Як у давнину визначали, чи могла жінка стати відьмою

Відьомські таємниці: що передавали в спадок українські родини

В українських селах вірили, що деякі жінки мають особливі здібності. 

Одні нібито народжувалися з таким даром, інші навчалися його в матерів або бабусь. Тому, якщо прабабуся лікувала переляк молитвами, шепотіла над хворими чи виливала віск, її могли вважати знахаркою або відьмою, пише ukr.media

Щоб визначити, чи мала жінка такий дар від народження, звертали увагу на обставини її появи на світ, родинні традиції та навіть зовнішність.

Сьома донька поспіль — відьма?

За одним із найвідоміших народних повір’їв, сьома дівчинка в родині, де до неї народжувалися лише доньки, могла стати відьмою. Проте в різних регіонах України ці уявлення відрізнялися. Десь особливі здібності приписували вже п’ятій доньці, а на Гуцульщині вірили, що якщо дівчаток більше семи, то відьми серед них не буде.

Вважалося також, що відьомські здібності могли передаватися від матері до доньки. Існувала навіть прикмета, за якою дитина могла народитися відьмою або упирем, якщо вагітна жінка на Святвечір випадково ковтала вуглик.

Які прикмети приписували відьмам

У народних переказах згадували незвичайні особливості тіла. Наприклад, вірили, що природжена відьма має маленький хвостик завбільшки з палець. На Слобожанщині також розповідали про смужку волосся на спині, яка тягнулася від потилиці до пояса.

Проте зовнішність не завжди допомагала розпізнати таку жінку. Одні вважали, що відьма має чорні або зелені очі, інші запевняли, що вона нічим не відрізняється від звичайних людей.

Чому навчених відьом боялися більше

За народними уявленнями, природжена відьма отримувала здібності від народження, а навчена переймала знання від іншої жінки. У деяких селах вважали, що саме навчені відьми небезпечніші, адже вони нібито свідомо обирали чаклунство.

Особливо часто відьом звинувачували в тому, що вони забирають молоко в чужих корів або шкодять господарству. Щоб позбутися нібито наведеного лиха, люди зверталися до знахарок і шептух.

Як таємні знання передавали в родині

У селах вірили, що особливі вміння могли переходити від матері до доньки або від бабусі до онуки. Передавали їх словами, навчанням або навіть дотиком руки.

Жінок, які лікували молитвами, шепотіли над хворими чи виливали віск, часто називали знахарками, шептухами або ворожками. До них зверталися по допомогу, а не обов’язково боялися їх.

Саме тому згадки про бабусю, яка «щось знала», не означають, що її вважали відьмою. Вона могла бути народною цілителькою, яка допомагала сусідам доступними їй способами.

Радіо Трек: НОВИНИ