Велика Палата ВС: ВРП незаконно позбавила суддю права оскаржити дисциплінарну ухвалу
Незалежність судді — це не особистий привілей, а одна з ключових гарантій права кожного громадянина на справедливий суд. Водночас у практиці Вищої ради правосуддя виникла проблема, яка може впливати на баланс між дисциплінарною відповідальністю та правом судді на захист.
Йдеться про ситуації, коли дисциплінарні органи, закриваючи дисциплінарні провадження через сплив строків давності, водночас викладають у мотивувальній частині рішення висновки про нібито допущені порушення. При цьому суддя фактично позбавляється можливості оскаржити такі висновки через відсутність формальної вказівки на притягнення до відповідальності.
У справі № 990/521/25 Велика Палата Верховного Суду стала на захист конституційних гарантій суддів, визнавши, що формальна назва рішення не може позбавляти суддю права на судовий захист. Суд наголосив, що визначальним є не назва рішення, а його фактичний зміст і правові наслідки для особи.
Суть конфлікту: «Обвинувачення без санкції»
У центрі спору — ухвала Другої Дисциплінарної палати ВРП № 838/0/15-25, якою дисциплінарне провадження стосовно судді було закрито у зв’язку із закінченням строків притягнення до відповідальності
Здавалося б, дисциплінарне провадження завершено, а відповідно і звільнення судді не передбачено. Проте саме мотивувальна частина ухвали № 838/0/15-25 створила проблему: попри закриття справи, документ містив оцінки дій судді. У ньому йшлося про «грубе порушення Конвенції», «свавілля» та дії, які «порочать звання судді і є свідченням порушення присяги».
Таким чином, рішення фактично містило висновки, які за своїм змістом наближалися до дисциплінарного стягнення, хоча формально провадження було припинено. Саме ця суперечність — між формою рішення та його реальним змістом — стала предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду.
Саме тут і виник правовий парадокс: дисциплінарного стягнення до судді не застосували через сплив строків давності, однак у рішенні фактично констатували вчинення дисциплінарного проступку. Репутаційні наслідки настали, а можливість їх оскаржити ВРП фактично виключила. На спробу судді оскаржити ухвалу, ВРП відповіла листом за підписом Голови Ради: «ухвала про закриття оскарженню не підлягає».
Позиція ВРП та суду першої інстанції
У листі ВРП було зазначено, що стаття 51 Закону «Про Вищу раду правосуддя» передбачає оскарження лише рішень про притягнення або відмову у притягненні до відповідальності. Ухвала про закриття не є рішенням по суті, а тому право на її оскарження законом не передбачено.
Ця позиція була підтримана судом першої інстанції (Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду), який виснував, що закон прямо регламентує лише оскарження рішень про притягнення до відповідальності або про відмову у відкритті справи, залишаючи ухвали про закриття дисциплінарного провадження поза межами процедури оскарження.
Пріоритет змісту над назвою: висновок Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду не погодилася з формальним підходом ВРП та Касаційного адміністративного суду у складі ВС, за яким сама назва процесуального документа визначала можливість його оскарження. Суд наголосив, що оцінювати необхідно не форму, а фактичний зміст рішення та його наслідки для особи.
ВП Верховного Суду нагадала, що за частиною першою статті 1 Закону «Про Вищу раду правосуддя» ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
Вища рада правосуддя здійснює дисциплінарне провадження через утворені у її складі Дисциплінарні палати. За результатами розгляду вони можуть ухвалювати рішення у формі рішення, ухвали або протокольної ухвали.
Закон про ВРП передбачає, що якщо на момент розгляду дисциплінарної скарги сплив строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, Дисциплінарна палата відмовляє у відкритті дисциплінарної справи (пункт 2 частини першої). При цьому частина друга статті 45 Закону прямо встановлює, що рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи оскарженню не підлягає.
Саме на цю норму посилалася Друга Дисциплінарна палата ВРП, зазначивши в ухвалі, що вона не може бути оскаржена. Однак Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на важливу обставину: спір стосувався не просто процесуальної форми документа, а його змісту.
Дисциплінарний орган вдався до встановлення фактичних обставин справи, оцінки дій та рішень судді під час розгляду справи на предмет їх відповідності статтям 6 та 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та кваліфікації дій судді за положеннями статті 106 Закону «Про судоустрій і статус суддів».
Друга Дисциплінарна палата ВРП фактично вийшла за межі вирішення процесуального питання про закриття провадження. Попри те, що розгляд дисциплінарної справи по суті навіть не розпочався, ДП сформулювала категоричні висновки щодо поведінки судді.
Зокрема, у мотивувальній частині ухвали зазначено, що встановлені обставини свідчать про наявність у діях судді ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, попри назву «ухвала про закриття провадження», документ за своїм змістом відповідав рішенню у дисциплінарній справі. Дисциплінарна палата встановила фактичні обставини, оцінила докази, кваліфікувала дії судді та фактично констатувала наявність дисциплінарного проступку.
Право на захист як гарантія незалежності судді
Окремий акцент Велика Палата зробила на гарантіях статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та конституційних положеннях щодо права на судовий захист і незалежності суддів.
Якщо дисциплінарний орган фактично констатує неналежну поведінку судді, особа повинна мати можливість поставити такі висновки під контроль суду. Інакше дисциплінарна процедура може перетворитися з механізму відповідальності на інструмент формування необґрунтованого негативного висновку без права на захист.
ВРП не могла вирішувати питання одноособово
Окремо Велика Палата поставила під сумнів порядок, у який було фактично відмовлено судді в доступі до оскарження. ВРП є колегіальним органом, тому питання щодо прийнятності скарги на рішення дисциплінарного органу має вирішуватися Радою у встановленому законом порядку, а не одноособово Головою ВРП шляхом направлення листа-роз’яснення.
Фактично Велика Палата підтвердила принцип: орган державної влади не може позбавляти особу права на перегляд рішення лише шляхом зміни його назви або формального визначення процесуальної форми.
Чому Велика Палата визнала дії ВРП протиправними
Суд послався на Висновок № 27 Консультативної ради європейських суддів, у якому наголошено, що дисциплінарна відповідальність нерозривно пов’язана з незалежністю суддів. Якщо порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності не є чітко врегульованим або допускає свавільне застосування, це створює ризики для гарантій незалежності судової влади. Саме тому дисциплінарне провадження має відповідати всім процесуальним гарантіям, передбаченим статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, Велика Палата звернула увагу на законодавчу конструкцію Закону про ВРП. Частина друга статті 45 прямо встановлює, що оскарженню не підлягає лише рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи. Натомість жодна норма Закону чи Регламенту ВРП не містить заборони на оскарження ухвали про закриття дисциплінарного провадження. Отже, висновок ВРП про неможливість такого оскарження не мав нормативного підґрунтя.
Саме тому Велика Палата вважає, що суддя має право оскаржити і ухвалу Дисциплінарної палати, якою встановлено наявність в його діях складу дисциплінарного проступку.
Позбавлення судді можливості оскаржити зазначене рішення Дисциплінарної палати свідчитиме про порушення його незалежності, гарантованої Конституцією і законами України, а також закріпленого у статті 6 Конвенції та статті 55 Конституції України права на судовий захист.
У підсумку Велика Палата задовольнила апеляційну скаргу судді, скасувала рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та визнала протиправними дії Вищої ради правосуддя, яка відмовила йому у можливості оскаржити ухвалу Другої Дисциплінарної палати.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
