Понад чотири роки тому повномасштабне вторгнення змінило життя мільйонів українців. Полтава стала одним із міст, яке прийняло тисячі внутрішньо переміщених людей. Вони залишали свої домівки, роботу, звичний побут і починали життя з нуля.
Сьогодні переселенці продовжують жити у Полтавській громаді: працюють, розвивають власні господарства, будують нове життя та адаптуються до нового середовища.
Журналісти «НП Медіа» поспілкувалися з переселенками з Волновахи та Бахмута про пережиту евакуацію, втрати, підтримку та те, як їх прийняла Полтава.
Читайте більше актуальних новин у розділі — Полтавщина
«Я взяла тільки сумку з документами»: історія Галини Шереметьєвої з Волновахи
Галина Шереметьєва родом із Волновахи Донецької області. Її місто одним із перших опинилося під масштабними обстрілами після початку повномасштабного вторгнення. Жінка згадує, що спочатку не хотіла залишати дім і сподівалася, що бойові дії швидко завершаться. З Волновахи її забрали діти. З собою вона встигла взяти лише документи.
«Я думала: пересидимо, може, воно закінчиться. Але нічого не закінчилося. Нас продовжували бомбити. Поїхала в тому, у чому була одягнена. Кинула тільки в сумку документи і все», — згадує Галина.
До Полтави жінку вивезли діти. Тут вона отримала прихисток у місцевого жителя, який дозволив їй залишитися у своєму будинку. У Полтаві Галина також познайомилася з представниками «Карітас Полтава». За її словами, там вона отримала підтримку та дізналася про можливість подати заявку на допомогу для розвитку господарства.
«Хазяїн пустив мене. Я оплачую тільки комуналку. Він нічого з мене не бере. Я тільки «охранник дома». Ну і слава Богу, що я тут живу. А ще я ходжу в молитовний дім, де познайомилася з іншими переселенцями з Волновахи. Там же зустріла представників “Карітас Полтава”», — розповідає Галина.
Жінка каже, що вони їй підказали про можливість отримати агрогрант.
«І от там мені одразу підказали, що на сільгосппродукцію можна подати заявку на грант. І всі допомагали мені».
Нині Галина має власне невелике господарство — вирощує курей. Отримані кошти вона спрямувала на придбання зерна для птиці та інших необхідних речей, які допомагають їй підтримувати господарство.
До війни жінка жила у Волновасі разом із чоловіком. Вона згадує, що до повномасштабного вторгнення мала спокійне життя: квартиру, родину та все, що наживала роками. Попри пережиті втрати, жінка продовжує триматися. Найбільша мрія Галини зараз — завершення війни.
«Все було: квартира, усе в квартирі, все життя наживали. Думали про майбутнє. Але все залишилося там. Нічого немає тепер. Бог каже, що сюди прийшли без нічого і підемо без нічого. Головне, що ми живі. Щоб війна закінчилася. Щоб мир був. Війни більше не хочеться».
«Там стільки крові і болю»: історія Олени Матвєєвої з Бахмута
Олена Матвєєва — переселенка з Бахмута Донецької області. У Полтаві вона живе вже чотири роки. Жінка до останнього залишалася у рідному місті, сподіваючись, що ситуація покращиться.
«Син виїхав із Бахмута раніше, ніж я. А я не поїхала, думала, що потім буде вже краще», — згадує Олена.
До повномасштабного вторгнення Олена жила звичним життям. Попри сум за минулим, повертатися до Бахмута жінка вже не хоче. Каже, що місто для неї назавжди залишиться пов’язаним із пережитою трагедією. Єдине, що досі пов’язує її з рідним містом, — могили рідних.
«Моє життя було дуже хороше. У мене була хороша сім’я, робота, хоча я вже була на пенсії. Все в мене було добре. Жили як люди. Я не те, що не сумую — я жалію. Але там стільки крові, стільки трупів, стільки болю. Якби мені зараз довелося туди повернутися, я б не повернулася. Єдине, за чим я сумую і дуже сподіваюся, — що колись потраплю туди на цвинтар. Там моя вся рідня. Оце єдине, що мене туди тягне».
Будинок Олени та житло її родини не збереглися. Попри втрату дому та пережите у Бахмуті, жінка змогла знайти нове місце для життя у Полтаві. Вона мешкає із сусідкою, з якою склалися хороші стосунки, а також говорить, що відчула підтримку від людей навколо. Перші дні евакуації жінка згадує із сумом. Виїжджаючи з Бахмута, вона вірила, що незабаром повернеться додому.
«У моїй родині ні в кого нічого не залишилося. Ні в дітей, ні в онуків. Я нічого з собою не забрала. Так вийшло, що я все відкладала поїздку. Син мені кожен день дзвонив: “Що ти сидиш, що ти сидиш”. Потім одного вечора подзвонив і сказав: «Завтра за тобою заїде машина, тобі місце є, а твоїм речам немає».
Дорогу до Полтави Олена згадує як момент розставання з рідним містом і своїм колишнім життям. Після приїзду допомогу Олені надали сусіди, діти та благодійники. За словами жінки, фонд також кілька разів надавав гуманітарну підтримку та допоміг із розвитком господарства.
«Я плакала всюди. Розставалася з усім. Я вірила, що повернуся… .Мені допомагали сусіди. Діти допомагали, звісно. А також я отримала допомогу від благодійного фонду «Карітас Полтава. У 2023–2024 роках мені давали допомогу. Ми тоді курей купили, корм. А цього року “Карітас Полтава” матеріально допоміг з підняттям нашого господарства».
Попри те, що Олена вже облаштувала життя у Полтаві, вона мріє про власне житло. А найбільше бажання жінки — мир і можливість знову побачити рідних.
«Звісно, я мрію про своє житло. Розумію, що я не можу постійно тут жити. Якщо мені дадуть якийсь куточок — я буду рада. Хочеться миру. Щоб зустрітися зі своїми родичами, поїхати на могили до своїх рідних, обійнятися. Це буде найбільша радість».
Агрогранти від «Карітас Полтава»
У благодійному фонді «Карітас Полтава» розповіли, що підтримка людей, які постраждали від війни, триває у межах проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні».
Один із напрямів — агрогранти для розвитку особистого господарства. Люди можуть отримати допомогу на придбання птиці, свійських тварин, кормів, насіння, саджанців, сільськогосподарського інвентарю, обладнання та інших необхідних ресурсів”.
Програма реалізується у Полтавській, Диканській, Чорнухинській, Лубенській та Кобеляцькій громадах.
Також для учасників проводять навчальні сесії, де розповідають про ефективне ведення господарства та використання отриманих ресурсів.
У 2026 році допомогу в межах цього напряму отримали 116 людей.
матеріал підготував/ла: Михайло Михайлюк
