Війна залишила ще одну втрату: Тальнівщина провела в останню путь Героя
Є прощання, у яких важко знайти слова. Бо як виміряти біль утрати людини, яка пройшла крізь випробування війною, дивилася в обличчя небезпеці, пережила поранення й операцію, але чиє серце зупинилося тоді, коли вона нарешті повернулася додому — на відновлення, до мирної тиші, якої так прагнула душа…
13 жовтня у селі Онопріївка Тальнівської громади провели в останню путь Терещука Василя Григоровича (27.12.1981 – 10.10.2026) — Захисника України, чиє життя обірвалося надто рано, залишивши по собі невимовний біль і гіркоту непоправної втрати.
Василь народився й виріс в Онопріївці, тут минули його дитинство та юність. Після строкової військової служби доля привела чоловіка на Рівненщину. Там він жив, працював, будував плани, мріяв про майбутнє. Як і кожна людина, хотів простого щастя — мирного життя, рідних поруч і впевненості в завтрашньому дні.
Та повномасштабна війна перекреслила звичний плин життя. 25 серпня 2024 року Василь став до лав українського війська. Пройшов військове навчання у Франції, згодом служив у підрозділі «Вовки Да Вінчі», брав участь у бойових діях, зазнав поранень. Пізніше його перевели до артилерійського підрозділу, де він обіймав посаду розвідника.
За кожним із цих рядків — місяці напруження, небезпеки, фізичного болю та переживань, про які знають лише ті, хто пройшов воєнне пекло. Війна залишає рани не тільки на тілі. Вона виснажує душу, забирає сили, змушує серце витримувати те, що важко осягнути людині, яка не бачила фронту.
17 вересня Василя направили у відпустку для відновлення після перенесеної операції. Він повернувся додому, де мав набиратися сил після всього пережитого. Та 10 жовтня 2026 року серце воїна зупинилося. Навіть удома, далеко від бойових позицій, не вдалося повернути йому найдорожче — життя.
У Василя залишилися дві сестри — Світлана та Валентина. Для них він назавжди буде рідним братом, із яким пов’язано стільки спогадів, родинного тепла й нездійснених планів. Їхній біль сьогодні неможливо втішити словами, адже жодні слова не здатні заповнити порожнечу, яку залишає близька людина.
Онопріївка схилила голови у скорботі. У цій тиші — сльози рідних, сум односельців і вдячність воїну, який став на захист України. У цій втраті — ще одне нагадування про страшну ціну війни, яка забирає сили навіть у наймужніших і залишає по собі біль, що не минає разом із боями.
Вічна пам’ять Василю Терещуку. Нехай земля, на якій він народився, буде йому легкою, а світла пам’ять про Захисника назавжди залишиться в серцях рідних, близьких та всіх, хто схиляє голову перед його життєвим шляхом.
Пресслужба Тальнівської МТГ
Освіта Тальнівщини в умовах війни: реформа, бюджетні обмеження та проблема підвезення школярів