіршилася: частина територій опинилася в окупації, мільйони громадян виїхали за кордон, а війна щодня забирає життя українців.
Саме тому фраза про 7-8 дітей викликала таку різку реакцію. Для багатьох жінок і родин вона звучить не як продумана державна стратегія, а як спроба перекласти тягар демографічної кризи на плечі українок. Тим більше, що рішення мати дитину залежить не від вказівок чиновників, а від реальних умов життя.
Демографи фактично говорять про інший шлях: Україні потрібна не кампанія тиску на жінок, а системна політика. Це повернення людей з-за кордону, підтримка молодих сімей, доступне житло, стабільна робота, якісна медицина, дитячі садки, школи, соціальна допомога, безпека і перемога у війні проти російської агресії.
Без цих умов навіть найгучніші заяви про народжуваність залишатимуться політичними фразами. А демографічну кризу неможливо подолати лише закликом до жінок народжувати більше, коли держава не гарантує родинам достатньо підстав для впевненості у завтрашньому дні.
Нагадаємо, раніше ми писали:
- Лише 22-25 млн на підконтрольній Україні, – Мінсоцполітики
- За 25 років Україна втратила третину населення – найбільший спад у Європі
- Миколаївщина вимирає: смертей уже більше, ніж народжень
- Країна вдів і сиріт: що відбувається з демографією України
- На Миколаївщині смертність 2025 року майже вчетверо перевищила народжуваність