Військового не можна просто виписати з квартири: Верховний Суд назвав винятки

Питання збереження житла для військовослужбовців набуло особливої практичної актуальності, оскільки після мобілізації, переведення, звільнення зі служби або зміни сімейних обставин можуть виникати спори щодо права проживання. При цьому ситуації з власною квартирою, службовим житлом, гуртожитком чи орендованим помешканням істотно відрізняються, що й зумовлює різні підходи судів.

Власна квартира: мобілізація право власності не припиняє

Якщо квартира належить військовослужбовцю на праві власності, призов на військову службу не є підставою для припинення права власності чи права користування нею.

Відповідно до статті 41 Конституції України, право приватної власності є непорушним, а примусове відчуження майна можливе лише у випадках і порядку, встановлених законом.

Частина 3 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» гарантує військовослужбовцям та членам їхніх сімей збереження права на житлове приміщення, яке вони займали до прийняття на військову службу або призову на військову службу.

Інша ситуація, якщо військовий зареєстрований у квартирі, яка належить іншій особі. Тут необхідно розмежовувати реєстрацію місця проживання та право користування житлом.

Верховний Суд у постанові від 2 лютого 2026 року у справі № 713/1153/23 зазначив, що за наявності судового рішення, яке набрало законної сили та яким за особою-невласником встановлено право на житло або відмовлено у її виселенні чи припиненні права користування, власник не може обійти таке рішення шляхом одностороннього зняття особи з реєстрації.

Отже, для військового, який проживає у квартирі батьків, колишнього подружжя чи іншого власника, визначальним є не статус військовослужбовця, а наявність юридичної підстави користування житлом.

Мобілізація є поважною причиною непроживання: ВС про втрату права на житло

У постанові від 10 червня 2026 року у справі № 161/16767/23 Верховний Суд розглянув позов про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою. Позивачка стверджувала, що брат тривалий час не проживає у квартирі та не сплачує комунальні послуги. Водночас із червня 2022 року він проходив військову службу за мобілізацією, а наприкінці 2024 року був поранений і проходив лікування та реабілітацію.

ВС зазначив, що для втрати права користування житлом за статтями 71, 72 ЖК України необхідно встановити відсутність особи понад визначений строк без поважних причин. При цьому суди мають враховувати тривалість відсутності, її причини та дотримання права на повагу до житла, гарантованого статтею 8 Конвенції. У цій справі позивачка не довела, що відповідач до мобілізації не проживав у квартирі без поважних причин, а його подальша відсутність була зумовлена проходженням військової служби та лікуванням після поранення. Тому Верховний Суд погодився з відмовою у визнанні його таким, що втратив право користування житлом.

Службове житло: найбільший ризик виникає після припинення служби

Службове житло надається у зв’язку з характером служби, тому його правовий режим принципово відрізняється від приватної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці та члени їхніх сімей у разі звільнення зі служби, переміщення до іншого гарнізону тощо мають звільнити службове житло до дня виключення зі списків особового складу.

Водночас це правило не поширюється на осіб, які не можуть бути виселені без надання іншого житла або набули право на житло у власність чи грошову компенсацію. Зокрема, військовослужбовці з вислугою 20 років і більше та звільнені за станом здоров’я, віком чи у зв’язку зі скороченням штату не можуть бути виселені без надання іншого житла або відповідної компенсації.

Тому звільнення з військової служби саме по собі не означає автоматичної втрати службового житла.

Показовою є постанова Верховного Суду від 24 вересня 2025 року у справі № 760/27764/21. Суд підтвердив право військовослужбовця з понад 20-річною вислугою, який був учасником бойових дій та перебував на квартирному обліку, на забезпечення житлом для постійного проживання шляхом виключення займаного приміщення з числа службових.

Гуртожиток: вирішальними є підстава проживання та наявність іншого житла

У постанові від 14 лютого 2024 року у справі № 753/26541/21 Верховний Суд розглядав питання виселення колишнього військовослужбовця та членів його сім’ї з гуртожитку. Сім’я отримала майже 1,9 млн грн компенсації для придбання житла та спрямувала кошти на будівництво квартири, однак забудовник не виконав своїх зобов’язань у встановлений строк.

Суд зазначив, що ризики, пов’язані з використанням отриманої компенсації та придбанням житла, не можуть покладатися на державу, яка належним чином виконала свій обов’язок із забезпечення житлом. Водночас ВС вказав на необхідність оцінки критеріїв необхідності та пропорційності втручання у право відповідачів на повагу до житла та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Таким чином, у спорах щодо гуртожитків суди оцінюють не лише факт проживання, а й підставу вселення, статус приміщення, наявність іншого житла або компенсації та конкретні сімейні обставини.

Орендована квартира

Якщо військовослужбовець орендує квартиру у приватного власника, його право користування визначається насамперед договором найму та цивільним законодавством. Мобілізація сама по собі не перетворює приватну оренду на безстрокове право користування.

Отже, для військового-орендаря вирішальними є строк договору, порядок його продовження та виконання обов’язків наймача. Військовий статус сам по собі не виключає можливості припинення договору та виселення на загальних підставах.

Навіть нежитлове приміщення може бути «житлом»

У постанові від 3 червня 2026 року у справі № 521/5433/24 Верховний Суд відмовив у виселенні військового пенсіонера з приміщення військового містечка, яке формально мало статус нежитлового. Чоловік проживав там понад 20 років, перебував на квартирному обліку та не мав іншого житла. ВС наголосив, що для цілей статті 8 Конвенції визначальним є не лише формальний статус приміщення, а й тривалість проживання та фактичний зв’язок особи з ним. За таких обставин виселення без надання іншого житла було б непропорційним втручанням у право на повагу до житла.

Отже, мобілізація сама по собі не є підставою для втрати військовослужбовцем житла. Якщо квартира є власністю військового, його право власності зберігається. Якщо він користується чужою квартирою, потрібно встановити самостійну юридичну підставу такого користування.

Найбільший ризик виникає щодо службового житла, оскільки воно пов’язане з проходженням служби, однак закон передбачає низку гарантій для військовослужбовців, яких не можна виселити без надання іншого житла або відповідної компенсації. У випадку гуртожитку ключовими є законність вселення, статус приміщення, наявність іншого житла та виконання державою житлових гарантій. Для орендованої квартири визначальними залишаються умови договору та виконання його сторонами.

Тому в кожній конкретній справі потрібно з’ясовувати не лише те, що особа є військовослужбовцем, а насамперед який статус має житло, на якій підставі особа ним користується і чи існує законна підстава для припинення такого користування.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.