Військового засудили за ухилення від служби через підроблену довідку ВЛК, але він заперечив вину під час допиту: ВС скасував вироки

У справах про ухилення військовослужбовців від несення обов’язків військової служби особливого значення набуває повне встановлення обставин кримінального правопорушення. Навіть за спрощеного порядку розгляду суд не може залишати без дослідження обставини, які обвинувачений заперечує.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув у постанові від 20 серпня 2026 року у справі № 641/4348/25 розглянув питання про допустимість застосування ч. 3 ст. 349 КПК України у ситуації, коли обвинувачений спочатку визнав вину, але під час безпосереднього допиту заперечив обставини, які мають значення для кваліфікації його дій.

Обставини справи

Слобідський районний суд м. Харкова 2 грудня 2025 року засудив військовослужбовця за ч. 4 ст. 409 КК України до 5 років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнив його від відбування покарання з випробуванням на іспитовий строк 3 роки.

Як встановили суди, військовослужбовець у військовому званні «молодший сержант», перебуваючи на посаді командира, з метою ухилення від військової служби під час воєнного стану подав до військової частини довідку військово-лікарської комісії, достовірно знаючи, що вона підроблена.

На підставі цієї довідки його було звільнено у відставку за станом здоров’я. Надалі військовослужбовець здав справи та посаду, вибув до іншої установи, а з 7 червня 2024 року його виключили зі списків військового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Суд першої інстанції кваліфікував його дії як умисне ухилення військовослужбовця від несення обов’язків військової служби шляхом обману, вчинене в умовах воєнного стану.

Вирок було ухвалено із застосуванням ч. 3 ст. 349 КПК України, тобто без повного дослідження доказів щодо обставин, які, на думку суду, ніким не оспорювалися.

Під час судового засідання обвинувачений повідомив, що йому зрозуміла суть обвинувачення і він визнає свою вину. Суд роз’яснив йому наслідки розгляду справи за ч. 3 ст. 349 КПК України.

Однак під час безпосереднього допиту обвинувачений повідомив прокурору, що фактично не ухилявся від несення обов’язків військової служби. Він пояснив, що мав серйозні травми, отримані під час участі у бойових діях, які до кінця не вилікував. За його словами, отримання висновку ВЛК сприяло списанню його з військової служби за станом здоров’я, однак наданий до військової частини висновок він не вважав підробленим.

Після цього суд не з’ясував питання про можливість зміни порядку дослідження доказів і продовжив розгляд у спрощеному порядку. Окрім допиту обвинуваченого, суд дослідив лише докази, що характеризували його особу, після чого ухвалив обвинувальний вирок.

Харківський апеляційний суд 8 квітня 2026 року частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок у частині покарання та призначив військовослужбовцю 3 роки позбавлення волі із застосуванням ст. 69 КК України. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишив без змін.

Захисник звернувся до Верховного Суду, просив змінити вирок апеляційного суду та звільнити засудженого від відбування покарання з випробуванням. На думку захисту, застосування апеляційним судом ст. 69 КК України свідчило про наявність обставин, які пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості правопорушення, однак суд не обґрунтував, чому вони не дають можливості виправлення особи без реального відбування покарання.

Позиція Верховного Суду

ВС вказав, що суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з’ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз’яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Суд зазначив, що зазначена норма процесуального закону не звільняє суд від обов’язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні. Тобто законодавець зобов’язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а положення ст. 349 КПК лише визначають обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.

ВС нагадав, що перелік обов’язкових обставин визначений ст. 91 КПК України. Серед них — подія кримінального правопорушення, час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення, вид і розмір завданої шкоди, а також винуватість обвинуваченого, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

ВС вказав, що повне визнання вини, не заперечення фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин злочину, в якому обвинувачується, правові наслідки розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин є обов’язковими передумовами можливості здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК.

Ключовим для Суду стало те, що під час безпосереднього допиту обвинувачений фактично заперечив частину обставин пред’явленого йому обвинувачення.

Суд зазначив, що зазначені показання засудженого свідчать про те, що свою вину він визнав частково лише щодо обставин отримання та надання до військової частини висновку ВЛК, проте заперечив об’єктивну і суб’єктивну сторони кримінального правопорушення, про які зазначено в обвинувальному акті, а саме ухилення від несення обов’язків військової служби шляхом іншого обману, який полягав у поданні документу, який давав підстави для звільнення з військової служби.

ВС вказав, що якщо хоча б одна з обставин, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні, заперечується стороною, то ця обставина має бути досліджена під час судового розгляду, що не виключає можливості застосування ч. 3 ст. 349 КПК до інших обставин, які не оспорюються.

Таким чином, після того як обвинувачений під час допиту заперечив ухилення від несення військових обов’язків та зазначив, що не вважав висновок ВЛК підробленим, суд мав дослідити докази щодо відповідних обставин.

Натомість, як встановив Верховний Суд, незважаючи на такі показання засудженого, судом не з’ясовано питання щодо можливості зміни порядку дослідження доказів у справі, а у подальшому суд розглянув кримінальне провадження у спрощеному порядку, обмежившись, окрім допиту обвинуваченого, лише дослідженням доказів, які характеризують його особу.

За висновком ВС, після цього суд ухвалив вирок, пославшись на доведеність винуватості фактично без встановлення під час судового розгляду обставин, які підлягали доказуванню, але були заперечені обвинуваченим.

ВС вказав, що така позиція суду першої інстанції суперечить приписам ст. 349 КПК України, що свідчить про недотримання судом вимог кримінального процесуального закону.

Крім того, Верховний Суд зазначив, що це призвело до порушення права засудженого на справедливий суд, гарантованого ст. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оскільки допущені судом першої інстанції порушення є істотними, ВС дійшов висновку про необхідність скасування вироку.

Окремо Верховний Суд звернув увагу на помилку апеляційного розгляду. Апеляційний суд перевіряв вирок лише в частині обґрунтованості звільнення особи від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, тоді як правильність застосування ст. 349 КПК України предметом апеляційного розгляду не була.

ВС вказав, що порушення вимог процесуального закону, допущені судом першої інстанції, неможливо усунути шляхом призначення нового апеляційного розгляду через відсутність таких апеляційних вимог. Тому підлягає скасуванню також і вирок суду апеляційної інстанції.

Доводи захисту про надмірну суворість призначеного покарання Верховний Суд не розглядав по суті, оскільки ці питання мають бути перевірені під час нового розгляду справи в суді першої інстанції.

Таким чином, Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, скасував вирок апеляційного суду та в порядку ч. 2 ст. 433 КПК України — вирок районного суду, призначивши новий розгляд у суді першої інстанції. Обвинуваченого звільнено з-під варти з установи виконання покарань.

Правова позиція ВС полягає в тому, що застосування ч. 3 ст. 349 КПК України можливе лише щодо обставин, які дійсно не оспорюються. Якщо під час допиту обвинувачений заперечує обставину, що підлягає доказуванню, зокрема обставини об’єктивної чи суб’єктивної сторони кримінального правопорушення, суд не може обмежитися спрощеним дослідженням доказів щодо неї. Таке порушення вимог кримінального процесуального закону може мати наслідком скасування судового рішення.

Читайте також про те, як чоловік пішов служити після вироку за ухилення від мобілізації: ВС визнав ув’язнення надмірним покаранням.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.