В Охтирці попрощалися із захисником України Сергієм Грабарем
Днями Велику Писарівку облетіла сумна звістка. Війна забрала ще одне життя солдата Грабаря Сергія Вікторовича, 1985 року народження, водія автомобільного підвозу пального та мастильних матеріалів взводу забезпечення командних пунктів роти забезпечення військової частини.
Сергій Грабар був призваний на військову службу за мобілізацією 19 квітня 2022 року Охтирським РТЦК та СП. Він свідомо розумів, що кожен має стати на захист своєї держави, аби не допустити її знищення. Так само й до останнього подиху залишався відданим їй і своєму українському народу. Постійне фізичне навантаження, виснаженість і стресові ситуації підірвали здоров’я Сергія. Потрапив до госпіталю. Під час перебування на лікуванні, стан його погіршився, 23 березня 2024 року серце його, на жаль, зупинилося, пише Ворскла.
Сергій Грабар був звичайною людиною, зі своїми уподобаннями, поглядами на життя, переконаннями. У дитинстві ріс слухняним сином, у родині Віктора Михайловича і Зінаїди Іванівни був другою дитиною. Мав багато друзів, був добрим і товариським. Навчаючись у школі, від своїх ровесниківвідрізнявся твердим переконанням, власною точкою зору.
Учитель історії і класний керівник Світлана Іванівна Кривонос тепло згадує Сергія:
«Такий був добряк хлопець, розумний, серед своїх ровесників – неординарною особистістю. Завжди мав власну точку зору, був безкомпромісним, коли розумів, що правий. Інколи йому нелегко вдавалося переконувати своїх ровесників, бо ще в ті часи був патріотично налаштованим, міг говорити досить сміливі речі про те, як потрібно любити Україну, що потрібно робити для того, щоб держава була сильною, – розповідає про свого колишнього учня Світлана Іванівна. – На уроках історії, під час диспутів, він завжди відстоював власну точку зору. Цікавився подіями ІІ світової війни, історією Українсько-повстанської армії. Погляди на життя й стійку громадянську позицію черпав із його родини, адже батьки виховували сина у кращих традиціях усього українського. Сергій завжди був порядним, умів тримати слово, виконувати обіцянки, цікавився серйозними справами. А ще підтримував події Помаранчевої революції, захоплювався громадянською непокорою в Україні, сміливістю і рішучістю справжніх українців.
Коли Сергій Грабар закінчив школу, – ніколи про неї не забував, цікавився, як справи в однокласників, учителів. І як син він був достойним своїх батьків. Багато разів доводилося бачити, як він із любов’ю, по-синівськи, ставився до них, особливо до мами, яку щодня підвозив на роботу, забирав її, піклувався про неї».
Після школи Сергій Грабар поїхав на навчання. Закінчив інститут, отримав спеціальність. Прийшов працювати на Великописарівську дільницю філії «Охтирський РЕМ» АТ «Сумиобленерго», відразу легко влився у колектив, швидко вчився професійним тонкощам у роботі. У старших колег-професіоналів переймав досвід. Працював електромонтером, потім майстром. І згодом, із нагоди однієї з річниць Дня незалежності, як молодий спеціаліст був відзначений Великописарівською районною радою.
Час минав, змінювалося і життя. І які б випробування воно не влаштовувало Сергію, він завжди долав усі труднощі, незважаючи ні на що.
З душевною теплотою про свого Сергійка часто розповідав колегам по роботі його батько Віктор Михайлович. Він говорив, що син у студентські роки мав багато друзів як серед дівчат, так і серед хлопців. Неодноразово привозив їх додому на гостину. Віктор Михайлович із дружиною Зінаїдою Іванівною завжди були раді гостям. У них часто відпочивали і родичі, і куми – всім завжди були раді. А тут – синові друзі! А вони такі всі молоді і веселі, безпосередні, непосидючі, дуже любили активний відпочинок, різноманітні поїздки на природу за будь-якої пори року. Одного разу під Новий рік Сергій вчергове запросив їх до себе відсвяткувати прийдешній новий рік. Усі разом вирішили цікаво зустріти свято на Лугівській горі. Зима саме порадувала всіх щедрим снігом, тож, узявши санчата та інші допоміжні засоби для катання, як у далекому дитинстві, але тепер уже в ролі дорослих дітей, чимдуж, наввипередки, у новорічну ніч вони спускалися з гори, розважалися і раділи життю, що було ще все попереду…
Не стало ще одного нашого захисника, земляка, сина, брата, дядька… 30 березня, в м. Охтирці, з усіма військовими почестями його провели в останню путь. Попрощатися з Сергієм Грабарем прийшли його рідні, близькі, друзі, представники влади, військові побратими. У храмі Успіння Пресвятої Богородиці відбулося відспівування. Поховали захисника України в рідній Великій Писарівці.
Вічна слава і шана Сергію Грабарю. Низький уклін батькам, щирі співчуття рідним. Великописарівщина і вся Україна дякує Герою за мужність, героїзм, за наші збережені життя і за віру в перемогу.