Військовослужбовцю арештували кошти на рахунках через штраф ТЦК за неявку за повісткою: що вирішив суд
Дніпровський районний суд міста Києва розглянув адміністративну справу за позовом чоловіка, який оскаржив постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення штрафу в розмірі 17 000 грн за неявку за викликом до ТЦК та СП. Позивач просив скасувати постанову та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Обставини справи
19 квітня 2025 року начальник ТЦК та СП виніс постанову № 1154, якою чоловіка притягнули до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. У постанові було зазначено, що він не з’явився до ТЦК та СП у час і місце, вказані у повістці, чим порушив вимоги ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
За це на нього наклали штраф у розмірі 17 000 грн. Постанова також передбачала, що у разі несплати штрафу протягом 15 днів з дня її отримання при примусовому виконанні стягненню підлягатиме подвійний розмір штрафу — 34 000 грн.
10 березня 2026 року державний виконавець відкрив виконавче провадження з примусового виконання постанови ТЦК та СП. Того ж дня в межах виконавчого провадження було винесено постанову про арешт коштів боржника.
При цьому на той час чоловік уже проходив військову службу. Із матеріалів справи суд установив, що 16 вересня 2025 року він пройшов військово-лікарську комісію, а з цієї ж дати був зарахований до списків військової частини. В електронному військово-обліковому документі, сформованому через «Резерв+» 8 березня 2026 року, також містилися відомості про проходження ним військової служби.
Звертаючись до суду, чоловік наполягав, що не отримував жодної повістки, розпорядження, виклику чи іншого документа, з якого випливав би обов’язок прибути у визначені місце та час до ТЦК та СП. За його твердженням, оскаржувана постанова не містила відомостей про те, коли саме він повинен був з’явитися за викликом і про яку саме повістку йшлося.
Позивач також зазначав, що військово-облікові дані він, на його думку, оновив своєчасно через «Резерв+».
11 квітня 2025 року його затримали працівники поліції за порушення правил військового обліку та доставили до ТЦК та СП для подальшого проходження ВЛК. За словами позивача, йому надали для ознайомлення шаблон протоколу про адміністративне правопорушення, у якому не було всіх обов’язкових реквізитів. Зокрема, там не зазначалося, коли саме він нібито не з’явився за викликом, чим підтверджувалася неявка та коли мала розглядатися справа про адміністративне правопорушення.
У протоколі чоловік зазначив, що жодних повісток не отримував і не знав про перебування в розшуку. Другого примірника протоколу, за його твердженням, йому не надали.
Позивач також стверджував, що не отримував і постанову про накладення адміністративного стягнення, тому вважав незаконним подальше стягнення штрафу у подвійному розмірі.
Водночас уже під час розгляду справи суд звернув увагу, що наявні документи не підтверджували твердження позивача про своєчасне уточнення військово-облікових даних: у сформованому через «Резерв+» документі зазначалося, що дані уточнено 16 вересня 2025 року, а примітка про своєчасне уточнення була відсутня. Суд також констатував відсутність відомостей про проходження ВЛК до дати мобілізації. Втім, ці обставини суд не визнав доказом саме того правопорушення, за яке чоловіка було оштрафовано — неявки за повісткою.
Позиція позивача
Позивач наполягав, що його притягнули до адміністративної відповідальності без належних доказів отримання ним повістки та без встановлення обставин, за яких він був зобов’язаний з’явитися до ТЦК та СП.
За його твердженням, він не отримував жодної повістки та не був повідомлений про конкретні дату, час і місце явки. Оскаржувана постанова, як зазначав позивач, також не давала можливості встановити, про яку саме повістку йдеться та коли саме мала відбутися явка.
Крім того, він посилався на недоліки оформлення протоколу про адміністративне правопорушення та стверджував, що не був належним чином повідомлений про подальший розгляд адміністративної справи.
Окремо позивач заперечував законність примусового стягнення, оскільки, за його словами, самої постанови про накладення штрафу він також не отримував. На момент накладення арешту на кошти у березні 2026 року чоловік уже перебував на військовій службі.
Позиція відповідача
Відповідач правом на подання відзиву на адміністративний позов не скористався, хоча ухвалу про відкриття провадження було доставлено до його електронного кабінету 29 квітня 2026 року.
Водночас з оскаржуваної постанови випливало, що ТЦК та СП вважав встановленим факт неявки чоловіка за викликом у час і місце, зазначені у повістці. У постанові було вказано, що його вина підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів.
Висновки суду
У справі № 755/4252/26 суд виходив із того, що для вирішення питання про правомірність притягнення особи до відповідальності за неявку до ТЦК та СП необхідно встановити факт отримання військовозобов’язаним повістки, відповідність її змісту вимогам законодавства та наявність або відсутність поважних причин неприбуття у визначений у повістці строк.
Суд докладно проаналізував Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затверджений постановою Кабінету Міністрів № 560. Суд зазначив, що повістка може бути сформована за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів або оформлена на бланку.
Сформовані через Реєстр повістки можуть централізовано друкуватися і надсилатися рекомендованими поштовими відправленнями з описом вкладення та повідомленням про вручення або друкуватися і вручатися під час оповіщення.
Суд також звернув увагу, що належним підтвердженням оповіщення при особистому врученні є, зокрема, особистий підпис про отримання повістки або відповідний відеозапис. При поштовому направленні таким підтвердженням можуть бути документи оператора поштового зв’язку про отримання відправлення, відмову від його отримання або відсутність особи за належною адресою.
При цьому особа може вважатися належним чином повідомленою і тоді, коли належно сформовану та підписану повістку направлено рекомендованим листом за відповідною адресою, але вона не була отримана через відсутність адресата, що належним чином зафіксовано оператором поштового зв’язку.
Однак для притягнення до адміністративної відповідальності за неявку має існувати сукупність відповідних обставин: направлення повістки за належною адресою та відомості про спробу її вручення, яка завершилася врученням, відмовою від отримання або фіксацією відсутності адресата.
У цій справі таких доказів суду не надали.
У матеріалах судової справи були відсутні матеріали адміністративної справи, на які посилався ТЦК та СП у постанові. Зокрема, не було інформації з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів, протоколу про адміністративне правопорушення, реквізитів повістки, якою чоловіка нібито викликали до ТЦК та СП, відомостей про спосіб її вручення та довідки форми 20 про причини повернення поштового відправлення.
Суд наголосив, що відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України саме на суб’єкта владних повноважень покладається обов’язок довести правомірність свого рішення. Відсутність обізнаності особи про виникнення певного обов’язку, як зазначив суд, не може свідчити про умисне невиконання такого обов’язку.
Окремо суд дослідив питання дотримання права позивача на участь у розгляді адміністративної справи.
За ст. 268 КУпАП особа, яку притягають до адміністративної відповідальності, має право ознайомлюватися з матеріалами, надавати пояснення й докази, заявляти клопотання, користуватися правничою допомогою та оскаржувати постанову. Суд звернув увагу, що у справах за ст. 210 та 210-1 КУпАП розгляд за відсутності особи можливий за спеціально визначених законом умов.
Зокрема, відповідно до ст. 279-9 КУпАП особа може подати заяву про те, що вона не оспорює допущене порушення та погоджується на притягнення до адміністративної відповідальності за її відсутності.
У цій справі позивач не заперечував, що протокол про адміністративне правопорушення складався у його присутності та що він надавав пояснення щодо інкримінованого порушення. Проте самого протоколу до суду не надали. Через це суд не мав можливості перевірити, чи було чоловіка належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду адміністративної справи.
Не було також доказів іншого належного повідомлення про розгляд справи або письмової заяви позивача про визнання правопорушення та згоду на розгляд справи за його відсутності.
За таких обставин суд не встановив порушення позивачем ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а відповідач протилежного не довів. Відповідно, під час судового розгляду не було встановлено й факту вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Суд при цьому окремо зауважив, що військово-облікові дані позивач у встановлений законом строк не уточнив, а відомості про проходження ним ВЛК до дати мобілізації були відсутні. Проте ці обставини не усували необхідності довести саме те правопорушення, за яке було винесено оскаржувану постанову.
Посилаючись на правову позицію Конституційного Суду України щодо презумпції невинуватості, суд зазначив, що всі сумніви у винуватості особи тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
У підсумку суд дійшов висновку, що відповідач як суб’єкт владних повноважень не довів належними та допустимими доказами винуватість позивача у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Дніпровський районний суд міста Києва задовольнив адміністративний позов, скасував постанову від 19 квітня 2025 року № 1154 про накладення штрафу в розмірі 17 000 грн та закрив справу про адміністративне правопорушення у зв’язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
