Військовий хотів звільнитися для догляду за дружиною з інвалідністю, яка пройшла 16 курсів хіміотерапії, але отримав відмову
Дніпропетровський окружний адміністративний суд розглянув справу за позовом військовослужбовця до військової частини про визнання протиправною та скасування відмови у звільненні з військової служби за сімейними обставинами, а також зобов’язання звільнити його у зв’язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з інвалідністю II групи.
Суд дослідив, чи є достатнім підтвердження встановленої дружині інвалідності та наявності тяжкого захворювання для звільнення військовослужбовця під час воєнного стану, якщо надані документи не містять рішення уповноваженого органу про потребу особи саме в постійному догляді.
Обставини справи
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації з 8 липня 2024 року. Позивач просив визнати протиправним та скасувати рішення військової частини, оформлене листом від 22 липня 2026 року № 2846, яким йому відмовили у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
Підставою для звільнення військовослужбовець визначив необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною з інвалідністю II групи відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».
Також позивач просив зобов’язати військову частину звільнити його зі служби за зазначеною підставою та стягнути на його користь 5000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Позов обґрунтовувався сімейними обставинами та станом здоров’я дружини військовослужбовця. Подружжя перебуває у шлюбі з 14 квітня 1990 року. До мобілізації чоловіка вони фактично проживали удвох, інших осіб за місцем їхнього проживання не зареєстровано. Батьки військовослужбовця та його дружини померли.
З грудня 2025 року дружина позивача проходить лікування з приводу онкологічного захворювання в ТОВ «Український центр томотерапії». За період із 15 січня до 17 липня 2026 року вона пройшла 16 курсів хіміотерапії.
12 червня 2026 року медичний заклад видав направлення на оцінювання повсякденного функціонування особи з метою продовження тимчасової непрацездатності та встановлення інвалідності.
За результатами оцінювання, проведеного 15 червня 2026 року в КНП «Обласний клінічний онкологічний центр Кіровоградської обласної ради», жінці встановлено II групу інвалідності строком на два роки, з датою повторного оцінювання 1 липня 2028 року.
У витягу з рішення експертної команди зазначено про наявність у пацієнтки виражених порушень життєдіяльності та рекомендовано продовжити медичний висновок про тимчасову непрацездатність до 120 днів.
Водночас у направленні на оцінювання повсякденного функціонування особи здатність жінки до самообслуговування оцінено як таку, що має легкий ступінь обмеження, здатність до пересування та трудової діяльності — помірний ступінь обмеження. Здатність до орієнтації, спілкування, контролю за своєю поведінкою та навчання визначено як нормальну.
Крім того, в направленні зазначалося про відсутність потреби в послугах у соціальній сфері, допоміжних засобах реабілітації та медичних виробах.
Особливе значення для вирішення спору мав пункт 17.1.3 витягу з рішення експертної команди, у якому щодо визначення потреби в постійному сторонньому догляді було зазначено «не застосовується».
11 липня 2026 року військовослужбовець подав по команді рапорт із проханням клопотати перед вищим командуванням про його звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв’язку з необхідністю здійснювати догляд за дружиною, яка має II групу інвалідності та онкологічне захворювання.
До рапорту він додав копії документів, що посвідчують особу, документи дружини, свідоцтво про шлюб та витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Командування відповідних підрозділів клопотало по суті рапорту.
Однак листом від 22 липня 2026 року військова частина повідомила про відмову в його задоволенні. Підставою стало ненадання документів, які підтверджують потребу дружини військовослужбовця саме в постійному догляді.
У подальшому, 29 липня 2026 року, онколог-мамолог видав консультативний висновок, у якому зазначалися діагноз пацієнтки, її стан після проведеної хіміотерапії та рекомендації щодо подальшого лікування, зокрема хірургічного втручання.
Вважаючи відмову військової частини протиправною, військовослужбовець оскаржив її до адміністративного суду.
Позиції сторін
Представник позивача наполягав, що встановлення дружині II групи інвалідності, проходження нею тривалого лікування, зокрема 16 курсів хіміотерапії, а також необхідність подальшого хірургічного втручання підтверджують потребу жінки в постійному догляді.
На обґрунтування позовних вимог представник військовослужбовця посилався на пункт 23 додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10 квітня 2009 року № 170.
На думку позивача, зазначена норма передбачає альтернативні документи для підтвердження необхідності постійного догляду, а саме висновок медико-соціальної експертної комісії, висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Оскільки до рапорту було додано витяг із рішення експертної команди, представник позивача вважав, що військовослужбовець належним чином підтвердив наявність підстав для звільнення зі служби.
Військова частина заперечувала проти задоволення позову.
Відповідач зазначав, що відповідно до абзацу одинадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» звільнення з військової служби під час воєнного стану можливе у зв’язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною або чоловіком з інвалідністю I чи II групи.
При цьому законодавство вимагає підтвердження не лише факту інвалідності, а й потреби особи в постійному догляді відповідним документом уповноваженого органу.
Військова частина вказувала, що поданий військовослужбовцем витяг підтверджував встановлення дружині II групи інвалідності, але не містив рішення про необхідність постійного стороннього догляду. Натомість у відповідному пункті документа зазначалося, що рішення щодо визначення такої потреби не застосовується.
Висновку медико-соціальної експертної комісії, лікарсько-консультативної комісії або рішення експертної команди, які б підтверджували потребу дружини в постійному догляді, військовослужбовець не надав.
Відповідач також наголошував, що інші документи щодо стану здоров’я дружини, на які посилався позивач, не додавалися до рапорту, а отже, не могли бути враховані військовою частиною під час прийняття оскаржуваного рішення.
На цих підставах військова частина просила відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Позиція та висновки суду
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив із положень статей 19 і 65 Конституції України, які визначають обов’язок органів державної влади діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені законом, а також конституційний обов’язок громадян щодо захисту Вітчизни.
Суд врахував, що в Україні діє воєнний стан, запроваджений Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, та оголошено загальну мобілізацію відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022.
Правові підстави звільнення військовослужбовців під час воєнного стану визначені статтею 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої цієї статті військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, визначених частиною дванадцятою цієї статті, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу.
Пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 передбачено, зокрема, таку підставу для звільнення, як необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною або чоловіком з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Аналізуючи зазначені положення, суд наголосив, що сам факт встановлення дружині військовослужбовця II групи інвалідності не становить самостійної підстави для його звільнення.
Для застосування цієї норми необхідно також підтвердити, що особа з інвалідністю потребує саме постійного догляду.
Які документи необхідні для підтвердження постійного догляду
Суд звернувся до пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008.
Ця норма передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, що підтверджують підстави звільнення.
Відповідно до пункту 12.11 розділу XII Інструкції № 170 перелік документів, які подаються разом із поданням до звільнення військовослужбовця, визначено додатком 19 до цієї Інструкції.
Підпункт 23 пункту 5 додатка 19 передбачає, що для звільнення у зв’язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною або чоловіком з інвалідністю I чи II групи необхідно подати копію свідоцтва про шлюб, документ, що підтверджує інвалідність дружини або чоловіка, а також документ уповноваженого органу про потребу цієї особи в постійному догляді.
Інвалідність може підтверджуватися, зокрема, довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, витягом із рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, відповідним посвідченням, пенсійним посвідченням, документом про призначення соціальної допомоги із зазначенням групи інвалідності або довідкою для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу.
Окремо має бути наданий висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я, або витяг із рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою, визначеною наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, який підтверджує потребу в постійному догляді.
Суд зазначив, що наведена норма дійсно передбачає альтернативність документів залежно від органу, який їх видає. Однак незалежно від виду документа його зміст має підтверджувати саме необхідність здійснення постійного догляду.
Відтак подання витягу з рішення експертної команди, який лише встановлює групу інвалідності, не замінює підтвердження потреби в постійному догляді.
Правові висновки Верховного Суду щодо постійного догляду
Обґрунтовуючи своє рішення, Дніпропетровський окружний адміністративний суд врахував практику Верховного Суду щодо визначення поняття постійного догляду та його документального підтвердження.
Зокрема, у постанові від 30 травня 2024 року у справі № 140/8768/23 Верховний Суд зазначив, що саме для I групи інвалідності характерна потреба в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.
Водночас для осіб з II групою інвалідності характерні функціональні порушення зі збереженням здатності до самообслуговування, які самі по собі не зумовлюють необхідності постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги.
У постанові від 11 квітня 2024 року у справі № 420/16689/23 Верховний Суд роз’яснив, що постійний догляд передбачає безперервний догляд за особою, яка не здатна до самообслуговування, без будь-якого часового обмеження.
Крім того, суд послався на постанову Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 120/1909/23.
У цій постанові Верховний Суд зазначив, що законодавство допускає альтернативні документи для підтвердження необхідності постійного догляду. Водночас за відсутності у відповідному висновку відомостей про потребу саме в постійному догляді військовослужбовець не доводить наявність підстав для звільнення.
Верховний Суд також розмежував поняття «сторонній догляд» і «постійний догляд».
Поняття «сторонній догляд» характеризує те, ким надається догляд, тоді як поняття «постійний догляд» визначає його часовий характер і передбачає безперервність надання допомоги особі, яка не здатна до самообслуговування.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд зауважив, що хоча зазначену постанову Верховного Суду ухвалено за попередньої редакції статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», поняття постійного догляду та вимога щодо його документального підтвердження залишилися незмінними.
Тому наведені правові висновки Верховного Суду суд визнав релевантними до спірних правовідносин.
Чому витяг із рішення експертної команди не підтвердив підстав для звільнення
Оцінюючи документи, надані військовослужбовцем, суд встановив, що витяг із рішення експертної команди від 15 червня 2026 року підтверджує встановлення дружині позивача II групи інвалідності.
Проте в пункті 17.1.3 цього документа, який стосується визначення потреби в постійному сторонньому догляді, міститься запис «не застосовується».
Суд зазначив, що форма витягу з рішення експертної команди, затверджена наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, передбачає можливість визначення потреби в постійному догляді та інших соціальних послугах.
Для відображення відповідного рішення у формі документа передбачено окреме поле.
Отже, експертна команда, яка проводила оцінювання стану дружини військовослужбовця та встановила їй інвалідність, не ухвалювала рішення про наявність потреби в постійному сторонньому догляді.
При цьому позивач не надав висновку медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я, який підтверджував би таку потребу.
Відповідних документів не було і в матеріалах судової справи.
З огляду на це суд відхилив аргументи представника позивача про достатність наданого витягу.
Суд наголосив, що документ підтверджував лише факт інвалідності II групи, тобто відповідав вимозі щодо підтвердження інвалідності, але не підтверджував окрему юридично значущу обставину — необхідність здійснення постійного догляду.
Оцінка медичних документів і стану здоров’я дружини військовослужбовця
Суд також дослідив інші медичні документи, на які посилався представник позивача.
Згідно з направленням на оцінювання повсякденного функціонування особи від 12 червня 2026 року, у дружини військовослужбовця встановлено легкий ступінь обмеження здатності до самообслуговування та помірний ступінь обмеження здатності до пересування.
При цьому її здатність до орієнтації, спілкування та контролю за своєю поведінкою оцінено як нормальну, а потреба в соціальних послугах і допоміжних засобах реабілітації зазначена як відсутня.
На думку суду, такі відомості не свідчать про нездатність жінки до самообслуговування та необхідність забезпечення їй безперервного стороннього догляду.
Окремо суд оцінив консультативний висновок онколога-мамолога від 29 липня 2026 року.
Суд звернув увагу, що зазначений документ складено після ухвалення військовою частиною оскаржуваного рішення від 22 липня 2026 року.
Оскільки цей висновок не подавався разом із рапортом, він не міг бути предметом оцінки військової частини під час вирішення питання про звільнення військовослужбовця.
Суд виходив із того, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України правомірність рішення суб’єкта владних повноважень оцінюється з урахуванням обставин та документів, які існували і були подані на момент його прийняття.
Крім того, консультативний висновок лікаря-спеціаліста не є висновком лікарсько-консультативної комісії, медико-соціальної експертної комісії або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Такий документ містив діагноз, відомості про проведене лікування та рекомендації щодо подальших медичних заходів, включно з плановим хірургічним лікуванням, однак не містив відомостей про потребу пацієнтки в постійному догляді.
Суд окремо наголосив, що не ставить під сумнів тяжкість захворювання дружини військовослужбовця та складність життєвої ситуації його родини.
Водночас можливість звільнення з військової служби за заявленою підставою законодавець пов’язує не з фактом наявності тяжкого захворювання чи проходження лікування, а саме з необхідністю постійного догляду, підтвердженою належним висновком уповноваженого органу.
Чи має значення відсутність інших членів сім’ї, які можуть здійснювати догляд
Суд також розглянув доводи представника позивача про те, що військовослужбовець та його дружина до мобілізації проживали удвох, а їхні батьки померли.
Зазначені обставини, на думку представника позивача, підтверджували необхідність особистої участі військовослужбовця в догляді за дружиною.
Однак суд критично оцінив ці аргументи.
Суд зазначив, що відсутність інших членів сім’ї, які могли б здійснювати догляд, не є обставиною, з якою абзац одинадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» пов’язує звільнення з військової служби.
Така обставина не замінює висновку уповноваженого органу про потребу дружини військовослужбовця в постійному догляді.
Крім того, суд зауважив, що хоча в рапорті позивач посилався на онкологічне захворювання дружини, заявлені в суді вимоги ґрунтувалися саме на необхідності здійснення постійного догляду за дружиною з інвалідністю II групи.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, тому оцінював правомірність відмови військової частини з урахуванням саме цієї підстави звільнення.
Висновок суду щодо правомірності відмови та можливості повторного звернення
За результатами дослідження матеріалів справи № 160/25809/26 суд дійшов висновку, що військовослужбовець не надав військовій частині належних доказів, які підтверджували б необхідність здійснення постійного догляду за дружиною.
Ні витяг із рішення експертної команди, ні інші документи, на які посилався позивач, не містили висновку про таку потребу.
Відтак суд визнав, що оскаржуване рішення військової частини від 22 липня 2026 року прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені законодавством.
Підстав для скасування цього рішення та зобов’язання військової частини звільнити позивача з військової служби суд не встановив.
Водночас суд окремо зазначив, що військовослужбовець не позбавлений права повторно звернутися з рапортом про звільнення зі служби за умови надання документів, передбачених підпунктом 23 пункту 5 додатка 19 до Інструкції № 170, зокрема висновку уповноваженого органу про потребу дружини в постійному догляді.
Вирішуючи спір, суд також керувався положеннями статей 9, 77 та 90 КАС України щодо змагальності сторін, розподілу обов’язку доказування та оцінки доказів.
Зокрема, у спорах щодо правомірності рішень суб’єктів владних повноважень обов’язок доведення правомірності оскаржуваного рішення покладається на відповідача. Водночас кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Суд перевірив юридичну та фактичну обґрунтованість позицій сторін, оцінив належність, допустимість, достовірність та достатність наданих доказів у їх сукупності.
За результатами розгляду справи Дніпропетровський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
У зв’язку з відмовою в задоволенні позову суд не встановив підстав для стягнення з військової частини витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 гривень.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів. Оскільки справу розглянуто в порядку письмового провадження, строк апеляційного оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
