Іван народився та проживає у селі Дорогобуж Рівненського району. Мрія стати частиною великої родини ДСНС жила в ньому давно, тож коли з’явилася можливість приєднатися до кінологічного підрозділу, він без вагань змінив цивільну професію на службу порятунку.
Свій шлях розпочав із навчання у «Мобільному рятувальному центрі швидкого реагування», де здобув необхідну спеціалізацію.
Найголовніше в роботі Івана — його чотирилапий друг. Саме собака стає тим інструментом, який знаходить людей там, де безсила техніка. Щоденні години дресирування, виховання та навчання складають фундамент їхньої роботи. Для рятувальника-кінолога важливо не лише керувати твариною, а й відчувати її. Адже в реальному пошуку саме гострий нюх собаки та їхня взаємодія є єдиним шансом на порятунок.
Одним із найскладніших викликів для Івана стала п’ятиденна операція у Колках.
«Пошук дітей став справжньою перевіркою на міцність. Попри трагічний фінал, ми не зупинялися ні на хвилину, — розповідає рятувальник. — У такі моменти емоції відходять на другий план, залишається лише чітка мета: знайти. Ми свідомо йдемо туди, де інші не пройдуть, бо наш обов’язок — дати відповідь рідним і покласти край невідомості».
Яким би гірким не був результат, рятувальники виконали своє завдання до кінця. Саме це усвідомлення дає сили рухатися далі. Адже головне правило команди — не відступати, поки залишається хоча б один непройдений метр.
«Найглибший відбиток залишив виклик у Клесові, де пошуки хлопчика тривали кілька днів— розповідає рятувальник. Коли ми знайшли його на дні глибокого кар’єру, емоції переповнювали. Ми побудували живий коридор, щоб обережно підняти дитину. Відчував колосальну відповідальність, бо життя хлопчика залежало від нашої злагодженості».
Цей досвід допоміг Івану зрозуміти: у його роботі немає дрібниць. Погодні умови, складний рельєф чи втома — все це відходить на другий план, коли на кону стоїть життя.
«Найскладніше у нашій роботі — це невизначеність і тягар відповідальності, коли розумієш, що час працює проти тебе, — розповідає Іван. — Всередині може бути сильна тривога, особливо коли шукаємо дітей. У такі моменти я тримаю себе в руках, зосереджуючись на роботі та поведінці собаки. Вона — мої очі та вуха, і наша спільна концентрація допомагає впоратися з емоційним тиском».
Про своїх колег Іван каже: «Мій колектив — це не просто люди, з якими я працюю. Це команда, на яку можна покластися у будь-який момент. Важливо знати, що за тобою стоять професіонали, готові підставити плече».
Поза службою Іван відновлює сили в колі сім’ї. Проте навіть у вільний час він залишається дослідником: його хобі — пошук із металошукачем. Це допомагає йому відволіктися, перезавантажитись і знайти спокій у тиші та зосередженості.
Тим, хто лише замислюється про професію рятувальника-кінолога, Іван радить впевнено йти до мети і не боятися труднощів. Важливими є дисципліна та внутрішня стійкість. Його формула життя проста: виконувати свою справу чесно і залишатися людиною за будь-яких обставин.
Життєве кредо Івана: «Мій пес — моя сила та очі, разом ми рятуємо життя».
Читайте також: Здолбунівський ЦНАП тимчасово призупиняє надання деяких послуг