Верховний Суд пояснив, коли юридичній особі можуть відстрочити сплату судового збору
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув справу щодо можливості відстрочення сплати судового збору юридичній особі, яка посилалася на складний фінансовий стан та неможливість сплатити майже 932 тис. грн збору.
Ключовим стало питання, чи може суд відмовити у такому клопотанні формально, без оцінки реальної платоспроможності заявника та пропорційності обмеження доступу до правосуддя.
Фабула справи
ТОВ звернулося до суду з позовом до іншого ТОВ про стягнення заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 16 серпня 2021 року №СК-2021-4-фп та штрафних санкцій. Загальна сума заявлених вимог становила 106 434 020 грн.
Разом із позовною заявою позивач подав клопотання про відстрочення сплати судового збору у розмірі 931 840 грн до ухвалення судового рішення у справі.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 27 січня 2026 року відмовив у задоволенні цього клопотання, залишив позовну заяву без руху та встановив позивачу п’ятиденний строк для усунення недоліків шляхом подання належних доказів сплати судового збору.
Позивач подав заяву про усунення недоліків, у якій повторно навів доводи щодо наявності підстав для відстрочення сплати судового збору та просив відкрити провадження у справі.
Ухвалою від 24 березня 2026 року Господарський суд міста Києва повернув позовну заяву.
Суд першої інстанції виходив із того, що положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» не поширюються на юридичних осіб незалежно від їх майнового стану, а положення пункту 3 цієї частини можуть застосовуватися до юридичної особи лише у справах, предметом яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав або відшкодування шкоди здоров’ю.
Оскільки у цій справі предметом спору було стягнення заборгованості за договором, місцевий суд дійшов висновку про відсутність підстав для відстрочення сплати судового збору. ТОВ оскаржило ухвалу.
Північний апеляційний господарський суд постановою від 20 липня 2026 року скасував ухвалу суду першої інстанції та передав справу до Господарського суду міста Києва для вирішення питання щодо відкриття провадження.
Апеляційний суд зазначив, що позивач у клопотанні про відстрочення сплати судового збору посилався на свій фінансовий стан, зокрема на арешт рахунків, відсутність коштів, невиконані грошові зобов’язання контрагентів та інші фінансові показники.
На підтвердження цих обставин були подані банківські виписки, документи щодо дебіторської заборгованості, довідки про відсутність нерухомого майна та транспортних засобів, інформація щодо цінних паперів, корпоративних прав та об’єктів інтелектуальної власності.
Апеляційний суд також встановив, що розмір судового збору у сумі 931 840 грн у декілька разів перевищував дохід позивача за 2024 рік. Водночас суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам фінансового стану позивача та не навів мотивів щодо достатності або недостатності цих доказів.
ТОВ подало касаційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема статті 8 Закону України «Про судовий збір». Скаржник просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд зазначив, що перед ним поставлено питання перевірки правильності застосування апеляційним судом норм права при вирішенні питання щодо наявності у юридичної особи права на відстрочення сплати судового збору.
Касаційний суд виходив із того, що правові засади справляння судового збору, платників, об’єкти, ставки, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір».
Платниками судового збору є, зокрема, підприємства, установи, організації та інші юридичні особи, які звертаються до суду.
Верховний Суд звернув увагу, що сплата судового збору є складовою доступу до правосуддя, який, своєю чергою, є елементом права на судовий захист, гарантованого Конституцією України.
Стаття 8 Закону України «Про судовий збір» передбачає можливість відстрочення або розстрочення сплати судового збору з урахуванням майнового стану сторони за визначених законом умов.
Верховний Суд також зазначив, що при визначенні майнового стану особи можуть враховуватися доходи за попередній календарний рік, наявність у власності рухомого, нерухомого та іншого цінного майна, а також інші обставини, які мають значення для оцінки майнового стану.
Разом із тим Верховний Суд акцентував, що хоча норми Закону прямо не передбачають право юридичної особи на відстрочення сплати судового збору у справах про стягнення заборгованості, яка виникла з договірних відносин між суб’єктами господарювання, це не означає можливості формальної відмови без аналізу обставин конкретної справи.
Касаційний суд послався на актуальну практику Великої Палати Верховного Суду та практику Європейського суду з прав людини.
Верховний Суд зазначив, що висновок про неможливість застосування відповідних положень статті 8 Закону до юридичних осіб без додаткового аналізу конкретних обставин не відповідає вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Пропорційність обмеження доступу до суду має оцінюватися індивідуально з урахуванням фактичної можливості сплатити судовий збір та наслідків відмови у такому доступі для права на судовий захист.
Верховний Суд також врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 21 січня 2026 року у справі №925/1293/19.
У цій постанові Велика Палата наголосила, що право на доступ до суду не є абсолютним, однак обмеження такого доступу не повинні звужувати його настільки, щоб була порушена сама суть права.
Велика Палата також звернула увагу, що практика ЄСПЛ щодо надмірних судових витрат застосовується як до фізичних, так і до юридичних осіб.
Окремо Велика Палата зазначила, що висновок про неможливість застосування статті 8 Закону України «Про судовий збір» до юридичних осіб без аналізу конкретних обставин справи не відповідає вимогам Конвенції, оскільки пропорційність обмеження доступу до суду повинна оцінюватися індивідуально.
Аналогічний підхід викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 червня 2026 року у справі №917/1219/24.
У ній Велика Палата також наголосила, що при вирішенні питання щодо судового збору необхідно оцінювати фактичну можливість юридичної особи його сплатити та наслідки відмови у доступі до суду.
Верховний Суд у цій справі дійшов висновку, що апеляційний суд врахував актуальну практику Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 8 Закону України «Про судовий збір», сформовану з урахуванням рішень ЄСПЛ.
Касаційний суд також звернувся до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі №922/239/26.
У ній зазначено, що при оцінці правомірності обмеження доступу до правосуддя слід враховувати практику ЄСПЛ, відповідно до якої право на доступ до суду може підлягати допустимим процесуальним обмеженням, якщо такі обмеження мають легітимну мету, є пропорційними та не порушують саму суть права.
Судам при вирішенні питання щодо наявності або відсутності підстав для відстрочення сплати судового збору юридичною особою у кожному конкретному випадку слід оцінювати легітимну мету, пропорційність обмеження доступу до суду з урахуванням фактичної можливості сплатити збір та наслідків відмови у такому доступі для права на судовий захист.
Верховний Суд зазначив, що оскаржувана постанова апеляційного суду містить мотиви, з яких суд виходив при скасуванні ухвали про повернення позовної заяви, зокрема щодо фактичної можливості позивача сплатити судовий збір з огляду на надані ним докази.
У зв’язку з цим доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права не підтвердилися.
Порушень норм процесуального права, які були б необхідною передумовою для скасування постанови апеляційного суду, Верховний Суд не встановив.
Висновок Верховного Суду
З урахуванням меж касаційного перегляду Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не підтвердилися та не спростовують висновків апеляційного суду.
Касаційну скаргу ТОВ залишено без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 20 липня 2026 року у справі №910/505/26 — без змін.
Судовий збір, сплачений у зв’язку з касаційним переглядом справи, покладено на скаржника.
Постанова Верховного Суду набрала законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
