Верховний Суд пояснив, коли дитина може почергово проживати з матір’ю та батьком

У постанові від 9 жовтня 2026 року у справі № 607/21670/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув спір між батьками щодо визначення місця проживання малолітньої доньки. Суд мав оцінити, чи відповідає інтересам дитини встановлений судами графік почергового проживання з матір’ю та батьком і чи є підстави для визначення місця проживання виключно з матір’ю.

Обставини справи

У жовтні 2024 року мати звернулася до суду з позовом про визначення місця проживання малолітньої доньки разом із нею. Вона зазначала, що батьки не можуть дійти згоди щодо проживання дитини, а між ними виникають конфлікти через те, що батько періодично забирає доньку до себе та не завжди повертає в погоджений час.

На думку матері, проживання з нею найбільше відповідало б інтересам дитини, яка, за її твердженням, також хотіла залишатися з матір’ю. Водночас вона не заперечувала проти спілкування батька з донькою.

У листопаді 2024 року батько подав зустрічний позов, у якому після зміни предмета позову просив установити спільну фізичну опіку з почерговим проживанням дитини в помешканні кожного з батьків. Він пропонував, щоб перша половина місяця проходила з матір’ю, а друга — з батьком, із передбаченням окремого порядку проведення днів народження.

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області рішенням від 29 жовтня 2025 року частково задовольнив первісний і зустрічний позови. Суд визначив почергове проживання дитини з кожним із батьків на тижневі періоди.

Тиждень мав починатися в неділю о 10:00 і завершуватися наступної неділі о 10:00. Перший тиждень після набрання рішенням законної сили дитина мала проживати з матір’ю. Апеляційний суд залишив це рішення без змін 29 січня 2026 року.

Суди врахували, що обоє батьків належно виконують свої обов’язки, мають належні житлові умови та беруть участь у вихованні дитини. Донька відвідувала дитячий садок, проходила медичні огляди за участю обох батьків і мала з ними тісний емоційний зв’язок. Вона також проводила час у помешканні батька, де мала побутові та соціальні зв’язки.

Водночас висновок органу опіки та піклування, затверджений рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 2 квітня 2025 року, передбачав доцільність проживання дитини з матір’ю. У матеріалах справи також були психологічні дослідження, які містили різні спостереження щодо емоційного стану дитини та її ставлення до батьків.

Мати та її представник оскаржили судові рішення в касаційному порядку. Вони наполягали, що суди недостатньо врахували найкращі інтереси дитини, не надали належної оцінки доказам і не обґрунтували доцільності проживання в будинку батька, де мешкають також дідусь і бабуся.

Крім того, мати вважала, що щотижнева зміна місця проживання створюватиме для доньки стрес і потребуватиме постійної адаптації.

Батько заперечував проти касаційних скарг, вважаючи рішення судів законними й обґрунтованими.

Позиція Верховного Суду

ВС вказав, що міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Суд звернув увагу на необхідність першочергового врахування інтересів дитини, а не формального забезпечення рівності батьків.

Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об’єктивних обставин спору.

При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв’язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов’язком батьків діяти в її інтересах.

Суд також наголосив на критеріях, які мають значення під час вирішення спору.

ВС вказав, що до інших обставин, які мають істотне значення, можна віднести особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною; те, як батьки виконують свої обов’язки стосовно дитини та враховують її інтереси; наявність взаєморозуміння між кожним із батьків і дитиною; можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Окремо Верховний Суд звернув увагу на те, що найкращі інтереси дитини передбачають не лише збереження сімейних зв’язків, а й забезпечення стабільного та безпечного середовища.

При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв’язків із сім’єю, крім випадків, коли сім’я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Водночас Суд підкреслив, що думка дитини має враховуватися, але не є безумовно визначальною для вирішення спору.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини.

Суд також наголосив, що думка дитини може бути встановлена за допомогою різних доказів, зокрема висновків органів опіки та піклування, спеціалістів, психологічних досліджень, аудіо- та відеоматеріалів, а також показань самої дитини.

Верховний Суд окремо підтвердив можливість застосування спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дитини в помешканні кожного з батьків.

ВС вказав, що при вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини суд з урахуванням обставин справи має право розглянути питання щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків чи застосування спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного з батьків за відповідним графіком.

Застосовуючи ці підходи до обставин справи, Суд погодився з висновками попередніх інстанцій. Було встановлено, що обоє батьків належно виконують батьківські обов’язки, мають належні умови для проживання дитини та прагнуть брати участь у її вихованні.

Дитина має емоційний зв’язок з обома батьками, а обставин, які б підтверджували ризик для її безпечного розвитку через проживання з одним із них, суди не встановили.

Таким чином, враховуючи те, що сторони проживають фактично в одному місті, позитивно характеризуються, висловлюють в однаковій мірі бажання піклуватися про розвиток малолітньої доньки, водночас дитина, з урахуванням її вікових особливостей, емоційного стану, індивідуально-психологічних особливостей не спроможна надавати оцінку ставленню кожного з батьків до неї, а обставин, які б підтверджували вчинення сторонами дій, які б становили ризик безпечному розвитку дитини, відсутні, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про можливість застосування у цій сімейній ситуації моделі спільної батьківської опіки й відповідальності з визначенням почергового проживання дитини з кожним з батьків.

Верховний Суд відхилив і доводи матері про те, що почергове проживання не відповідає інтересам доньки через необхідність змінювати місце проживання щотижня.

ВС вказав, що встановлення судами спільної опіки батьків відносно дочки сприятиме зростанню дитини в належному середовищі, у якому як мати, так і батько, будуть відігравати у житті дитини важливу роль.

Також Суд не погодився з аргументом, що визначення місця проживання дитини з матір’ю не обмежило б можливості батька спілкуватися з донькою.

ВС зазначив, що мати та батько зобов’язані піклуватися про дитину та мають рівні права брати участь у житті дитини. Крім того, негативних наслідків психологічного характеру для дитини при зміні її місця проживання судами не встановлено.

Верховний Суд також роз’яснив значення висновку органу опіки та піклування. Такий документ не має наперед установленої сили та оцінюється разом з іншими доказами.

Суд зазначив, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Письмовий висновок органу опіки та піклування щодо розв’язання спору виконує допоміжну функцію при вирішенні спорів, які стосуються прав та інтересів дітей, та спрямований передусім на отримання максимальної інформації щодо обставин, які мають значення для вирішення конкретного спору.

У цій справі суди врахували висновок органу опіки та піклування разом з іншими доказами, зокрема матеріалами психологічних досліджень, обставинами проживання дитини та участю кожного з батьків у її вихованні.

Насамкінець Суд наголосив на межах касаційного перегляду: доводи скаржників не підтверджувалися матеріалами справи, ґрунтувалися на неправильному тлумаченні норм права та зводилися до переоцінки доказів, що не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Таким чином, Верховний Суд залишив касаційні скарги матері та її представника без задоволення, а рішення міськрайонного суду і постанову апеляційного суду  — без змін.

Суд підтвердив, що спільна фізична опіка з почерговим проживанням дитини в кожного з батьків є можливою моделлю організації батьківської відповідальності. Її застосування залежить від конкретних обставин.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.