Гармаш Максим Олегович народився 17 жовтня 1989 року у с. Миронівка Шосткинського району. Там пройшло його дитинство, там залишилися найкращі спогади молодого життя.  Активний юнак захоплювався футболом та приймав участь у спортивних змаганнях. Іншою пристрастю була автомобільна техніка та електроніка. Після здобуття середньої освіти юнак вступив до Шосткинського професійно-технічного училища № 10 та отримав спеціальність електрика. Строкову службу проходив у складі ракетних військ (м. Черкаси).

Протягом тривалого часу чоловік працював у будівельній сфері. Відповідальний, старанний, надійний - він завжди намагався допомогти рідним і друзям. Був турботливим сином, а пізніше - чоловіком і батьком у власній родині. У 2018 році Максим одружився на коханій дівчині Юлії, у любові та злагоді підростала їх донечка Анастасія (їй зараз 6 років).

Повномасштабну війну чоловік зустрів у Львові, де працював на той час. З 19 травня 2023 року наш земляк приєднався до лав Національної Гвардії України. За бойовий позивний обрав «Малой» - так його називали друзі з юності. Воював на Запорізькому напрямку. На фронті виконував обов’язки навідника-оператора батальйону оперативного призначення, був заступником командира бойової машини.

Відважний і самовідданий воїн, він ніколи не вихвалявся своїми вчинками. Проте неодноразово ризикував життям, вивозячи з-під обстрілів поранених і полеглих побратимів. Заповітною мрією нашого земляка було повернення додому після Перемоги, тихе та розмірене життя у колі найдорожчих людей. За цю, просту та далеку мрію, він кожного дня дивився в очі смерті та людському горю. За словами дружини Юлії, її чоловіку пропонували пройти додаткове навчання і продовжити службу, але не на передньому краї. Він відмовився: «Я своїх побратимів не кину!».

У вересні 2023 року Максим приїздив у відпустку до Шостки. Обіймав рідних, посміхався, радів зустрічі (яка виявиться останньою). На фронт чоловік вирушив 7 жовтня. Рівно через місяць, 7 листопада, він загине на полі бою як Герой -  під час виконання штурмових дій на території Запорізької області… Вранці того чорного дня Максим наче передчував щось недобре. Подзвонив багатьом (батькам, дружині з донькою, кумам, друзям), спілкувався по відео-зв’язку (що бувало дуже рідко). «Буде тяжкий бій. Буде гаряче. Але не переживайте. Все буде добре!», - такими стали останні слова Максима до близьких людей.

Два роки та три місяці чекала душа Захисника повернення його на малу батьківщину. Сьогодні Шосткинщина зустрічає свого вірного сина на колінах - у скорботі та глибокій пошані, повідомили в мерії Шостки.

Слава Герою!

Не забудьте підписатись на наш телеграм-канал. Там ще більше оперативної інформації!