Військовому, який пішов служити до 25 років, затягували розгляд питання про виплату 1 млн грн за бойові дії: що вирішив суд
Івано-Франківський окружний адміністративний суд розглянув справу за позовом військовослужбовця до військової частини щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн за тривалість проходження служби в бойових умовах.
Суд дослідив обов’язки військової частини щодо підготовки документів і вирішення питання про виплату винагороди та визнав протиправною її бездіяльність, зобов’язавши ухвалити вмотивоване рішення про наявність або відсутність підстав для виплати.
Суть справи
Як встановив суд, військовослужбовець у віці 23 років уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу з Міністерством оборони України в особі командира військової частини.
Із матеріалів справи також вбачається, що його було прийнято на військову службу за контрактом під час мобілізації 23 січня 2025 року, тобто в період дії воєнного стану та до досягнення ним 25-річного віку.
Військовослужбовець звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини, у якому просив визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової винагороди в розмірі 1 млн грн за тривалість проходження військової служби в бойових умовах на підставі пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Крім того, позивач просив зобов’язати військову частину нарахувати та виплатити йому зазначену винагороду.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, військовослужбовець зазначав, що був прийнятий на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років та безпосередньо брав участь у бойових діях у районах їх ведення сукупною тривалістю не менше шести місяців.
За твердженням позивача, відповідні обставини підтверджуються довідками та документами військового обліку, а отже, він відповідає критеріям, установленим постановою Кабінету Міністрів України № 153, і має право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн.
Водночас військова частина, на яку покладено обов’язки щодо збирання, узагальнення та подання інформації, необхідної для прийняття рішення про виплату винагороди, не забезпечила виконання передбачених законодавством дій.
Зокрема, як стверджував позивач, військова частина не підготувала відповідних матеріалів, не видала наказу про виплату винагороди та фактично не розглянула поданий ним рапорт.
На думку військовослужбовця, така бездіяльність суперечить вимогам статті 19 Конституції України та законодавству щодо соціального і грошового забезпечення військовослужбовців.
Ухвалою від 15 грудня 2025 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Військова частина заперечувала проти задоволення позову. У відзиві, який надійшов до суду 23 грудня 2025 року, відповідач зазначив, що питання щодо наявності правових підстав для нарахування та виплати позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн перебуває на опрацюванні у військовій частині.
З огляду на це відповідач вважав звернення військовослужбовця до суду передчасним.
29 грудня 2025 року представник позивача подав відповідь на відзив.
Позиція та висновки суду
Оцінюючи спірні правовідносини, Івано-Франківський окружний адміністративний суд насамперед звернувся до положень Конституції України та законодавства, яке регулює порядок проходження військової служби й гарантії грошового забезпечення військовослужбовців.
Суд нагадав, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.
Водночас стаття 65 Конституції України визначає захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України обов’язком громадян, які проходять військову службу відповідно до закону.
Загальні засади проходження військової служби встановлені Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу» № 2232-XII. Цей закон, зокрема, визначає види військової служби, порядок прийняття громадян на службу за контрактом і призову, а також особливості виконання військового обов’язку в особливий період.
Окремо суд послався на статтю 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII.
Відповідно до цієї норми держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення відповідно до умов військової служби.
До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, а також одноразові додаткові виплати.
Розміри грошового забезпечення встановлюються Кабінетом Міністрів України та мають враховувати характер і умови військової служби.
Правове регулювання виплати 1 млн грн військовослужбовцям
Суд установив, що 11 лютого 2025 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 153, якою запроваджено експериментальний проєкт щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян військової служби під час воєнного стану.
Цією постановою затверджено порядок реалізації експериментального проєкту та форму контракту про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу.
Початкова редакція постанови передбачала участь у проєкті громадян України віком від 18 до 25 років, яких приймають на військову службу за контрактом до Збройних Сил України на посади рядового складу.
Надалі перелік учасників проєкту було розширено, зокрема на відповідні категорії військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби.
Пунктом 4 постанови № 153 передбачено виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях у районах їх ведення сукупною тривалістю не менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою.
У постанові також визначено порядок виплати винагороди військовослужбовцям, тривалість безпосередньої участі яких у бойових діях становила менше шести місяців.
Для таких військовослужбовців передбачено пропорційне нарахування винагороди з розрахунку однієї шостої від 1 млн грн за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях, обчислених сумарно.
Водночас у разі, якщо тривалість такої участі становила менше шести місяців у зв’язку із захворюваннями, пораненнями, травмами, контузіями чи каліцтвами, отриманими під час захисту Вітчизни, або перебуванням у полоні та звільненням із нього, крім випадків добровільної здачі в полон, винагорода виплачується в повному обсязі.
Постанова також установлює обмеження щодо виплати винагороди у випадках притягнення військовослужбовців до відповідальності за визначених нормативним актом умов.
Крім того, суд звернув увагу на зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 2025 року № 942, яка набрала чинності 7 серпня 2025 року.
Зокрема, пункт 4 постанови № 153 було доповнено положеннями щодо можливості виплати винагороди військовослужбовцям, які відповідають установленим вимогам та були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану з числа осіб, які проходили строкову військову службу.
На переконання суду, цими змінами було усунуто прогалини нормативного регулювання щодо права на одноразову грошову винагороду у випадках укладення контракту військовослужбовцями, які раніше проходили строкову військову службу.
Суд зазначив, що інше тлумачення відповідних положень не відповідало б меті постанови № 153, яка полягає у підвищенні мотивації до проходження військової служби під час воєнного стану, та мало б ознаки дискримінації.
При цьому суд урахував положення статті 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», які визначають порядок набрання чинності постановами уряду.
Постанову № 153 було офіційно опубліковано в газеті «Урядовий кур’єр» 13 лютого 2025 року. Відповідно, саме цього дня вона набрала чинності.
Які умови необхідні для отримання одноразової винагороди
Аналізуючи пункт 4 постанови № 153 у відповідних редакціях, суд зазначив, що нормативне регулювання передбачає п’ять обов’язкових умов, за наявності яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода у розмірі 1 млн грн.
Насамперед ідеться про належність військовослужбовця до визначеної категорії осіб рядового, сержантського чи старшинського складу Збройних Сил України, інших військових формувань або правоохоронних органів спеціального призначення.
Також має значення вік військовослужбовця на момент прийняття або призову на військову службу до набрання чинності постановою № 153: на відповідну дату особа повинна бути молодшою за 25 років.
Наступною умовою є прийняття або призов на військову службу під час воєнного стану, запровадженого з 24 лютого 2022 року.
Крім того, необхідним є фактичне проходження військової служби на дату звернення за виплатою.
Окреме значення має безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях у районах їх ведення протягом установленого строку. Залежно від обставин застосовуються положення щодо участі сукупною тривалістю не менше шести місяців, пропорційної виплати за менший строк або виплати в повному обсязі у випадках, окремо передбачених постановою.
Суд установив, що позивача було прийнято на військову службу за контрактом 23 січня 2025 року, тобто під час воєнного стану та до досягнення 25-річного віку.
Станом на 13 лютого 2025 року, коли постанова № 153 набрала чинності, він проходив військову службу. Відповідач цієї обставини не заперечував.
Також суд зазначив про відсутність фактів притягнення позивача до відповідальності два або більше разів за сукупністю дисциплінарних стягнень, строк дії яких не закінчився.
Водночас питання щодо наявності всіх необхідних підстав для призначення та виплати винагороди військова частина належним чином не вирішила.
Обов’язки військової частини щодо оформлення документів і перевірки підстав для виплати
Оцінюючи доводи відповідача про те, що питання виплати перебуває на опрацюванні, суд звернувся до доручення Міністра оборони України від 20 лютого 2025 року № 999/уд.
Цим дорученням урегульовано питання виплати одноразової грошової допомоги після укладення відповідного контракту про проходження військової служби у розмірі 1 млн грн, яка виплачується трьома частинами, та окремої одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн за тривалість проходження служби в бойових умовах.
Суд звернув увагу, що винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах виплачується один раз за весь період проходження військової служби та не підлягає поділу на частини.
Відповідно до доручення № 999/уд право на зазначену винагороду мають визначені категорії осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які до набрання чинності постановою № 153 були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років, продовжують проходити службу та відповідають установленим вимогам щодо безпосередньої участі у бойових діях.
Для підтвердження такої участі передбачено використання щонайменше одного документа з кожної визначеної групи.
До першої групи належать бойові накази або бойові розпорядження.
До другої — журнали бойових дій, зокрема вахтові, навігаційно-вахтові чи навігаційні журнали, журнали ведення оперативної обстановки або бойові донесення.
Третю групу становлять рапорти чи донесення командирів підрозділів, груп, кораблів, суден або катерів про участь конкретних військовослужбовців у бойових діях, у тому числі військовослужбовців доданих чи оперативно підпорядкованих підрозділів.
Крім того, дорученням передбачено проведення попередніх перевірок законності нарахування одноразової грошової винагороди та допомоги командуванням видів і окремих родів військ (сил) Збройних Сил України.
Таким чином, документи, оформлені військовою частиною для здійснення передбачених постановою виплат, мають пройти відповідну перевірку ще до видання наказу про виплату та фактичного перерахування коштів.
Доручення № 999/уд також покладає на командирів військових частин обов’язки щодо аналізу наявності військовослужбовців, які можуть претендувати на виплату, проведення роз’яснювальної роботи стосовно умов її отримання, а також створення або отримання інформації про сумарну кількість днів безпосередньої участі таких військовослужбовців у бойових діях.
Оцінюючи виконання цих обов’язків у конкретній справі, суд наголосив, що саме по собі посилання військової частини на перебування питання щодо нарахування та виплати винагороди в опрацюванні не підтверджує належного виконання покладених на неї функцій.
Відповідач не надав суду належних і допустимих доказів здійснення у встановленому порядку дій щодо збирання та перевірки необхідних документів, визначення кількості днів безпосередньої участі позивача в бойових діях, проведення попереднього контролю законності нарахування винагороди або прийняття будь-якого управлінського рішення.
За таких обставин суд дійшов висновку, що військова частина без належних правових підстав затягувала вирішення питання про нарахування та виплату позивачу одноразової грошової винагороди.
Такі дії суд кваліфікував як протиправну бездіяльність, що порушує право військовослужбовця на своєчасне отримання гарантованого державою грошового забезпечення.
Водночас суд підкреслив, що виплата винагороди за постановою № 153 є формою реалізації державної гарантії та складовою належного грошового забезпечення лише за умови відповідності військовослужбовця встановленим критеріям.
Чому суд не зобов’язав безпосередньо виплатити 1 млн грн
Вирішуючи питання щодо належного способу судового захисту, суд звернув увагу на межі здійснення адміністративними органами дискреційних повноважень.
Зокрема, він послався на Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 від 11 березня 1980 року, відповідно до якої дискреційні повноваження передбачають певну свободу розсуду адміністративного органу під час вибору між кількома юридично допустимими рішеннями.
При цьому рішення, ухвалені в межах таких повноважень, підлягають судовому контролю щодо їх законності.
Суд зазначив, що адміністративні суди, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень за критеріями, встановленими частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не повинні втручатися у дискрецію адміністративного органу поза межами відповідного контролю.
Завдання адміністративного судочинства полягає в гарантуванні дотримання вимог права, а не в підміні діяльності органів державного управління.
З огляду на це суд дійшов висновку, що не може перебирати на себе функції, які належать до виключної компетенції військової частини, зокрема щодо призначення та нарахування грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 153.
Водночас частина друга статті 9 КАС України передбачає, що суд розглядає адміністративні справи в межах заявлених позовних вимог, але може вийти за їх межі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів особи.
Крім того, пункт 10 частини другої статті 245 КАС України дозволяє суду застосувати інший спосіб захисту, який не суперечить закону та забезпечує ефективне поновлення порушених прав.
Суд урахував, що військова частина не вирішила у встановленому порядку питання про наявність або відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу одноразової грошової винагороди.
Водночас визначення таких підстав і прийняття відповідного управлінського рішення належать до компетенції військової частини.
Тому належним способом захисту прав військовослужбовця суд визнав зобов’язання відповідача ухвалити вмотивоване рішення про наявність або відсутність підстав для виплати винагороди у розмірі 1 млн грн.
Суд також послався на частину другу статті 2 КАС України, яка встановлює критерії перевірки рішень, дій та бездіяльності суб’єктів владних повноважень, зокрема їх законність, обґрунтованість, добросовісність, розсудливість, пропорційність і своєчасність.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах щодо протиправності рішень, дій або бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок доведення їх правомірності покладається на відповідача.
У цій справі військова частина не довела правомірності своєї бездіяльності.
Рішення суду
За результатами розгляду справи № 300/8590/25 Івано-Франківський окружний адміністративний суд рішенням від 7 жовтня 2026 року частково задовольнив позов військовослужбовця.
Суд визнав протиправною бездіяльність військової частини щодо неналежного розгляду питання про нарахування та виплату позивачу одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України № 153.
Водночас суд зобов’язав військову частину прийняти вмотивоване рішення про наявність або відсутність підстав для виплати військовослужбовцю зазначеної винагороди.
У решті позовних вимог, зокрема щодо безпосереднього зобов’язання нарахувати та виплатити 1 млн грн, суд відмовив.
Таким чином, судовим рішенням установлено протиправність неналежного розгляду військовою частиною питання щодо виплати винагороди, однак не вирішено по суті питання про наявність у позивача права на отримання всієї заявленої суми.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
