«Відірвана рука й осколок у щелепі»: історія волинського ветерана війни (фото, відео)
Волинянин Михайло Бартошик – ветеран війни. Родом із села Угриничі. Нещодавно йому виповнилося 34 роки. Добровольцем воював у Донецькій області в складі 14 бригади. В липні 2022 року поблизу Бахмута разом із побратимами боєць потрапив під російський танковий обстріл і зазнав поранення. Йому відірвало руку. Також осколок зачепив щелепу.
Про свій бойовий шлях, отримане в бою поранення, операції й відновлення 34-річний волинянин розповів Суспільному.
З Чехії – в Україну: як Михайло Бартошик потрапив до війська
На початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Михайло разом із дружиною Надією були за кордоном на заробітках. Впродовж місяця чоловік залишався в Чехії, але думки про захист країни його не покидали.
«Я б хотів вже їхати в перші дні, але дружина мене відмовляла, та робота не йшла в руки», – пригадав волинянин.
Весільне фото Бартошиків
Дружина Надія говорить: поїхали за кордон у 2021 році спершу на три місяці, однак робота сподобалася, тому вирішили продовжити контракт. У 2022-му, коли почалася велика війна, Михайло поїхав в Україну, а Надія залишилася в Чехії.
Згодом, повернувшись разом із дружиною на Волинь, наприкінці травня 2022 року волинянин потрапив до складу 14 ОМБр. З міста Володимира бійців через 3-4 дня відправили під Бахмут.
«Два-три дня посиділи і нас вже потім відправили на позиції. Ми були там тиждень часу і вийшли. Нам даже ротний говорив, що красиво спрацювались. Каже: «Все рівно, ви тут як не перший день». А потім нам знову сказали, що заступаємо, але вже не знаємо на скільки: може бути тиждень, може два-три», – каже волинянин.
Світлина Михайла
Обстріли на «нулі», відсічена рука й осколок, що застряг у щелепі
Михайло Бартошик пригадав: подзвонив до дружини і повідомив, що найближчі 2 тижні на зв'язок виходити не буде, оскільки це була «нульова лінія фронту» і спілкуватися телефоном було небезпечно.
На другий тиждень, з його слів, російська армія «стерла село з лиця землі», в якому вони тримали позиції. Волинянин розповів: летіло все, починаючи від мінометних мін і завершуючи танковими гарматами.
«Це не можна було витримати, і не можна було ніде і сховатися. Вони як начинали з самого ранку, так і закінчували пізно вечір. На той час таких дронів не було, як зараз, нічного бачення теж не було. І коли вже начинало темніти, вони просто вже примовкали, а на ніч і фосфором закидали сусідні позиції», – каже ветеран.
Військовий під час служби
Під час чергового російського обстрілу, 4 липня 2022 року, Михайло отримав мінно-вибухове поранення. Першу домедичну допомогу йому надали побратими в погребі, яке стало єдиним місцем сховку на той момент.
«У той день вони так сильно по нас стріляли, потім все ззатихло. А коли настає затишшя, тоді йде піхота... Я знав і бачив, що там виїжджає танк, постійно нас обстрілював. Я в бінокль подивився, побачив тільки вспишку від танка, руками прикрився і з правої сторони прилетів осколок – відсік мені руку і попав прямо в щелепу», – додав він.
«Рука впала на землю. Я взяв руку і побіг», – пригадує волинянин. Отямився Михайло Бартошик вже в місті Дружківка на Донеччині. Як отямився, то перше, про що подумав – де його обручка.
«Я ж запам'ятав, що евакуація проходила, рука була за мною, кольцо на пальці було. Ну, його не було. Я питав врачів, кажуть: «Нема», – сказав ветеран.
Дружина Надія Бартошик, яка ще залишалася в Чехії, дізналася про травму чоловіка з дзвінка лікарки, яка проводила операцію. За два дні жінка дісталася з латвійського міста Єглава у Дніпро, приїхала додому і наступного дня разом зі свекром відправилася до Михайла.
Надія Бартошик
7 липня, коли Михайло Бартошик лежав після операції, Володимир Зеленський присвоїв йому відзнаку – орден «За мужність ІІІ ступеня».
Нагорода Михайла
Аби відновити щелепу, яку роздробило осколком, Михайлу провели п'ять операцій. Реконструкція обличчя та кістки нижньої щелепи пройшла успішно. Ветеран розповів: йому не було страшно за втрачену руку, натомість боявся, що не зможе повноцінно їсти.
«Бували такі моменти, приїжджали до мене в село гості, дружина накриє на стіл, всі сидять салатики їдять, м'ясо. А я – бульйончик через трубочку. Вони сміються, а я виходжу в іншу комнату і дальше п'ю свій бульйончик. Це, напевно, найбільший був такий страх», – сказав волинянин.
Протезування в Італії
З біонічним протезом руки Михайло Бартошик із червня 2023 року. Вдома, коли готує на кухні, кисть протеза знімає, натомість одягає спеціальний крюк для зручності в побуті. Каже: може начистити й порізати картоплю, і на 5 картоплин витрачає декілька хвилин.
«Зараз я включаю протез. Тут всередині є акумулятор, який заряджається. Керую я за допомогою м’язів: плечові – один знаходиться тут, другий – з іншої сторони. Коли я стискаю, м’яз напружується, дає на датчик сигнал, коли я роблю так – воно відкривається, коли я роблю так, воно закривається», – пояснив ветеран.
Михайло навчився з протезом займатися домашніми справами
Навантаження на протез, каже чоловік, може становити до 30 кілограмів. Зі слів Михайла, коли приїжджає в село до родини, то і возить тачкою дрова, і цеглу, і ходить рибалити. Всього навчився в процесі реабілітації.
Протезування Михайла, ще трьох військових та одного цивільного відбувалося в Італії. Біонічний протез, який вартує орієнтовно 2 мільйони гривень, Михайло отримав у рамках співпраці центру Superhumans та італійських медфахівців.
«Складно було натренувати м'яз, щоб зрозуміти, як ним керувати. Але ще треба було просто навчитися брати такі деталі, як пластмасові стаканчики з кавою не взяти, щоб вони не вилились. Так як вони говорили в Італії, що буде на 90% заміняти свою руку, але я б не сказав, що він заміняє повністю», – каже ветеран.
Михайло Бартошик показує біонічний протез
Як живе сім'я Бартошиків зараз
Михайло із дружиною проживають у селі Милуші Луцького району, виховують малюка. Зі слів Надії, після спроб народити дитину прийняли рішення про встиновлення, ставши на чергу в лютому 2024 року.
Родина Бартошиків
Два роки у родини є домашній улюбленець, якого подарувала Надія, аби чоловік не сумував після поранення. Чоловік назвав собаку «Міна», поєднавши перші дві літери власних імен – Міша та Надя.
Собака Міна
Зараз Михайло Бартошик працює на підприємстві в охороні, має автомобіль на автоматі, їздити на якому вчився у Львові. Надія Бартошик додала: в житті немає нічого неможливого.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: