Випускниками 2026 року стали 45 представників відділень волейболу і баскетболу СДЮСШОР імені Бориса Літвака.
В конференц-залі СДЮСШОР імені Бориса Літвака в цей особливий день зібралися цьогорічні випускники, їхні батьки, а також наставники: з баскетболу – Катерина Глухова, Лідія Канцлер, Леонід Мілосередний, з волейболу – Віра Корецька, Ольга Гайдаєнко, Ірина Іщук і Андрій Спіц.
Перед тим, як видати свідоцтва про закінчення легендарної спортивної школи до присутніх з напутнім словом звернувся директор навчального закладу Сергій Стразов, для якого це був вже сьомий випуск.
Сергій СТРАЗОВ, директор СДЮСШОР імені Бориса Літвака:
– Традицію проводити випускні вечори започаткував багато років тому Борис Літвака. Це важливий захід і для випускників, і для тренерів, і, звісно, для батьків. СДЮСШОР імені Літвака вже 77 років – років перемог, років роботи по вихованню юного покоління. Розвиватимемося далі, старатимемося зробити школу ще краще.
Шановні наші випускники, командні види спорту, які ви обрали, виховують ті якості, які дуже допоможуть в звичайному житті – підставити плече, взяти, як то кажуть, гру на себе, проявити характер, вміння обговорювати проблемні питання і багато іншого. Ці якості намагалися виховати у вас наші тренери.
Для мене як для директора особистий пріоритет зберегти традиції, які існували в цій школі і випускати найкращих спортсменів, найкращих людей. На жаль, зараз в Україні війна, і це, зрозуміло дуже вплинуло на кількісний склад наших команд, оскільки багато дітей виїхали. До війни було щорічно приблизно сто випускників, зараз – в два рази менше.
Сьогодні ми відзначаємо наших випускників – урочисто вручаємо свідоцтво про закінчення школи і бажаємо успіхів на новому етапі життя. Але ми ще не прощаємося – двері СДЮСШОР імені Літвака завжди відкрити для вас.
А далі випускники під оплески присутніх отримали свої мініОскари – свідоцтва про закінчення СДЮСШОР. Не всім, звісно, підкоряться великі вершини, але, як завжди казав Борис Давидович Літвак, спортивна школа – це також виховання важливих людських якостей і характеру, що неодмінно допоможе в подальшому житті.
Після вручення свідоцтв традиційне слова вдячності від випускників та їхніх батьків – зі сльозами на очах, які не скривали ані спортсмени, ані їхні наставники.
Євангеліна ШУЛЯР, випускниця відділення волейболу СДЮСШОР імені Літвака:
– Зараз емоції переповнюють. З одного боку, радість від того, що розпочинається нова сторінка життя і спортивної кар’єри, з іншого, сум від того, що прощаєшся з подругами, з колективом. Це, насправді дуже круто, що є такі заходи, які наповнені теплотою і яскравими спогадами.
У мене мама теж займалася волейболом в цій школі, тож недивно, що я опинилася тут вже у п’ять років. Я була наймолодшою, а дівчата всі високі, старші на декілька років, тому я спочатку просто м’ячі подавала, а згодом вже мені подавали (посміхається).
– Найбільш яскраві спогади за період навчання в СДЮСШОР…
– Виступ у дитячій волейбольній Лізі України командою (2009-2010 рр.н.), куди входили і дівчата з ДЮСШ №8. Ми дуже багато тоді грали, і небезуспішно – у нас було чимало перемог. Це, напевно, найяскравіші спогади.
– Що вам дала школа як людині?
– Напевно, характер, велику мотивацію грати, тут мені прищепили любов до спорту. І в тому числі завдяки цьому досягла певного рівня майстерності і мене нещодавно викликали в юніорську збірну України (U-20), також виступатиму у складі СК «Балта», де вже сезон тренувалася.
Не буду нічого загадувати, розумію, що це великою мірою аванс, тому я націлена багато працювати, щоб в майбутньому грати за національну збірну України, в Лізі чемпіонів. Є велика мотивація цього досягти.
Ірина ІЩУК, тренерка відділення волейболу СДЮСШОР імені Літвака:
– Це напевно одна з найулюбленіших моїх команд, тому дуже важко розставатися. Багато пережито, багато було яскравих перемог, зокрема завоювали бронзові медалі юнацького чемпіонату України.
Пам’ятаю, коли почалася війна, ми їхали на тур, нас прямо з потягу зняли. І тоді багато дівчат поїхали за кордон – продовжують грати, зокрема в Бельгії, Румунії, Німеччині. Але команду ми зберегли і добилися певних успіхів, зокрема першість області вигравали.
Маю відзначити, що в першу чергу виховуємо людину. Якщо ти не будеш нормальною людиною, то й спортсмена з тебе не вийде. Ви ж чули, які зворушливі слова казали дівчата сьогодні: ми, тренери, і за маму, і за папу, старалися трохи розвантажити батьків в цей непростий час. Возили мультиварки з собою на змагання, вчили їх готувати, лікуватися. Старалися, щоб вони були чемними людьми.
Гадаю, що про деяких випускниць ми ще почуємо. Зокрема, Єву Шуляр викликали в юніорську збірну України, незважаючи, що вона лише 2009-го року народження.
Іван НІКОВ, випускник відділення волейболу СДЮСШОР імені Літвака 2026 року:
– Навчання в СДЮСШОР імені Літвака стало для мене справжньою школою не тільки в спортивному плані, але й в життєвому, оскільки я прийшов сюди зовсім дитиною – ще у десять років. Тут нас вчили не тільки техніці волейболу, але й важливим людським якостям – в команді без цього ніяк. Яким би ти не був класним гравцем, перемагає завжди команда. Тут у мене з’явилося чимало друзів.
Дякую нашому тренеру Андрію Спіцу, який приділяв увагу не тільки заняттям безпосередньо в школі, але й займався з нами додатково – наприклад, проводив тренування на пляжі, багато розмовляв з нами. Дуже вдячний йому за це. Було чимало яскравих матчів та перемог в спортивному плані, і я продовжу займатися волейболом.
Андрій СПІЦ, тренер відділення волейболу СДЮСШОР імені Літвака 2026 року:
– Випускний вечір, як і день народження, сумне свято, оскільки випускники – це як діти для мене. З кимось більше провів часу, з кимось менше, але розлучатися завжди важко. З іншого боку, коли я йшов працювати, мій старший колега, царство небесне, Микола Михайлович Загорюк одразу сказав: «Андрюха, наше завдання дітей довести до певного віку та вміти відпустити у добрий шлях».
Коли я займався в цій спортивній школі, а школу тоді очолював Борис Літвак, багато уваги приділялося вихованню саме людських якостей. Саме на це я й націлений в роботі. Як на мене, навчити дитину техніці волейболу, тактичним моментам не так складно, як виховати з неї нормальну людину. Головне, щоб, спортсмен відбувся як людина. Це завдання набагато складніше. Тому завжди тішуся з їхніми успіхами в житті, навіть не в спорті.
Після випуску зв’язок не втрачаємо, і хотілось би побажати хлопцям, що ці якості, які вони отримали в спортивній школі, допомогли в житті, щоб вони були сильними, щоб змогли пережити це все, а потім вже допомагали відроджувати країну. А, взагалі, побажання дуже прості. Щоб створювали сім'ї, щоб були щасливі. Хтось будуватиме кар’єру у волейболі, хтось – ні, головне –залишатися людиною.
Сміливо дивіться уперед, хлопці.
Антоніна ГЛУХОВА, випускниця відділення баскетболу СДЮСШОР імені Літвака 2026 року:
– Дуже тяжко все це переживати, але ми не прощаємося, ми продовжуватимемо тренуватись, змагатись, оскільки я граю за команду «ІнтерХім». Дуже хочеться подякувати тренерам за те, що завжди поряд з нами, завжди допомагають нам.
Мені школа дала віру в себе, допомогла сконцентруватися на своїх цілях та досягати того, чого я хочу. Я з дитинства в баскетболі (мати Антоніни Катерина Глухова – відома в минулому баскетболістка, а зараз тренерка «ІнтерХіму» і СДЮСШОР імені Літвака. – прим.авт.), і завжди думала про кар’єру гравчині, мене готували до неї, допомагали в розвитку, пояснювали, як треба, як не треба, але й характер дуже загартовується в цьому процесі, якщо казати про людські якості.
Якщо казати про цілі, то хочеться досягти максимальних цілей з «ІнтерХімом». Звісно, хочеться згодом заслужити право грати в національній збірній України. Сподіваюсь все буде так, як планую. Звісно, для цього треба добряче попрацювати.
Лідія КАНЦЛЕР, тренерка відділення баскетболу СДЮСШОР імені Літвака:
– Хочеться побажати випускникам і випускницям успіхів у житті, у спорті. Тим, хто залишається в спорті, стати чемпіонами. Свої складнощі є в роботі з будь-яким поколінням, але працювати завжди дуже цікаво. Я дуже люблю свою роботу, от зараз пройшов черговий етап у житті, тому такі моменти, як сьогодні, дуже зворушливі. Сьогодні особливий день. Сльози підступають, комочок в горлі.
Михайло ПОСТРИГАН, випускник відділення баскетболу СДЮСШОР імені Літвака 2026 року:
– Зворушливий момент такий сьогодні. Не хочеться йти, тому що тут було проведено дуже багато часу, і це були емоції ті, які вже неможливо повторити. З іншого боку, відкриваються нові двері, новий простір для розвитку. Нові висоти, нові цілі, а це завджди цікаво.
Що дала мені спортивна школа? Перш за все, баскетбольні навички. Я тут з самого початку – я пройшов з моїм першим тренером весь шлях, зараз з ним випускаюся. Я йому дуже вдячний за все, що я вмію, за те, яким я став.
Я став більш стриманіший в своїх емоціях, оскільки головне в баскетболі – це грати, тому став більш цілеспрямованим.
І зараз по завершення СДЮСШОР я, звісно, не закінчую з баскетболом, і ставлю собі високі цілі. Крок за кроком: вища ліга, суперліга, національна збірна.
Леонід МІЛОСЕРДНИЙ, тренер відділення баскетболу СДЮСШОР імені Літвака:
– Після завершення урочистої частини вечора ви довго спілкувалися зі своїми підопічними…
– Були слова вдячності, бо кожен тренер, коли працює із командою, він росте. Усі помиляються, як і учні, так і тренери. Всі ми вчимося, тому я їм вдячний, що мав можливість працювати з ними.
Загалом, питав про навчання – за час, що ми не бачилися, вони складали іспити. Трохи пригадали, що було, а згадати є що. Команда сильно змінилася з того часу, що почалася війна. А є ті спортсмени, які зі мною із самого початку – Михайло Постриган, Євген Кажимбетов та Єгор Лазарєв.
Звісно, як тренер мав виховати не тільки спортсмена, але й людину, мав сіяти їм це зерно, щоб вони стали гарними людьми. Це важлива складова роботи тренера.
Так, зараз великий етап роботи з хлопцями завершений, але я завжди відкритий для спілкування – якщо потрібні будь-яка допомога, чи порада з мого боку, завжди готовий.
В добрий час, випускники-2026, успіхів вам на національній і міжнародних аренах.
Влад ЄФІМОВ, спеціально для сайту ОМФБ