Відстрочка для батьків дітей з інвалідністю під загрозою: чому замість звільнення із військової служби пропонують нові обмеження

Україна веде війну за незалежність, свободу та людську гідність. Але чи може держава послідовно захищати ці цінності, якщо право дитини з інвалідністю на підтримку батьків фактично залежить від того, чи встигли її батька мобілізувати?

Саме це питання лежить в основі законопроєкту № 15057, який мав усунути нерівність між військовозобов’язаними та військовослужбовцями, що виховують дітей з інвалідністю віком до 18 років.

Однак поки парламент розглядає можливість розширення гарантій для таких військовослужбовців, з’явилася інша законодавча ініціатива. За інформацією Українського центру захисту прав людини, Офіс Військового омбудсмана підготував пропозиції, які передбачають додаткові обмеження права на відстрочку для батьків дітей з інвалідністю, подружжя та інших родичів людей з інвалідністю.

Законодавчий парадокс: до мобілізації право є, після — зникає

Стаття 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачає самостійну підставу для відстрочки військовозобов’язаним, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.

Для цієї підстави закон не встановлює вимоги щодо відсутності іншого з батьків. Відповідне право реалізується за умови підтвердження передбачених законодавством обставин.

Проте після набуття статусу військовослужбовця правове становище батька суттєво змінюється.

Стаття 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» передбачає інші умови звільнення під час воєнного стану. Зокрема, щодо виховання дитини з інвалідністю встановлено додаткову умову про відсутність інших осіб, зобов’язаних її виховувати.

Таким чином, батько, який до мобілізації міг скористатися відстрочкою, після призову може втратити можливість звільнитися за тією самою сімейною обставиною.

Дитина при цьому залишається тією самою. Її діагноз не змінюється. Не зникає потреба в лікуванні, реабілітації, постійному нагляді та підтримці сім’ї.

Змінюється лише юридичний статус батька.

Особливо гостро ця проблема постає у сім’ях, де мати самостійно здійснює щоденний догляд, має власні захворювання, обмежену працездатність або змушена поєднувати догляд із забезпеченням матеріального існування родини.

Формальна наявність матері не завжди означає реальну можливість забезпечити всі потреби дитини без участі батька.

І саме ця обставина виявляє слабкість підходу, за якого сімейна ситуація оцінюється переважно за кількістю юридично зобов’язаних осіб, а не за фактичними потребами дитини.

Законопроєкт № 15057: спроба усунути нерівність

Законопроєкт № 15057 «Про внесення змін до статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» щодо усунення обмежень у реалізації права військовослужбовців на звільнення з військової служби у зв’язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років».

Його ідея полягає в усуненні додаткового обмеження, пов’язаного з наявністю інших осіб, зобов’язаних виховувати дитину.

У разі ухвалення запропонованих змін факт виховання дитини з інвалідністю віком до 18 років зможе бути самостійною законодавчою підставою для звільнення військовослужбовця за встановленою процедурою.

Це не означатиме автоматичної демобілізації всіх військовослужбовців, які мають таких дітей. Йтиметься про право звернутися із відповідним рапортом та документами і вимагати розгляду питання про звільнення відповідно до закону.

Законопроєкт має на меті наблизити правове становище військовослужбовців до гарантій, передбачених для військовозобов’язаних.

Головна цінність цієї ініціативи полягає не у створенні привілеїв для окремої категорії громадян, а у визнанні того, що потреби дитини з інвалідністю не повинні втрачати правового значення після мобілізації її батька.

Пропозиції Військового омбудсмана: рівність через звуження гарантій?

Український центр захисту прав людини повідомив про отримання офіційної відповіді Офісу Військового омбудсмана разом із підготовленими законодавчими матеріалами: текстом проєкту, порівняльною таблицею та пояснювальною запискою.

За повідомленням центру, запропоновані зміни стосуються статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Зокрема, пропонується для батьків дітей з інвалідністю віком до 18 років — встановити додаткові умови для отримання відстрочки. Якщо в родині є одна дитина з інвалідністю та обоє батьків, право на відстрочку за цією підставою можуть скасувати. Його пропонують зберегти, якщо немає інших осіб, зобов’язаних виховувати дитину, або якщо в сім’ї двоє неповнолітніх дітей, одна з яких має інвалідність.

Офіс Військового омбудсмана, як зазначено у повідомленні, обґрунтовує необхідність змін відмінностями між умовами відстрочки від мобілізації та звільнення з військової служби, а також потребою запобігати можливим зловживанням.

Проте обраний підхід викликає серйозні запитання.

Замість усунення додаткових бар’єрів для військовослужбовців пропонується переглянути підстави, за якими відстрочку отримують цивільні військовозобов’язані.

Ці положення наразі є законодавчими пропозиціями, а не чинними правовими нормами.Однак сам напрям запропонованих змін заслуговує на широку суспільну та парламентську дискусію.

Якщо законодавча нерівність полягає в тому, що одна категорія громадян має ширші гарантії, ніж інша, можливі різні способи її усунення.

Перший — поширити необхідний захист на тих, хто його не має.

Другий — обмежити гарантії тих, хто ними вже користується.

Обидва підходи формально можуть зменшувати відмінності між правовими режимами, але їхні наслідки для людини принципово різні.

Рівність не повинна перетворюватися на механічне вирівнювання прав шляхом їх загального скорочення.

Постійний догляд: юридичний статус не завжди відображає реальність

Особливе занепокоєння викликає ідея пов’язати низку підстав для відстрочки з обов’язковим здійсненням постійного догляду.

У законодавстві інвалідність та потреба в постійному догляді не є тотожними юридичними категоріями.

Особа може мати встановлену інвалідність і потребувати систематичної допомоги родини, але не мати документально підтвердженої потреби саме в постійному догляді.

Така допомога може охоплювати супровід до лікарів, придбання ліків, пересування, побутові справи, проходження реабілітації, вирішення адміністративних питань і підтримку в періоди погіршення здоров’я.

Якщо право на відстрочку залежатиме виключно від формального статусу постійного догляду, частина родин може втратити захист, попри об’єктивну необхідність сімейної підтримки.

Особливо це стосується людей із хронічними, онкологічними, неврологічними та іншими захворюваннями, перебіг яких може бути нестабільним.

Зрозуміло, що держава має право перевіряти достовірність документів і запобігати зловживанням.

Але боротьба з можливими порушеннями повинна бути спрямована проти конкретних незаконних дій, а не автоматично обмежувати права всіх родин відповідної категорії.

Доцільнішим видається вдосконалення процедур перевірки та підтвердження сімейних обставин, а не запровадження універсальних бар’єрів, які можуть не враховувати індивідуальних потреб людей з інвалідністю.

Справедливість не можна забезпечити шляхом загального обмеження прав

Законопроєкт № 15057 та законодавчі пропозиції Офісу Військового омбудсмана демонструють два принципово різні підходи до проблеми правової нерівності.

Перший спрямований на розширення можливостей військовослужбовців, які виховують дітей з інвалідністю.

Другий передбачає додаткові обмеження для військовозобов’язаних, які мають відповідні сімейні обставини.

Водночас обидва підходи повинні оцінюватися з урахуванням потреб оборони, конституційних гарантій та найкращих інтересів дитини.

Правова рівність не означає, що держава повинна позбавити одних громадян гарантій лише тому, що інші громадяни не можуть ними скористатися.

Справедливе законодавство має усувати необґрунтовані відмінності, не створюючи нових непропорційних обмежень.

Особливо тоді, коли наслідки таких рішень стосуються дітей з інвалідністю, які не можуть самостійно захистити свої інтереси.

Дитина не повинна втрачати необхідну підтримку батька лише тому, що він змінив статус військовозобов’язаного на статус військовослужбовця. Так само інша дитина не повинна втрачати чинні гарантії захисту лише заради формального усунення законодавчої нерівності.

Справжнім випробуванням для держави стане здатність знайти рішення, яке одночасно захищатиме країну та поважатиме гідність людей, заради яких вона бореться.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.