Військовослужбовець добровільно повернувся з СЗЧ, але забув про клопотання: ВС пояснив, чи можна його звільнити від кримінальної відповідальності
Після появи у 2024 році ч. 5 ст. 401 КК України судова практика отримала новий механізм для військовослужбовців, які вперше вчинили СЗЧ або дезертирство під час воєнного стану. За певних умов вони можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності, якщо добровільно висловили бажання повернутися до служби, а командир погодився на її продовження.
Але відразу з’являються цілком логічні питання з приводу того, що саме вважати добровільним зверненням і що робити, якщо в документах є інформація про інше можливе СЗЧ, але обвинувального вироку за ним немає. Відповіді на ці питання Верховний Суд дав у постанові від у справі № 183/7165/23.
У цій справі чоловік пішов у СЗЧ ще у 2022 році – задовго до появи відповідної норми КК. Військовослужбовця згодом засудили до п’яти років позбавлення волі. Але під час касаційного розгляду з’ясувалося, що після залишення частини він сам повернувся на службу і продовжував її проходити. Саме ця обставина стала ключовою для Верховного Суду.
Суть спору
Чоловіка призвали на військову службу за мобілізацією і він почав служити водієм автомобільного відділення взводу підвозу пального і мастильних матеріалів роти матеріального забезпечення. На початку квітня 2022 року він самовільно залишив військову частину. Повернувся лише 14 червня. Його дії кваліфікували за ч. 5 ст. 407 КК України – СЗЧ в умовах воєнного стану на строк понад один місяць.
Однак на цьому історія не закінчилася. Після повернення до військової частини чоловік продовжив службу. Це підтверджував наказ командира від 15 червня 2022 року № 118. Йому поновили виплату грошового забезпечення з 14 червня, а з 17 червня – продовольче забезпечення. Через кілька років, коли вже з’явилася ч. 5 ст. 401 КК України, захист попросив застосувати цю норму і звільнити військовослужбовця від кримінальної відповідальності.
Закон говорить про добровільне звернення військовослужбовця із клопотанням про намір повернутися до цієї або іншої військової частини чи місця служби. Окремого такого письмового клопотання військовослужбовець не подавав. Тому перед Верховним Судом постало питання: чи можна вважати добровільне повернення до військової частини та подальше проходження служби достатнім підтвердженням такого наміру.
Що вирішили суди першої та апеляційної інстанцій
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області 18 березня 2025 року визнав чоловіка винуватим за ч. 5 ст. 407 КК України та призначив йому п’ять років позбавлення волі. Суд виходив із того, що військовослужбовець самовільно залишив частину та понад місяць не виконував обов’язків військової служби в умовах воєнного стану.
Дніпровський апеляційний суд 22 вересня 2025 року залишив вирок без змін. Захист не погоджувався з таким рішенням і, серед іншого, посилався на порушення права на захист під час апеляційного розгляду. Також адвокат просив врахувати положення статей 69 і 75 КК України щодо покарання.
Верховний Суд ці доводи не підтримав. Суд звернув увагу, що чоловіку належним чином повідомили про апеляційний розгляд. Перше засідання відклали після повідомлення захисту про необхідність догляду за його матір’ю, якій понад 80 років. Перед наступним засіданням захист знову просив про відкладення, цього разу через нібито перебування військовослужбовця на лікарняному. Проте документів, які підтверджували б цю обставину, не надали. Сам військовослужбовець із відповідним клопотанням до суду не звертався. Тому апеляційний суд мав право продовжити розгляд за його відсутності.
Втім, саме під час касаційного розгляду з’явилася обставина, яка повністю змінила подальшу долю справи: захист попросив застосувати ч. 5 ст. 401 КК України та звільнити військовослужбовця від кримінальної відповідальності.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд насамперед звернув увагу на зміст самої ч. 5 ст. 401 КК України. Закон передбачає можливість звільнення від кримінальної відповідальності військовослужбовця, який під час воєнного стану вперше вчинив кримінальне правопорушення за ст. 407 або 408 КК України, якщо він добровільно звернувся із наміром повернутися до служби, а командир письмово погодився на її продовження.
У справі не було окремого письмового клопотання. Але була інша, фактично важливіша обставина: він уже зробив те, про що мав намір заявити, – добровільно повернувся до військової частини і продовжив службу. Саме тому Верховний Суд не став розглядати вимогу закону суто формально. Суд зазначив, що закон пов’язує можливість звільнення від кримінальної відповідальності з добровільним волевиявленням військовослужбовця продовжити службу. У цій справі таке волевиявлення підтверджувалося його конкретними діями.
Тобто відсутність окремого паперового клопотання сама по собі не перекреслює можливість застосування ч. 5 ст. 401 КК України, якщо з обставин справи чітко видно, що військовослужбовець добровільно повернувся і продовжив службу.
Наказ командира також може підтверджувати згоду
Окремо Верховний Суд розібрався з письмовою згодою командира. Кримінальний кодекс і КПК України не встановлюють, що така згода має бути оформлена виключно окремим листом. У цій справі таким документом став наказ командира військової частини № 118 від 15 червня 2022 року. Він підтверджував прибуття військовослужбовця до військової частини та його подальше проходження служби. Тому Верховний Суд визнав цей наказ письмовим підтвердженням згоди командира.
Суд дивиться на зміст документа і фактичні обставини, а не вимагає документа з конкретною назвою. Подібний підхід Верховний Суд уже висловлював у постанові від 15 жовтня 2025 року у справі № 484/3679/23, де також ішлося про добровільне повернення до служби та продовження її на підставі наказу командира.
Ще одне питання стосувалося дії закону в часі. Військовослужбовець залишив військову частину у квітні 2022 року. Ч. 5 ст. 401 КК України з’явилася лише у 2024 році – після набрання чинності Законом № 3902-IX 7 вересня 2024 року. Але ця норма покращує становище військовослужбовця, оскільки дає можливість за певних умов звільнити його від кримінальної відповідальності.
Відповідно до ст. 58 Конституції України та ч. 1 ст. 5 КК України закон, який скасовує кримінальну протиправність діяння, пом’якшує відповідальність або іншим чином покращує становище людини, має зворотну дію в часі. Тому Верховний Суд застосував ч. 5 ст. 401 КК України до СЗЧ, вчиненого ще у 2022 році.
В результаті в цій справі Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисту. Вирок Новомосковського міськрайонного суду від 18 березня 2025 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2025 року скасували. А військовослужбовця звільнили від кримінальної відповідальності на підставі ч. 5 ст. 401 КК України, а кримінальне провадження закрили. Також його звільнили з-під варти.
Для подальшої практики ця постанова важлива тим, що Верховний Суд фактично провів межу між формальністю процедури та реальним добровільним поверненням до служби. Якщо військовослужбовець сам повернувся до військової частини, був прийнятий на службу і продовжив її проходити, ці обставини можуть підтверджувати його добровільний намір продовжувати військову службу навіть без окремого письмового клопотання.
При цьому сама по собі постанова не означає автоматичного звільнення від відповідальності за будь-яке СЗЧ. Суд має перевірити всі передбачені законом умови, зокрема те, чи було правопорушення вчинене вперше та чи є належно підтверджена згода командира на продовження служби.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
