ВРП позбавила суддів права на захист: чому Велика Палата визнала її рішення незаконним

Коли закон заважає публічному обвинуваченню, найпростіше оголосити сам закон перешкодою для справедливості. Саме таке враження справляє реакція громадських активістів на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2026 року у справі трьох суддів Київського апеляційного суду. Чотирнадцять суддів найвищої судової інстанції опинилися під публічним осудом за те, що не погодилися поставити суспільний резонанс вище за процесуальні гарантії.

Велика Палата Верховного Суду постановою у справі № 990SCGC/22/25 скасувала рішення Вищої ради правосуддя про звільнення трьох суддів Київського апеляційного суду — Ігоря Паленика, Юрія Сливи та Віктора Глиняного. Причина — порушення процедури розгляду дисциплінарної справи та права суддів бути вислуханими.

Це рішення викликало різку реакцію «Фундації ДЕЮРЕ». У публікації організації чотирнадцятьох суддів Великої Палати фактично поставили під підозру через ухвалене ними рішення, а його можливі наслідки представили як загрозу появи нових механізмів уникнення дисциплінарної відповідальності.

Але чи може громадський контроль перетворюватися на вимогу до суду ухвалювати лише ті рішення, які відповідають очікуванням активістів?

Верховний Суд не повинен доводити свою антикорупційність кількістю підтриманих звільнень. Його обов’язок — застосовувати закон, навіть коли результат не подобається учасникам публічної дискусії.

Арифметика ВРП: як справа з 14-го місця опинилася на другому

Вища рада правосуддя 11 березня 2025 року мала розглянути скарги трьох суддів Київського апеляційного суду — Ігоря Паленика, Юрія Сливи та Віктора Глиняного — на рішення Дисциплінарної палати про притягнення їх до відповідальності у вигляді подання про звільнення.

Того самого дня о 16:30 судді мали з’явитися до ВАКС, де розглядалося кримінальне провадження, у якому вони є обвинуваченими. Тому напередодні вони та їхній представник звернулися до ВРП із клопотаннями про відкладення розгляду скарг.

Шість із половиною годин. Саме стільки часу відділяло початок засідання ВРП від засідання Вищого антикорупційного суду. На перший погляд, цього часу більш ніж достатньо, щоб побувати в обох установах. Чому судді не могли взяти участь в обох?

Відповідь міститься в самій постанові Великої Палати Верховного Суду.

О 10:00 ВРП розпочинала засідання, але це не означало, що саме о цій годині розглядатимуть скарги суддів. Рада слухає питання послідовно, без визначення окремого часу для кожного. У проєкті порядку денного на 11 березня справа Паленика, Сливи та Глиняного стояла під номером 14.

До того ж судді вже мали досвід попереднього засідання ВРП 4 березня, коли розгляд їхнього питання розпочався лише після 18:00 і був відкладений через затримку та неможливість адвоката продовжувати участь.

Отже, судді обґрунтовано припускали, що й 11 березня до їхньої справи Рада дійде ближче до вечора — саме тоді, коли вони повинні перебувати у ВАКС.

Але вранці 11 березня голова ВРП Григорій Усик запропонував змінити черговість питань і перенести скарги суддів із 14-го місця на друге. Члени Ради одноголосно підтримали цю пропозицію.

При цьому ВРП не з’ясувала, чи присутні учасники, і не повідомила їх, що справа розглядатиметься значно раніше, ніж передбачалося проєктом порядку денного.

ВРП відмовила в задоволенні клопотань про відкладення, заслухала доповідь та залишила дисциплінарне рішення без змін. За це проголосували 12 членів ВРП.

Без участі суддів. Без їхніх усних пояснень. Без можливості відповісти на доводи, які могли коштувати їм професії.

Велика Палата не встановлювала, чи було таке перенесення навмисною спробою усунути захист від участі в засіданні. Але вона встановила юридично вирішальний факт: дії ВРП позбавили скаржників реальної можливості бути вислуханими.

Виклик до ВАКС: чому ВРП не могла ігнорувати обставини неявки

Судді були викликані до ВАКС не як свідки чи спостерігачі, а як обвинувачені в кримінальному провадженні.

Участь обвинуваченого в судовому розгляді є процесуальним обов’язком. Неявка без поважних причин може мати наслідки, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України.

Важливо й те, що повістка ВАКС була датована 10 березня — за день до засідання ВРП. Того самого дня учасники повідомили Раду про неможливість взяти участь у розгляді та попросили його відкласти.

ВРП знала про засідання суду. Ба більше, раніше вона вже двічі переносила розгляд скарг саме з цієї причини.

За таких обставин Велика Палата визнала обґрунтованими очікування суддів, що Рада діятиме послідовно. Суд також не встановив, що клопотання про відкладення подавалися для навмисного затягування справи.

Вимагати від людини виконання процесуального обов’язку в одному суді й водночас позбавляти її можливості захиститися перед іншим державним органом — несумісно з принципами справедливого провадження.

Право бути вислуханим — не формальність

Найважливіше в постанові Великої Палати — висновок про те, що ВРП не забезпечила суддям права бути вислуханими.

Розгляд їхніх скарг призначався п’ять разів: 12 грудня 2024 року, 23 січня, 6 лютого, 4 та 11 березня 2025 року. Однак до останнього засідання Рада так і не перейшла до розгляду скарг по суті.

А коли нарешті розглянула їх, суддів та їхніх представників не було.

Велика Палата нагадала, що відповідно до стандартів справедливого розгляду особа повинна мати реальну можливість представити свої пояснення та докази до ухвалення рішення, яке може негативно вплинути на її права.

Особливо це важливо в дисциплінарних справах суддів, де наслідком може стати звільнення з посади, втрата професійного статусу та репутації.

Державний орган не може вважати право на захист забезпеченим лише тому, що формально призначив засідання. Він повинен створити реальні умови для участі особи в розгляді її справи.

Саме цього, за висновком Великої Палати, ВРП не зробила.

Скасування рішення ВРП не означає виправдання суддів

Велика Палата Верховного Суду не вирішувала питання винуватості Паленика, Сливи та Глиняного в кримінальному провадженні. Не закривала дисциплінарної справи й не визнавала необґрунтованими претензії до суддів.

Предметом її розгляду була законність конкретного рішення ВРП.

Суд встановив істотне порушення процедури й скасував рішення Ради. Відповідно до статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України дисциплінарна справа після цього підлягає повторному розгляду ВРП у пленарному складі.

Під час такого розгляду ВРП має оцінити доводи щодо наявності дисциплінарних проступків, прийнятності доказів, зокрема матеріалів негласних слідчих розшукових дій, а також інші обставини, на які посилалися учасники.

Отже, Велика Палата не усунула можливості притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Вона зобов’язала ВРП розглянути справу з дотриманням належної процедури.

Законність не залежить від суспільного резонансу

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2026 року має значення не лише для трьох суддів Київського апеляційного суду.

Вона нагадує про важливий принцип: навіть найсерйозніші обвинувачення не звільняють державу від обов’язку дотримуватися закону.

І якщо Вища рада правосуддя вимагає від суддів бездоганного дотримання закону, то насамперед сама повинна демонструвати такий стандарт.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.