Верховний Суд роз'яснив, за яких умов прокурор може представляти інтереси держави в суді

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 509/4257/18 щодо скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на об’єкт нерухомого майна та запису в Державному реєстрі речових прав. Суд також надав правову оцінку дотриманню прокурором вимог законодавства під час представництва інтересів держави у суді.

Суть справи

Прокурор, діючи в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України та Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, звернувся до суду з позовом про скасування рішення державного реєстратора та запису про право власності на об’єкт нерухомого майна.

Позов було обґрунтовано тим, що державний реєстратор, всупереч вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, не перевірив відповідність заявлених прав вимогам законодавства та здійснив державну реєстрацію права власності на об’єкти, які фактично є тимчасовими спорудами. На думку прокурора, такі об’єкти не підлягали державній реєстрації як нерухоме майно, оскільки не були введені в експлуатацію у встановленому законом порядку.

У позові зазначалося, що внаслідок таких дій було порушено встановлений законодавством порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. У зв’язку з цим прокурор просив скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності та відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Рішення судів попередніх інстанцій

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Він виходив із того, що рішення державного реєстратора відповідало вимогам законодавства, яке визначає перелік документів, необхідних для державної реєстрації виділу окремого об’єкта нерухомого майна зі складу нерухомого майна, що складається з двох або більше об’єктів. Крім того, суд дійшов висновку, що державна реєстрація тимчасових споруд не здійснювалася.

Апеляційний суд скасував рішення місцевого суду та ухвалив нове рішення про задоволення позову. Суд апеляційної інстанції зазначив, що державний реєстратор зареєстрував право власності на тимчасові споруди за відсутності документа, який посвідчує право власності на об’єкт нерухомого майна. У зв’язку з цим апеляційний суд визнав рішення державного реєстратора незаконним, скасував його, а також скасував відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Позиція та висновки Верховного Суду

Верховний Суд звернув увагу, що відповідно до статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави у суді лише у виключних випадках і в порядку, визначеному законом.

Суд наголосив, що положення статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачають лише дві підстави для представництва прокурором інтересів держави у суді: якщо компетентний орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист таких інтересів, або якщо такий орган взагалі відсутній.

Верховний Суд зазначив, що прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави, зобов’язаний обґрунтувати підстави такого представництва, а також дотриматися процедури, встановленої статтею 23 Закону України «Про прокуратуру». Зокрема, до подання позову прокурор повинен звернутися до компетентного органу, повідомити його про виявлені порушення та надати можливість самостійно вжити заходів для захисту інтересів держави.

Суд підкреслив, що бездіяльність компетентного органу означає, що такий орган знав або повинен був знати про можливе порушення інтересів держави, мав відповідні повноваження, але протягом розумного строку не звернувся до суду за їх захистом. Саме прокурор повинен довести наявність такої бездіяльності.

Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не перевірили, чи звертався прокурор до Міністерства юстиції України та Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області до подання позову та чи повідомляв їх про виявлені, на його думку, порушення. Також суди не надали належної правової оцінки дотриманню прокурором порядку представництва інтересів держави.

Колегія суддів наголосила, що закон не передбачає права прокурора представляти у суді інтереси суспільства загалом. Представництво можливе лише за умови дотримання визначеної законом процедури та належного обґрунтування підстав для такого звернення.

Верховний Суд дійшов висновку, що під час розгляду справи суди не перевірили дотримання прокурором вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», хоча прокурор взагалі не звертався до органів державної влади, в інтересах яких було подано позов.

З огляду на це Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і залишив позов прокурора без розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.