Володимир на псевдо «Сталкер» служить в роті охорони Рівненського обласного ТЦК та СП. За свої 40 років він побачив чимало та був у дуже небезпечних ситуаціях на фронті.
Історію «Сталкера» опублікували у Рівненському обласному ТЦК та СП.
У 31 рік в серпні 2014-го року він потрапив під третю хвилю мобілізації. На той час він мав достатній досвід роботи в «Укравтодорі», однак став Сталкером – одиноким воїном, що займався перевезенням боєкомплектів. Ризиків для життя водієві, чий автомобіль переповнений смертельно небезпечними боєприпасами, було багато.
Були Маріуполь, Волноваха, Гранітне та Ізварино. Саме під Ізварино (Луганська область) він ледь двічі не потрапив у полон.
"Ми пройшли крізь справжнє пекло, - натякає наш Герой. – Так я їхав стежками Донбасу довгі півтора роки. Потім була демобілізація. І я знову повернувся до своєї улюбленої роботи дорожнього робітника".
Під Гранітним Володимир із побратимами тривалий час були у котлі. І єдиним порятунком для них стала річка Кальміус, яка не давала ворогам вибити українських захисників із їхніх позицій. І саме там 8 жовтня 2014 року в «чорну» суботу Сталкер врятував життя своєму першому «трьохсотому». За той героїчний вчинок військовослужбовця було нагороджено медаллю «Відвага та честь».
І вже 2018-го року Володимир заключив контракт із Збройними Силами України та став стрільцем – помічником гранатометника, потому і мінометником у 120-ій мінометній батареї. А в травні 2019-го року Сталкер отримав важке поранення поблизу селища Новотошківське, що на Луганщині. Усе літо та осінь наш воїн боровся за своє здоров’я, потому був звільненим з лав ЗСУ по закінченню строку контракту.
Після початку повномасштабного вторгнення став стрільцем роти охорони Рівненського аеропорту. Згодом Володимира перевели гранатометником до 14-ої окремої механізованої бригади.
"Ми тільки приїхали на станцію Новомосковськ, що на Дніпропетровщині, як нас обстріляли з Іскандерів. Було таке враження, що поряд сталося два ядерні вибухи - так нас зустріло повномасштабне вторгнення", - розповів Сталкер.
Потому були захист Соледару та Новозванівка, що теж на Луганщині. Саме там Стакер отримав своє друге поранення, і знов тієї ж руки та ще й голови.
"Там було так страшно, що аж тряслися руки. Ніч ставала яснішою за день – нас щоночі палили фосфором. Зранку довкола все було чорним, як в пеклі… Отаким було моє літо 2022 року… " - пригадує Сталкер.
Після лікування Герой опинився в Куп’янську, де став стрільцем 1-го кулеметного взводу на легендарному кулеметі системи Браунінг. І знову потягнулися тяжкі воєнні будні…
Потім прийшла звістка про переведення декількох військовослужбовців, що мали значні поранення, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Серед них був і наш Володимир. Так почалася його служба в роті охорони Рівненського обласного ТЦК та СП, яка триває і досі.
"Він не звільнився, хоч має на це всі законні підстави. Він просто далі робить свою роботу – служить своїй Батьківщині! Хоча думками ще досить часто мандрує дорогами Донбасу зі своїми побратимами… І хоч він аж ніяк не хоче показувати своє обличчя та не зберіг жодного фото з тих часів, ми пишаємося своїми Героями! Адже саме вони дають нам можливість зустрічати свої світанки...", - прокоментували у Рівненському обласному ТЦК та СП.