Від FPV до ударів у глибокому тилу: як Україна перетворила дрони на головну зброю війни

Україна за роки повномасштабної війни створила власну потужну школу безпілотних технологій, а дальність і точність ударів українських БпЛА постійно зростають. Водночас протистояння дронів і засобів їхньої протидії триває щодня, а ключовим завданням залишається швидке впровадження технологій, які вже довели свою ефективність на полі бою. Про розвиток далекобійних безпілотних систем, ураження ворожої логістики, роль українських інженерів та роботу благодійного фонду Сергія Притули в ефірі Армія FM розповів керівник відділу безпілотних технологій фонду Кирило Люков.

— Що для вас сьогодні, у День Незалежності України, означає незалежність як для людини, яка працює з безпілотними технологіями?

— Насамперед хочу привітати всіх із цим днем і подякувати героям, без яких цей день був би неможливим. Для мене День Незалежності означає продовження нашої боротьби, адже, на жаль, досі ми змушені її виборювати. Це символічно пов’язано як із країною, так і з усім, що очікує нас у майбутньому.

— Що за останній рік у сфері безпілотних технологій змінилося найбільше?

— Насправді дуже багато змінилося. Насамперед можна відзначити відстані, на яких ми працюємо. Якщо раніше переважно закривали тактичний рівень і поодинокі ураження або спеціальні операції на оперативному рівні, то сьогодні це вже буденність. Оперативно-тактичний рівень працює постійно: глибинні ураження, скупчення ворожого тилу тощо.

Також зросли точність уражень і технологічність систем. Завдяки новим технологіям безпілотні апарати можуть долітати до визначених цілей і керуватися операторами для більш точного ураження.

— Чи можна вже говорити, що Україна має власну школу безпілотних технологій? Що українська технологічна школа дала світу?

— Я б сказав, що це вже не школа, а як мінімум університет. Більшість країн світу зараз перебувають на початковому рівні, якщо не рахувати потужні держави на кшталт США чи Німеччини, де такі технології існували давно.

Якщо говорити саме про повномасштабну збройну агресію, то тут дуже сильно впливають масштаб, кількість і ціна виробів. Думаю, насамперед ми навчили і продовжуємо вчити світ тому, як дешево й ефективно давати відсіч величезному ворогу. Сьогодні умовні дрони замінюють кулі, постріли та гранати з РПГ.

— Наскільки складно створити далекобійну систему, здатну працювати по стратегічній глибині?

— Якщо говоримо про стратегічні тили, то це справді складне завдання. Там дуже щільно вибудувані ешелони ППО противника, працює радіоелектронна боротьба та системи подавлення. Проте й тут ми прогресуємо.

Ми збільшуємо не лише дальність, а й покращуємо планування операцій. Це, мабуть, одна з найскладніших складових. Тут задіяні величезні команди, використовується штучний інтелект, планування здійснюється з урахуванням усіх ешелонів ППО противника та інших факторів.

Те, що ми бачимо у результаті — ураження НПЗ, підприємств ОПК та інших об’єктів — є результатом надзвичайно складної роботи великих команд Збройних сил.

— Що важливіше для далекобійної системи: дальність, точність, стійкість до протидії чи можливість масштабувати виробництво?

— Одного головного параметра немає. Усе має розвиватися в комплексі. Можна отримати велику дальність, але без точності це не матиме особливого сенсу.

Тому все має розвиватися разом завдяки новим технологіям і, в першу чергу, новому досвіду. Дуже важливо вчасно масштабувати рішення, яке потрібне саме сьогодні. Із цим у ворога, на жаль, завжди було трохи краще.

— Що сьогодні розвивається швидше: українські технології чи засоби протидії їм із боку ворога?

— Якщо дивитися з такої площини, розвиток технологій у нас відбувається доволі швидко. Якщо говорити про нові технології, дешевий сегмент БпЛА тощо, то тут ворог часто пасе задніх. Якщо не рахувати оптоволоконні дрони — у цьому напрямку ми свого часу проґавили й наздоганяли.

В інших сферах, особливо щодо дешевих і середніх сегментів БпЛА, ми, напевно, йдемо попереду. Водночас протидія з боку ворога також системно вибудовується. І ми, і вони більше реагуємо, ніж попереджаємо.

Наші масовані атаки БпЛА для них є проблемою, але вони починають із нею доволі якісно боротися. Водночас це постійна гра: є дія — є протидія.

— Яку роль у цій роботі відіграє відділ безпілотних технологій Благодійного фонду Сергія Притули?

— Якщо грубо говорити, ти маєш бути в курсі реально всього, що відбувається на полі бою. Треба розуміти ситуацію безпосередньо в районах бойових дій, але також знати, що відбувається в тилу та глибокому тилу, розуміти протидію засобам повітряного нападу ворога.

Ти маєш не просто бути в курсі, а розуміти, як працює весь концепт, щоб вчасно помічати те, що вже існує, але потребує масштабування.

Одна із суперсил фондів — швидкість упровадження та підтвердження ефективності певних технологій. Після цього держава може брати їх на озброєння і масштабувати вже на державному рівні.

— Ви нещодавно були у Краматорську. Що можете розповісти про ситуацію там?

— Цивільних я не рахував, але їх там значно менше, ніж було раніше. Заклади закриваються, це помітно. Ситуація складна, особливо з повітрям.

Є удари керованими авіабомбами, удари дальнього радіуса, ураження БпЛА, «шахеди», «гербери» тощо. Але для мене найсумніше — те, що щодня і щоночі туди залітають FPV-дрони. Це вже не просто точкові удари по певних об’єктах.

Це постійне полювання ворога на цілі в онлайн-режимі — як у самому місті, так і на околицях, заїздах і виїздах. Через це страждає логістика.

— Чому вам потрібно було їхати туди особисто, а не просто отримати інформацію від військових телефоном?

— По-перше, не все можна говорити телефоном. По-друге, у нас була конкретна задача щодо певних підрозділів. Ми збирали максимальну кількість інформації для впровадження нового рішення.

Про саме рішення зараз говорити не буду, але, думаю, скоро можна буде. Поїздка була потрібна для збору інформації з перших уст, щоб сформувати її в певну концепцію застосування.

Величезна частина моєї роботи — постійна комунікація з військовими, розуміння того, що потрібно зараз і що буде потрібно завтра. Приблизно 60–70% усього часу — це постійне спілкування, обговорення концепцій, консультації, пропозиції та спроби швидко реагувати.

Дуже важливо максимально швидко проходити короткий шлях між виробником, бойовим тестуванням і впровадженням.

— Чому удар по логістичній системі іноді може бути важливішим за знищення окремої одиниці техніки?

— Знищення одиниці техніки — це добре, але тут також є різниця. Наприклад, ураження РЛС стратегічного значення — це дуже важливо.

Якщо ж говорити про логістичні шляхи, то логістика — це кров війни. Без неї неможливо обороняти ні місто, ні позиції, ні вести активні наступальні дії.

Ураження одиниці техніки важливе з точки зору «тут і зараз». А перерізання логістичних шляхів безпосередньо впливає на велику ділянку фронту.

— Як безпілотні технології змінюють характер війни, зокрема через вплив на логістику?

— Усе, що ви перелічили, — основні моменти. Не буде підкріплення певної ділянки, можливості переміщення, а що дуже важливо — навіть можливості безпечно вивести певний підрозділ чи з’єднання.

Неможливо щось робити на ділянці, яку ми обороняємо або де ведемо активні дії, без логістики. Курщина це показала — і це дуже боляче.

— Чи може Україна бути по-справжньому незалежною, якщо критично важливі військові технології ми змушені імпортувати?

— На жаль, зараз повністю незалежною від закордонних технологій та підтримки бути неможливо. У нас уже багато власних розробок на різних рівнях, але для повної незалежності потрібен значно більший час і, напевно, тривалий період без війни.

Якщо все зробити правильно, можна буде рухатися до повної незалежності: локалізації критично важливих технологій і виробництва, налагодження постачальних ланцюжків тощо.

Але під час повномасштабної війни стати повністю незалежними від закордонних технологій і підтримки очевидно неможливо.

— Чи можемо ми говорити про українського інженера як про нового героя цієї війни?

— Так. До повномасштабної війни середня ланка інженерів, м’яко кажучи, була непопулярною. Зараз ця професія на вагу золота. За інженерів буквально борються і готові переплачувати в рази.

Це надзвичайно важлива ланка, яку зараз розвивають навіть в університетах. З’являються нові факультети та кафедри, зокрема кафедри БпЛА.

— Фонд Сергія Притули полює за українськими інженерами та розробниками?

— Ми неприбуткова організація, тому «полювати» прямо не можемо. Ми дружимо з ними, спілкуємося і допомагаємо створювати щось ціле, що може впливати на поле бою.

Тому, якщо ви один із таких інженерів чи розробників, приходьте, долучайтеся.

— Чи є у вас історія після успішного застосування певної розробки, яку ви досі пам’ятаєте?

— Звісно, таких історій багато. Можна говорити про загальні, дуже відомі історії — наприклад, ураження літака А-50 в ангарі, де він перебував, або радіолокаційних систем на кшталт «Терек П-18» чи «Небо-СВУ».

Але є й точкові історії. Наприклад, коли ми знайшли або тестували новий зв’язок, передавали готовий виріб чи певний компонент для конкретного сетапу, а після цього отримували від військового фідбек.

Пам’ятаю, зокрема, перші передані оптоволоконні дрони з цифровими камерами. Військовий сказав приблизно так: «Братан, я літаю на «Мавіку« на 20 км і можу нести РПГ». Це круті й живі історії.

Багато таких історій було і з перехоплювачами, зокрема з полюванням на цифровому зв’язку на відстані понад 100 км.

— Уявімо, що через багато років український школяр запитає вас: «Що ви зробили для незалежності України під час цієї війни?» Що ви йому відповісте?

— Це дуже складне питання. Дуже складно оцінювати себе, тим більше давати оцінку наступному поколінню.

Його можна правильно направляти, заохочувати й бути певним ментором у здоровому сенсі цього слова. Складно відповісти, бо я точно не розповідав би йому, які класні речі я робив.

Якщо це близька людина, звісно, можна розповідати цікаві історії з життя і пояснювати, як твої дії на щось вплинули.

Источник: armyfm.com.ua