ВС: відсутність письмового наказу не звільняє військового від обов’язку з’являтися на службу
Верховний Суд залишив без змін вирок військовослужбовцю, якого засудили за самовільне залишення місця служби в умовах воєнного стану за ч. 5 ст. 407 КК України.
Йдеться про справу №336/6067/23. Постанову колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі ВС ухвалила 19 серпня 2026 року.
Військовий залишив місце служби та не повертався понад три місяці
Як встановили суди, військовослужбовець, призваний на службу за мобілізацією, 6 грудня 2022 року самовільно залишив місце тимчасової дислокації підрозділу.
До 9 березня 2023 року він не вживав заходів для повернення до військової частини, не повідомляв командування чи органи військового та цивільного управління про своє місцезнаходження і перебував за межами військової частини.
Суди першої та апеляційної інстанцій визнали його винуватим за ч. 5 ст. 407 КК України.
Захист оскаржив вирок, стверджуючи, зокрема, що суди попередніх інстанцій неправильно кваліфікували дії обвинуваченого, адже в нього відсутня суб’єктивна сторона інкримінованого злочину. Також захисник ставив під сумнів показання командира через конфлікт між ним та обвинуваченим.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів ККС вказала, що як вбачається з матеріалів провадження, у зв’язку із масованим обстрілом військової частини, всі військовослужбовці були розквартировані, однак таке розміщення особового складу не звільняло військовослужбовців від виконання їхніх військових обов’язків, зокрема і обвинуваченого, який достовірно знав, що проживаючи у квартирі, а не безпосередньо на території військової частини, він все одно продовжує проходити військову службу і таке проживання не звільняє його від виконання ним військових обов’язків, в тому числі з’являтися на службу, що підтверджується також і його показаннями.
Водночас суди попередніх інстанцій врахували і те, що несення служби обвинуваченим проходило в умовах воєнного стану та після ракетного ураження військової частини, тому значна частина наказів і вказівок командування доводилась військовослужбовцям в усній формі або через месенджери, що підтвердили свідки, а також і сам обвинувачений під час допитів, а тому доводи захисника про те, що обвинувачений не отримував жодного наказу чи розпорядження про необхідність з’явитися на службу 6 грудня 2022 року спростовуються.
На думку колегії суддів ККС, сам по собі факт відсутності письмового індивідуального наказу про те, що саме 6 грудня 2022 року обвинуваченому необхідно з’явитися на службу, не спростовує його обов’язку перебувати у розпорядженні командування та прибувати для виконання завдань.
Аргументи сторони захисту про відсутність суб’єктивної сторони в діях обвинуваченого не заслуговують на увагу, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, обвинувачений, будучи військовослужбовцем, достовірно знав свої обов’язки, мав реальну можливість їх виконувати, однак без поважних причин обов’язки військової служби не виконував, жодних заходів для з’явлення до місця служби до 9 березня 2023 року не вживав, не звертався до правоохоронних чи інших державних органів, хоча об’єктивно міг це зробити.
Крім того, командир обвинуваченого під час допиту пояснив, що він раніше неодноразово не з’являвся на службу, однак тоді виходив на зв’язок, пояснював причини і командування йшло йому назустріч, тоді як востаннє обвинувачений нікого не попередив і декілька днів не виходив на зв’язок, у зв’язку з чим і був поданий як такий, що самовільно залишив місце служби.
За таких обставин, колегія суддів ККС вважає правильною позицію місцевого суду, що саме така зміна поведінки обвинуваченого розцінена як прояв прямого умислу на тимчасове ухилення від проходження служби.
Що стосується доводів захисника про те, що командир застосовував фізичне насильство щодо обвинуваченого, а тому його показання як свідка суд не повинен був брати до уваги, колегія суддів ККС оцінює критично, адже вказане не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи, свідок вказував, що рапорт обвинуваченого з приводу конфлікту був неофіційним, складеним із порушеннями, тому не набув статусу офіційного документа і не був направлений для реагування. Крім того, з показань самого обвинуваченого убачається, що він до відповідних органів щодо перевищення повноважень командиром не звертався, службового розслідування не проводилось.
Колегія суддів ККС погоджується з судом апеляційної інстанції про те, що навіть наявність певного побутового чи дисциплінарного конфлікту між обвинуваченим та командиром, не створювала для обвинуваченого жодного права самостійно припинити проходження військової служби, не виходити на зв’язок із командуванням та не вживати жодних правових дій для захисту своїх інтересів. Саме тому суди обґрунтовано не визнали конфлікт поважною причиною тривалого невиконання обов’язків військової служби обвинуваченим.
У підсумку Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими військовослужбовця засуджено за ч. 5 ст. 407 КК України.
Постанова ККС ВС ухвалена 19 серпня 2026 року у справі №336/6067/23 (провадження №51-1832км26).
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
