ВРП підміняє персональну відповідальність колективною: дисциплінарна рулетка для суддів
В українському судовій системі тихо розгортається небезпечний прецедент. Вища рада правосуддя почала карати суддів не лише за їхні власні процесуальні порушення, а й за затримки, допущені суддями-доповідачами в колегіальних справах. За схожих обставин один член колегії отримує дисциплінарне стягнення, а інший — звільнення від відповідальності.
Коли один суддя апеляції працює за трьох, а нормативне навантаження сягає 430 годин на місяць при умовній нормі у 160, дотримання процесуальних дедлайнів перетворюється на математичний квест. Проте ВРП, схоже, знайшла рішення: покласти обов’язок контролю за строками не лише на суддю-доповідача, а й на інших членів колегії. Тобто, якщо доповідач затягує виготовлення тексту рішення, дисциплінарне стягнення може наздогнати і тих суддів, які цей текст не готували.
Замість того, щоб послідовно враховувати перевантаження, у практиці дисциплінарних палат ВРП сформувалися два різні підходи до притягнення членів суддівської колегії до відповідальності за несвоєчасне виготовлення повного тексту рішення.
Покарання за чужий дедлайн
Перша дисциплінарна палата ВРП 5 жовтня 2026 року рішенням № 2038/1дп/15-26 притягнула до дисциплінарної відповідальності суддів Київського апеляційного суду Ірину Горб та Романа Ігнатова. Спочатку провадження було відкрито також щодо Галини Балацької.
Колегія суддів у серпні 2024 року залишила без змін вирок суду першої інстанції у кримінальному провадженні. Однак повний текст апеляційної ухвали тривалий час не виготовляли. Понад 17 місяців засуджений не міг ознайомитися з мотивами рішення, що ускладнювало підготовку касаційної скарги.
Головуючою та суддею-доповідачкою була Галина Балацька, яка відповідала за підготовку проєкту рішення. На момент розгляду дисциплінарної справи вона вже була звільнена у відставку, тому провадження щодо неї закрили окремою ухвалою від 5 жовтня 2026 року № 2039/1дп/15-26.
Натомість двоє інших членів колегії отримали попередження, хоча дисциплінарний інспектор пропонувала відмовити у притягненні їх до відповідальності.
У письмових поясненнях суддя Ігнатов посилався на госпіталізацію, оперативне втручання, лікування та тимчасову непрацездатність. Він також повідомив, що після відкриття дисциплінарної справи запропонував Балацькій допомогу в підготовці рішення, проте вона відмовилася, заявивши, що зробить це самостійно.
Попри це Перша палата застосувала дисциплінарні стягнення, зазначивши:
«Факт, що організаційну підготовку проєкту здійснює суддя-доповідач, не звільняє інших членів колегії від обов’язку контролювати дотримання процесуальних строків, вимагати своєчасного надання проєкту для ознайомлення та підписання, а також не допускати тривалої затримки».
Фактично ВРП поклала на членів колегії обов’язок контролювати виконання процесуальних функцій доповідачем. Проте зміст і межі такого обов’язку мають випливати із закону. Суддя, який не є доповідачем, не має повноважень примусити колегу виготовити текст, передати матеріали справи або накласти електронний підпис.
Навіть запропонована Ігнатовим допомога не запобігла стягненню. При цьому залишається незрозумілим, які додаткові дії він мав учинити після відмови доповідачки.
Коли ВРП бачить закон інакше
14 квітня 2025 року та сама Перша дисциплінарна палата рішенням № 786/1дп/15-25 відмовила у притягненні Балацької та Горб до дисциплінарної відповідальності. Тоді провадження також стосувалося затримки виготовлення мотивованого судового рішення та його несвоєчасного направлення до Єдиного державного реєстру судових рішень.
При оцінці дій Горб палата врахувала розподіл процесуальних функцій між головуючим суддею-доповідачем та іншими членами колегії. Обов’язки з підготовки й направлення рішення до Реєстру не були автоматично покладені на суддю лише через її участь у колегіальному розгляді.
У квітні 2025 року Горб уникнула стягнення, а в жовтні 2026-го отримала попередження за затримку виготовлення іншого рішення тією самою доповідачкою. Обставини справ відрізнялися, проте розподіл процесуальних функцій між суддями залишався незмінним.
Інший підхід застосувала Друга дисциплінарна палата ВРП і 1 липня 2026 року рішенням № 1342/2дп/15-26 вона відмовила у притягненні до відповідальності суддів Київського апеляційного суду Тетяни Тютюн та Івана Мосьондза.
Провадження, зокрема, стосувалося тривалого невиготовлення мотивованої ухвали від 14 травня 2024 року. Доповідачкою була суддя Тютюн, суддя Мосьондз входив до складу колегії.
Друга палата зазначила, що сама участь судді в ухваленні колегіального рішення не є достатньою підставою для дисциплінарної відповідальності за затримку його виготовлення. Персонального порушення з боку Мосьондза встановлено не було.
Від відповідальності звільнили й доповідачку Тютюн, хоча дисциплінарний інспектор пропонувала застосувати до неї догану з позбавленням доплат на один місяць. Палата врахувала значне судове навантаження та інші обставини її роботи.
Отже, Друга палата вимагала доведення персональної вини члена колегії, тоді як Перша поклала на нього обов’язок контролювати строки підготовки рішення доповідачем. Розбіжність стосується не лише результатів проваджень, а й самого змісту обов’язків суддів.
Міжнародний досвід: межі колективної відповідальності
Міжнародні стандарти суддівської незалежності передбачають індивідуальну оцінку поведінки судді та чіткість підстав дисциплінарної відповідальності.
У французькому судочинстві суддя-доповідач (juge rapporteur) виконує окремі функції з підготовки справи. Розподіл обов’язків між членами колегії має значення для встановлення їхньої персональної відповідальності.
У федеральних апеляційних судах підготовку проєкту рішення зазвичай доручають визначеному судді (authoring judge). Інші члени колегії беруть участь в обговоренні та погодженні тексту. Такий розподіл роботи не означає автоматичного розподілу дисциплінарної вини.
У своєму Висновку № CDL-AD(2025)044 від жовтня 2025 року Венеційська комісія прямо застерегла Україну від розмитих формулювань статті 106 Закону «Про судоустрій і статус суддів». Експерти наголосили, що дисциплінарна відповідальність має бути суворо персональною, заснованою на доведенні умислу або грубої недбалості. А структурний кадровий дефіцит держави не можна перекладати на плечі конкретного судді.
Не можна ігнорувати й кадровий дефіцит. Держава, яка не забезпечила суди необхідною кількістю суддів, не повинна автоматично перекладати наслідки організаційної неспроможності на тих, хто продовжує здійснювати правосуддя. Водночас перевантаження не виправдовує будь-якої затримки та має оцінюватися разом з обставинами конкретної справи.
Руйнування юридичної визначеності
Запровадження «колективної поруки» у судах під час війни загрожує подальшим перевантаженням системи.
Замість розгляду власних справ судді будуть змушені контролювати строки підготовки рішень колег, документувати нагадування та фіксувати спроби вплинути на процес, яким вони безпосередньо не керують.
У членів колегії немає адміністративних повноважень щодо судді-доповідача. Вони можуть звертати увагу на порушення строків і пропонувати допомогу, але не здатні гарантувати виготовлення рішення іншою особою.
Головна загроза такої практики ВРП — руйнування принципу передбачуваності закону. Коли одна дисциплінарна палата вимагає доведення персонального порушення, а інша покладає на членів колегії загальний обов’язок контролювати доповідача, межі дисциплінарної відповідальності стають невизначеними.
Затримка виготовлення судового рішення на півтора року потребує належної реакції. Однак захист прав учасників процесу не може здійснюватися шляхом розмивання меж персональної вини.
Вищій раді правосуддя час відмовитися від практики, яка допускає «солідарну відповідальність», та забезпечити єдиний стандарт індивідуального оцінювання вини. Кожен суддя має відповідати за власні процесуальні рішення, дії та бездіяльність, а не за сам факт участі в колегії.
Колегіальність має залишатися інструментом забезпечення якості правосуддя, а не механізмом покарання за наслідки кадрового голоду.
Читайте також
Чи може безпідставне зволікання стати підставою для дисциплінарних санкцій без доведення умислу? Венеційська комісія застерігає від покарання суддів за кадровий дефіцит і нестачу фінансування.
Суддя як заручник колеги: аналіз практики ВРП у дисциплінарних справах про «спільну бездіяльність»
Чи допустимо притягувати до відповідальності всю суддівську колегію за зволікання одного судді-доповідача? Аналіз ризиків «колективної поруки» для незалежності суддів та колегіального розгляду справ в умовах воєнного стану.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
