30 жовтня 1882-го народився художник Михайло Бойчук, якого розстріляли разом з учнями за творення українського мистецтва.
Бойчукі́зм — культурно-мистецьке явище в історії мистецтва у 1910–1930-х роках; художній монументально-синтетичний стиль; самобутня школа українського мистецтва; синтез українського фольклорного образотворчого мистецтва і церковного мистецтва Візантії, Проторенесансу й України. Назва походить від прізвища засновника течії, монументаліста і графіка Михайла Бойчука.
Михайло походив з села Романівка біля Теребовлі. Завдяки місцевому вчителю, який опублікував в газеті оголошення про здібного юнака, Бойчуку вдалось поїхати на навчання до Львова до вже добре відомого художника Юліана Панькевича (він українізовував шаблони іконопису, зображуючи Богородицю та Ісуса у вишиванках).
За грошової підтримки митрополита Шептицького та НТШ Бойчук навчався в академіях Відня, Кракова та Мюнхена, вивчав твори мистецтва у Парижі та містах Італії.
Бойчук мав на меті заснувати українську мистецьку школу. У 1909-му він відкрив у Парижі майстерню, де працював із групою митців, які стали його послідовниками.
Бойчукісти надихались мотивами Візантії та Київської Русі. Вони працювали за принципом художніх майстерень часів Відродження: коли вчитель працює разом з учнями, а замість індивідуальної творчості звеличується колективна. Художники самостійно змішували фарби, робили пензлі та підрамники.
Бойчукісти реанімували середньовічну техніку настінної візантійської фрески (завдяки чому згодом несподівано стали в нагоді новій радянській владі, яка підтримувала у мистецтві усе масштабне і доступне для впливу на народні маси).
Виставка бойчукістів 1910-го у Парижі отримала шквал захоплення від публіки, преси і критики. Після такого успіху Бойчук із учнями повернувся до України.
Візантійську естетику та філософію Сковороди бойчукістами вдалось синтезувати із темами новоствореної комуністичної держави, створивши таким чином нову естетику.
Бойчукісти щиро вважали, що їх мистецтво служить розбудові ідеального суспільства, де хлібороби серед буяючих ланів та усміхнені жінки біля яблуні перебувають у суцільній гармонії. Повсякденність українського села вони перетворювали на сакральне дійство.
Однак у 1930-их більшовики побачили у їхніх творах “буржуазний націоналізм” і почали знищувати разом із авторами. Бойчука розстріляли у липні 1937-ого, як і більшість його учнів та дружину.
Майже всі картини Михайла Бойчука знищили. Залишились лише окремі твори, збережені у приватних колекціях. Велику частину його картин зберегла художниця Ярослава Музика. Після арешту за зв’язки з УПА, її чоловік замурував твори між стінами.
Джерело: