ВЛК визнала придатним до військової служби чоловіка з ожирінням II ступеня та порушенням кольорового зору: що вирішив суд
Житомирський окружний адміністративний суд розглянув справу за позовом військовослужбовця, який вимагав визнати протиправними дії щодо його призову на військову службу під час мобілізації, скасувати висновок військово-лікарської комісії про придатність до військової служби та наказ про його мобілізацію.
Суд дійшов висновку, що позивач не дотримався передбаченої Положенням про військово-лікарську експертизу процедури оскарження результатів медичного огляду. Перевірка того, чи були дотримані всі медичні умови та критерії під час огляду, належить до компетенції ВЛК вищого рівня, а суд не може самостійно оцінювати діагнози, медичні документи та ступінь придатності особи до військової служби.
Обставини справи
30 вересня 2025 року чоловіка доставили до територіального центру комплектування та соціальної підтримки працівники поліції. Після цього його направили для проходження військово-лікарської комісії з метою визначення ступеня придатності до військової служби.
Того ж дня позаштатна постійно діюча військово-лікарська комісія провела медичний огляд та оформила його результати довідкою №2025-0930-1345-3472-0.
У довідці було зазначено діагнози: ожиріння II ступеня з індексом маси тіла 37 аліментарно-конституційного генезу, аномальна трихромазія та фолікулярний гіперкератоз. На підставі статей 13в, 31в та 58а графи II Розкладу хвороб чоловіка визнали придатним до військової служби.
Того ж дня наказом начальника відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки №59 чоловіка призвали на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та направили до військової частини.
Позивач не погодився ані з результатами ВЛК, ані з мобілізацією.
Він стверджував, що під час проходження військово-лікарської комісії було порушено встановлену процедуру медичного огляду. За його словами, комісія не врахувала наявні у нього хронічні захворювання та не надала можливості подати медичну документацію щодо історії хвороби і висновки інших медичних закладів.
Також позивач зазначав, що до 30 вересня 2025 року перебував на військовому обліку в іншому територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем реєстрації.
На його переконання, рішення ВЛК було прийнято з порушенням його конституційних прав, Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони №402, а також Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів.
Позивач вважав, що висновок ВЛК не відображав його реального стану здоров’я, а тому просив суд скасувати як сам висновок комісії, так і наказ про його призов.
Після проходження ВЛК чоловік також звертався зі скаргами щодо результатів медичного огляду.
У відповідь йому повідомили, що після набуття статусу військовослужбовця питання діагностики, лікування та направлення на проходження ВЛК мають вирішуватися через командира військової частини та медичну службу відповідного військового формування.
Центральна військово-лікарська комісія Збройних Сил України також повідомила, що чоловік уже є діючим військовослужбовцем і проходить службу у військовій частині. Йому роз’яснили порядок направлення військовослужбовців на медичний огляд ВЛК та право на судове оскарження відповідних рішень.
Позивач, вважаючи протиправними висновок ВЛК та наказ про мобілізацію, звернувся до адміністративного суду.
Позиція територіального центру комплектування та соціальної підтримки
Відповідач заперечував проти задоволення позову.
У ТЦК та СП зазначили, що 30 вересня 2025 року чоловіка дійсно доставили працівники поліції. Згідно з даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів, з цієї дати він перебував на військовому обліку військовозобов’язаних та не мав права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, передбачених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Чоловіка направили на ВЛК для визначення ступеня придатності до військової служби, після чого комісія визнала його придатним за графою II Розкладу хвороб.
Відповідач посилався також на Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів №560.
За цим Порядком під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов’язані, які придатні до військової служби за станом здоров’я та не мають права на відстрочку.
Крім того, відповідно до Порядку №560 призов резервістів та військовозобов’язаних під час мобілізації проводиться незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
ТЦК та СП також наголосив, що наказ про призов є індивідуальним актом одноразового застосування, дія якого вичерпалася його виконанням — призовом чоловіка та направленням для проходження військової служби.
Тому, на думку відповідача, навіть скасування такого наказу саме по собі не спричинило б автоматичного припинення військової служби та не відновило б попереднє правове становище позивача.
Позивач у відповідь наполягав, що такі заперечення є формальними і не підтверджують дотримання ТЦК та СП і ВЛК процедури, встановленої законодавством. На його думку, саме посилання органу влади на наявність відповідних повноважень не доводить законність конкретних дій у його справі.
Що встановив суд щодо порядку оскарження висновків ВЛК
Суд детально проаналізував Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України №402.
Відповідно до нього для проведення військово-лікарської експертизи утворюються штатні та позаштатні військово-лікарські комісії. Вони проводять медичні огляди, визначають ступінь придатності особи до військової служби та приймають постанови, які оформлюються, зокрема, довідкою ВЛК.
До штатних ВЛК належать Центральна військово-лікарська комісія та ВЛК регіону.
При цьому штатні та позаштатні ВЛК з питань військово-лікарської експертизи підпорядковуються вищим штатним ВЛК.
Центральна військово-лікарська комісія має право переглядати, скасовувати, відміняти, затверджувати або не затверджувати постанови будь-якої ВЛК Збройних Сил України.
ВЛК регіону, своєю чергою, має право контролювати, розглядати, затверджувати, не затверджувати, переглядати, відміняти або скасовувати постанови підпорядкованих військово-лікарських комісій.
Положення №402 також визначає спеціальний порядок розгляду скарг на рішення позаштатних ВЛК.
Скарги на дії, бездіяльність або постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК відповідно до встановленої територіальної підпорядкованості.
Штатна ВЛК перевіряє відповідність постанови позаштатної ВЛК встановленому діагнозу та вимогам Положення №402 на підставі медичних документів, медичних записів та висновків, наявних у відповідних реєстрах електронної системи охорони здоров’я.
Якщо скаргу визнають обґрунтованою, штатна ВЛК може переглянути оскаржувану постанову або направити особу на контрольне обстеження та медичний огляд.
Якщо приймається рішення про контрольний огляд, він має проводитися в іншому закладі охорони здоров’я, ніж той, у якому було проведено первинний медичний огляд.
Позивач не пройшов передбачену процедуру оскарження рішення ВЛК
Суд встановив, що 30 вересня 2025 року позивач пройшов медичний огляд саме позаштатною постійно діючою ВЛК.
Водночас Положення №402 передбачає можливість звернення особи, яка не погоджується з постановою такої ВЛК, до військово-лікарської комісії вищого рівня.
При цьому ВЛК регіону має повноваження скасувати постанову підпорядкованої комісії, направити особу на контрольний медичний огляд, а також організувати повторний або контрольний медичний огляд.
Дії, бездіяльність або рішення ВЛК регіону надалі можуть бути оскаржені до Центральної військово-лікарської комісії або до суду.
Однак суд установив, що рішення позаштатної ВЛК до регіональної ВЛК позивач не оскаржив.
Той факт, що чоловік звернувся зі скаргою до Центральної військово-лікарської комісії, цього висновку суду не змінив.
Суд окремо зазначив, що лист Центральної військово-лікарської комісії від 28 жовтня 2025 року, яким позивачу роз’яснили порядок проходження ВЛК військовослужбовцями, не можна вважати рішенням ЦВЛК за результатами перегляду постанови військово-лікарської комісії.
При цьому у разі отримання відповідного рішення ЦВЛК, а також у разі неприйняття такого рішення або нерозгляду скарги особа має право звернутися до суду та оскаржити відповідне рішення, дії чи бездіяльність Центральної військово-лікарської комісії.
Таким чином, суд дійшов висновку, що, звернувшись безпосередньо з вимогою про скасування постанови позаштатної ВЛК, позивач не дотримався всіх вимог Положення №402 щодо процедури оскарження результатів медичного огляду.
Це суд визнав окремою підставою для відмови в задоволенні адміністративного позову.
Суд врахував позицію Верховного Суду
Житомирський окружний адміністративний суд послався на постанову Верховного Суду від 26 лютого 2025 року у справі №600/3273/22-а.
У ній Верховний Суд сформулював позицію, відповідно до якої перевірка рішення госпітальної або гарнізонної ВЛК на предмет того, чи були дотримані всі умови та критерії Положення №402 під час медичного огляду військовослужбовця, належить до компетенції ВЛК регіону або ЦВЛК.
Якщо ВЛК регіону чи ЦВЛК не приймали остаточного рішення щодо придатності особи до військової служби, недотримання процедури оскарження результатів медичного огляду, визначеної Положенням №402, є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Застосовуючи цей висновок відповідно до частини п’ятої статті 242 КАС України, суд зазначив, що перевірка того, чи дотримано всіх умов і критеріїв Положення №402 при медичному огляді позивача, належить саме до функцій ВЛК регіону або ЦВЛК.
При цьому остаточного рішення щодо придатності позивача до військової служби, яке могло б бути предметом відповідного судового контролю, ВЛК регіону або ЦВЛК у цій справі не приймали.
Суд не може самостійно визначати, чи правильно ВЛК встановила діагноз
Окремо суд у справі № 240/12522/26 оцінив аргументи позивача про те, що під час проходження ВЛК не були враховані певні захворювання та медичні документи.
Суд послався на постанову Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №806/526/16.
Верховний Суд у цій справі зазначив, що в межах адміністративного процесу суд не має права оцінювати професійні дії конкретних лікарів — членів ВЛК щодо застосованих методів огляду, дослідження медичної документації, встановлення діагнозів та визначення їх відповідності певній статті Розкладу хвороб.
Такі питання потребують спеціальних знань у медичній сфері.
Суд може перевіряти законність висновку ВЛК у частині дотримання процедури його прийняття, однак не може самостійно встановлювати, чи правильно комісія визначила діагноз або ступінь придатності особи до військової служби.
Питання наявності або відсутності певного діагнозу, врахування конкретних медичних документів під час формування висновку ВЛК, а також визначення придатності чи непридатності до військової служби належать до повноважень військово-лікарської комісії.
Тому суд не може перебирати на себе функції такого органу.
Чому суд не скасував наказ про мобілізацію
Вимогу про скасування наказу начальника ТЦК та СП №59 від 30 вересня 2025 року позивач обґрунтовував насамперед протиправністю висновку ВЛК, на підставі якого його було визнано придатним до військової служби.
Інші оскаржувані дії відповідачів він також вважав похідними від неправомірного, на його думку, рішення військово-лікарської комісії.
Однак протиправності висновку ВЛК у межах цієї справи суд не встановив.
Відповідно, суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування наказу про призов на військову службу під час мобілізації та для визнання протиправними пов’язаних із ним дій.
Крім того, суд врахував невідповідність обраного позивачем способу захисту процедурі, встановленій Положенням №402.
У підсумку Житомирський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позову про визнання протиправними висновку ВЛК та наказу про призов на військову службу під час мобілізації.
Рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
