Верховний Суд пояснив, як оцінювати порушення авторських прав: скільки чужих картин продали — стільки й компенсації

Верховний Суд розглянув справу №926/675/25 про захист авторських прав, у якій спір виник через використання картин без дозволу правовласника. Суд пояснив, чому для компенсації недостатньо враховувати лише підтверджені продажі.

Авторка мала 29 творів образотворчого мистецтва і раніше дозволила ТОВ використовувати частину з них для виготовлення та продажу картин за номерами й іншої продукції. Письмовий ліцензійний договір діяв до 7 жовтня 2023 року, після чого сторони, як встановили суди, продовжили домовлятися про використання творів усно.

У січні 2025 року авторка передала ФОП  виключні майнові права на всі 29 творів. Після цього підприємець звернувся до ТОВ з вимогою припинити використання 14 картин без його дозволу.

Товариство заявило, що про передачу прав дізналося лише з претензії, та повідомило про припинення використання творів. Однак станом на 10 лютого на його сайті ще була інформація про 13 картин, права на які вже належали підприємцю. Ціни на товари становили від 288 до 355 гривень. Щоб підтвердити не лише розміщення картин на сайті, а й їх фактичний продаж, Представник підприємця придбав одну з них за 330 гривень. Ще одну покупку намагалися підтвердити, але наданий чек не дозволив суду встановити, що йдеться саме про продаж спірної картини.

Підприємець вимагав 605 600 гривень компенсації.

Суд першої інстанції виходив із того, що доведеними були лише два факти реалізації картин. Водночас суд врахував відсутність умислу з боку товариства, добровільне припинення порушення після отримання претензії та недостатність доказів щодо масштабу використання творів. Тому визначив мінімальну компенсацію — 12 112 гривень, по два прожиткові мінімуми за кожен підтверджений факт. Апеляційний суд залишив це рішення без змін.

Що встановив Верховний Суд

За законом правовласник має виключне право дозволяти або забороняти використання твору. Причому використанням вважається не лише продаж готової картини. До таких дій належать, зокрема, відтворення твору, розповсюдження його примірників, публічний показ, надання доступу публіці, а також переробка та інші способи використання.

Верховний суд не погодився з висновками  суду першої та апеляційної інстанцій.

За законом суб’єкт авторського права має право використовувати твір у будь-який спосіб, а також виключне право дозволяти або забороняти його використання іншими особами. Тобто без дозволу правовласника інша особа не може самостійно використовувати чужий твір, якщо для такого використання немає передбаченої законом підстави.

При цьому саме поняття «використання» є значно ширшим за продаж готової картини.

Закон відносить до способів використання твору, зокрема, його відтворення, розповсюдження примірників, публічний показ, публічне демонстрування, надання доступу публіці, а також переклад, переробку, адаптацію та інші подібні дії. Перелік таких способів не є вичерпним.

Тому ситуація, коли твір просто відтворили або розмістили для продажу без дозволу правовласника, вже може мати значення для оцінки порушення. Для цього не обов’язково чекати, поки кожен виготовлений примірник фактично купить конкретний покупець.

Саме на цьому, за висновком Верховного Суду, помилилися суди попередніх інстанцій.

Апеляційний суд правильно зазначив, що підприємець не був зобов’язаний самостійно купувати спірні картини, щоб довести їх розповсюдження. Так само суд погодився з тим, що кожен окремий факт незаконного використання об’єкта авторського права є самостійним порушенням, а повторне використання навіть одного й того самого твору також може мати правове значення.

Але водночас апеляція погодилася з розрахунком першої інстанції, який врахував лише дві картини, придбані представником позивача.

Верховний Суд назвав такий підхід суперечливим.

Адже в такому разі виходить, що правовласник має фактично купити кожен незаконно використаний примірник, щоб отримати компенсацію за порушення. Верховний Суд зазначив, що закон такої вимоги не встановлює.

У цій справі позивач посилався на незаконне відтворення, виробництво, публічний показ, пропонування до продажу та розповсюдження 13 творів. Крім того, фіксація вебсторінки показала, що на сайті відповідача містилася інформація про ці твори, права на які вже перейшли до підприємця.

Тобто предметом оцінки мали бути не тільки два підтверджені продажі.

Верховний Суд наголосив, що для стягнення компенсації достатньо довести вчинення дій, які визнаються порушенням авторського права. Доводити конкретну кількість проданих картин або розмір заподіяних збитків для цього не потрібно.

Це важливо саме через природу компенсації. Позивач у такому випадку обирає її замість відшкодування збитків або стягнення доходу, отриманого порушником. Закон дозволяє суду визначити разове грошове стягнення у розмірі від 2 до 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Водночас суд не може визначати цю суму довільно.

Верховний Суд звернув увагу, що компенсація має бути ефективною, співмірною та стримуючою. Вона повинна забезпечувати відновлення порушених прав, але водночас не створювати необґрунтованих перешкод для законної діяльності особи, яка використовує твір. Тому під час визначення суми суд має оцінити конкретні обставини порушення. Серед них — його тривалість та систематичність, масштаб, у тому числі територія поширення, сфера господарської діяльності порушника, його наміри, вина та її форма, а також інші об’єктивні обставини.

Таким чином, сама по собі відсутність доказів того, скільки саме картин було продано, не означає, що компенсацію можна стягнути лише за ті примірники, які правовласник придбав особисто.

Верховний Суд сформулював важливий для таких спорів підхід: кожен твір є окремим об’єктом авторського права, а кожен окремий факт його незаконного використання є самостійним порушенням і може бути підставою для компенсації.

При цьому правовласник має довести, що саме йому належить авторське право або відповідні майнові права, факт їх порушення чи загрозу порушення та причинно-наслідковий зв’язок між порушенням і завданою шкодою — якщо йдеться про відповідну вимогу. У свою чергу, відповідач, який заперечує проти позову, має довести, що під час використання твору він дотримувався вимог Закону України «Про авторське право і суміжні права».

У цій справі суди попередніх інстанцій не встановили всіх обставин, які мали значення для визначення компенсації. Зокрема, вони не з’ясували повний обсяг використання спірних творів: скільки їх було відтворено, скільки пропонувалося до продажу та скільки фактично реалізували. Через це Верховний Суд не став самостійно визначати нову суму компенсації. Касаційний суд не має повноважень замість судів першої та апеляційної інстанцій досліджувати докази та встановлювати нові фактичні обставини.

У результаті Верховний Суд скасував рішення Господарського суду Чернівецької області від 23 липня 2025 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 1 грудня 2025 року.

Справу №926/675/25 направили на новий розгляд до Господарського суду Чернівецької області. Тепер суд має встановити фактичний обсяг незаконного використання творів, оцінити докази сторін і вже після цього визначити, чи підлягає стягненню компенсація та яким має бути її розмір.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.