Відпустка під час воєнного стану: які права мають працівники та коли роботодавець може відмовити

Право на щорічну оплачувану відпустку гарантується статтею 45 Конституції України та реалізується відповідно до норм Закону України «Про відпустки» і Кодексу законів про працю України. Законодавство визначає порядок надання відпусток, їхню тривалість, а також особливості застосування цих норм під час воєнного стану. 

Коли виникає право на щорічну відпустку 

Як пояснює Міністерство юстиції України, відповідно до статті 2 Закону України «Про відпустки», право на відпустку мають усі працівники, які перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності або працюють за трудовим договором у фізичної особи. Це право також поширюється на іноземців та осіб без громадянства.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про відпустки», у перший рік роботи право на щорічну основну відпустку повної тривалості виникає після шести місяців безперервної роботи. Водночас окремі категорії працівників можуть скористатися відпусткою раніше, зокрема жінки перед або після відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, особи з інвалідністю, неповнолітні працівники, сумісники, працівники після звільнення з військової служби за визначених законом умов та інші категорії, передбачені законодавством. 

Якою є тривалість відпустки

Частина перша статті 6 Закону України «Про відпустки» встановлює, що мінімальна тривалість щорічної основної відпустки становить 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік. Для окремих категорій працівників закон передбачає більшу тривалість відпустки. Зокрема, педагогічні та науково-педагогічні працівники можуть отримувати до 56 календарних днів відпочинку, державні службовці — 30 днів, особи з інвалідністю І та ІІ груп — 30 днів, ІІІ групи — 26 днів, а працівники віком до 18 років — 31 календарний день.

Відповідно до статті 79 Кодексу законів про працю України та статті 10 Закону України «Про відпустки», черговість надання щорічних відпусток визначається графіком, затвердженим роботодавцем. Працівника про дату початку відпустки повинні письмово повідомити не пізніше ніж за два тижні. За домовленістю сторін відпустку можна поділити на частини, однак безперервна її частина має становити не менше 14 календарних днів.

Під час воєнного стану діють особливі правила, визначені статтею 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та Рішенням Конституційного Суду України від 19 травня 2026 року № 3-р/2026. Роботодавець має право обмежити тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки до 24 календарних днів, а невикористані дні перенести на період після припинення або скасування воєнного стану.

Водночас Конституційний Суд визначив, що працівники віком до 18 років та особи з інвалідністю навіть під час воєнного стану зберігають право на мінімальну тривалість оплачуваної щорічної відпустки, гарантовану законом.

Також під час воєнного стану роботодавець може відмовити у наданні будь-якого виду відпустки працівникам, які залучені до роботи на об’єктах критичної інфраструктури, виробництва товарів оборонного призначення або виконують мобілізаційні завдання. Виняток становлять відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами, а також відпустка для догляду за дитиною до трьох років.

Крім того, за заявою працівника може бути надана відпустка без збереження заробітної плати. Для працівників, які виїхали за кордон або набули статусу внутрішньо переміщеної особи, роботодавець зобов’язаний надати таку відпустку на строк, зазначений у заяві, але не більше ніж на 90 календарних днів. За сімейними обставинами або з інших причин за домовленістю сторін може бути надана відпустка без збереження зарплати тривалістю до 30 календарних днів на рік відповідно до статті 26 Закону України «Про відпустки».

Надання щорічної відпустки є обов’язком роботодавця відповідно до статті 79 Кодексу законів про працю України та статті 10 Закону України «Про відпустки». Водночас під час дії воєнного стану не застосовується норма, яка у мирний час забороняє ненадання працівникові щорічної відпустки повної тривалості протягом двох років поспіль. Це передбачено статтею 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Як раніше писала «Судово-юридична газета», судді Конституційного Суду України Віктор Городовенко (суддя-доповідач у справі) та Галина Юровська розʼяснили зміст Рішення КСУ № 3-р/2026 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. 

Як зазначається, предметом конституційного контролю в цій справі були окремі приписи Закону, якими визначено порядок надання та перенесення невикористаних днів щорічної основної відпустки на післявоєнний період та право роботодавця надавати невикористані дні такої відпустки без збереження заробітної плати.

Суд захистив гарантії конституційного права на відпочинок уразливих категорій працівників, визнавши, зокрема, неконституційним припис другого речення абзацу другого частини першої статті 12 Закону, за яким «за рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати», у тім, що він не забезпечує надання особам віком до вісімнадцяти років та особам з інвалідністю оплачуваної щорічної основної відпустки, мінімальна тривалість якої більше 24 календарних днів.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.