Верховний Суд пояснив, коли договір дарування квартири чи нерухомості можуть визнати недійсним
Верховний Суд сформував актуальні підходи щодо спорів про визнання недійсними договорів дарування нерухомості. Сам факт похилого віку, хвороби чи конфлікту між сторонами не є достатньою підставою для скасування договору.
Практика Верховного Суду свідчить, що ключове значення мають докази того, якою була воля дарувальника і чи міг він усвідомлювати значення своїх дій саме на момент укладення договору.
Як вказали у Рада адвокатів Київської області, у кількох постановах 2026 року Верховний Суд конкретизував підходи до доказування у таких спорах та водночас показав, за яких обставин договір дарування все-таки може бути визнаний недійсним.
Хвороба сама по собі не робить договір недійсним
У справі №308/15909/24 Верховний Суд розглядав спір щодо оскарження договору дарування магазину. Дарувальниця посилалася на стан здоров’я та стверджувала, що не усвідомлювала наслідків укладення договору.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову, оскільки позивачка не довела належними та допустимими доказами, що під час укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та/або не могла керувати ними. Верховний Суд погодився з таким висновком.
Важливим для суду був і зміст самого нотаріально посвідченого договору. У ньому сторони підтвердили добровільність своїх дій, розуміння умов та правових наслідків правочину, відсутність примусу і тяжких обставин. Дарувальниця власноруч підписала договір та окрему заяву щодо належності їй майна, а нотаріус підтвердила, що сторони бажали укласти саме договір дарування.
Медичні документи також були оцінені судами, однак у сукупності з іншими доказами вони не підтвердили заявленої позивачкою нездатності усвідомлювати значення своїх дій. Верховний Суд окремо звернув увагу, що позивачка могла ініціювати проведення судово-психіатричної експертизи для встановлення її стану саме в момент вчинення правочину, проте цього не зробила.
Таким чином, наявність діагнозів або медичної документації не звільняє сторону від необхідності встановити зв’язок між відповідним станом здоров’я та здатністю особи усвідомлювати свої дії у конкретний момент укладення договору.
Медичні довідки, складені пізніше, не завжди підтверджують стан особи під час договору
У справі №932/8373/21 Верховний Суд розглядав ситуацію, коли сторона намагалася скасувати договір дарування, посилаючись на медичні документи, оформлені вже після укладення правочину.
Позивач, оспорюючи договір дарування, посилався, серед іншого, на медичні документи, складені у 2021 році. Проблема полягала в тому, що договір був укладений ще у 2019 році, тобто документи з’явилися більш ніж через півтора року після вчинення правочину.
Верховний Суд звернув увагу, що ці документи не містили ретроспективного висновку щодо стану здоров’я позивача на момент укладення договору. Зокрема, вони не підтверджували беззаперечно, що відповідні захворювання та зниження когнітивних функцій існували вже у 2019 році і мали такий ступінь, який перешкоджав правильному сприйняттю характеру та наслідків правочину.
Суд також врахував, що договір був нотаріально посвідчений, позивач особисто його підписав, а сторони досягли згоди щодо його істотних умов. При цьому з позовом дарувальник звернувся лише через два роки після укладення договору.
Не стали самостійною підставою для його недійсності й інші обставини. Зокрема, суд не встановив перешкод у користуванні позивачем квартирою, а несплата ним комунальних послуг не свідчила про недійсність правочину.
Окремо Верховний Суд відхилив аргумент про те, що замість дарування позивач нібито мав намір укласти договір довічного утримання: належних і допустимих доказів такого наміру надано не було.
Ця позиція має практичне значення для визначення предмета доказування. У спорах щодо стану особи недостатньо підтвердити, що вона хворіла до або після укладення договору. Необхідно довести, що відповідний стан існував і впливав на волевиявлення у момент вчинення конкретного правочину.
Коли договір дарування все ж можуть визнати недійсним
Інший результат Верховний Суд отримав у справі № 686/24065/23, розглянутій постановою від 29 січня 2026 року.
У цьому випадку суд погодився з визнанням договору дарування недійсним.
Верховний Суд наголосив, що предметом доказування було не стільки дотримання нотаріусом формальної процедури посвідчення договору, скільки відповідність зовнішнього волевиявлення дарувальниці її справжній внутрішній волі.
Сам факт прочитання договору або роз’яснення його положень нотаріусом не може автоматично виключати помилку особи щодо природи правочину.
Для встановлення такої помилки необхідно оцінювати комплекс обставин. Серед них Верховний Суд назвав вік дарувальника, стан здоров’я та потребу у сторонній допомозі, факт того, що подарована нерухомість є єдиним житлом особи, відсутність фактичної передачі майна, а також продовження проживання або користування ним після укладення договору.
При цьому жодна із зазначених обставин окремо не означає автоматичної недійсності договору. Значення має саме їх сукупність разом із доведеною вадою волі.
У конкретній справі суди врахували похилий вік позивачки, її потребу у сторонньому догляді, те, що відчужена квартира була єдиним місцем її проживання і після укладення договору вона продовжувала там мешкати. Важливим став і нетривалий проміжок часу між укладенням договору у травні 2023 року та зверненням до суду у вересні того ж року.
Сукупність цих обставин дала підстави дійти висновку, що зовнішнє волевиявлення особи не відповідало її внутрішній волі, а тому договір дарування було визнано недійсним.
Отже, нотаріальна форма правочину має суттєве доказове значення, однак сама по собі не робить неможливим доведення помилки щодо природи договору.
Інший судовий спір не є автоматичною підставою для зупинення справи
Ще одну важливу процесуальну позицію Верховний Суд сформулював у постанові від 6 травня 2026 року у справі № 161/22228/24.
Апеляційний суд зупинив провадження у справі про визнання договорів дарування недійсними через те, що в іншому провадженні розглядався позов про стягнення боргу за договором позики. На думку апеляційного суду, встановлені у справі про борг обставини могли мати преюдиційне значення.
Верховний Суд із таким підходом не погодився.
Для застосування пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України недостатньо лише констатувати матеріально-правовий зв’язок між двома справами. Суд повинен обґрунтувати, чому без вирішення іншої справи об’єктивно неможливо розглянути спір, який перебуває у його провадженні.
У справі про недійсність договорів дарування наявні матеріали дозволяли самостійно встановити й оцінити факти, якими позивач обґрунтовував свої вимоги. Апеляційний суд при цьому не пояснив, яким саме чином рішення у спорі про позику унеможливлює розгляд позову щодо договорів дарування.
Тому Верховний Суд визнав зупинення провадження необґрунтованим.
Цей висновок важливий не лише для спорів щодо дарування. Сам факт існування іншого судового провадження, навіть якщо справи певним чином пов’язані між собою, ще не створює підстав для обов’язкового зупинення. Необхідною є саме об’єктивна неможливість розглянути одну справу до вирішення іншої.
Висновок
Для визнання договору дарування недійсним недостатньо посилатися лише на похилий вік, хвороби чи зміну відносин між сторонами.
Ключове значення мають докази того, якою була воля дарувальника на момент укладення договору та чи міг він усвідомлювати значення своїх дій.
Водночас навіть нотаріально посвідчений договір може бути оскаржений, якщо буде доведено, що зовнішнє оформлення правочину не відповідало реальному волевиявленню особи.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
